альманах 'Наш Львів' Богдана Гордасевича

 
Контакты
E-Mail

Хочете допомогти в роботі посильним внеском, але не знаєте як це зробити?


Прошу ласкаво мої координати


найпростіше зробити це на карточку ПриватБанку

 
№ карткового рахунку 5168 7422 0828 7155

 
Призначення платежу: поповнення картрахунку

 
Гордасевич Богдан Олексійович


Починаю свій новий-старий проект під назвою "альманах "Наш Львів" з листів до спонсорів


                                                                                          п.  Богдану Козаку

                                                                                                          голові ЛОО УНП

                                                                                                          м. Львів,

                                                                                                          від  Гордасевича Богдана

                                                                                                          м. Львів, 79069                                                                                                       

                                                                                                      ЗВЕРНЕННЯ


Шановний пане, цього року м. Львову відзначають унікальну ювілейну дату – 750 років від часу заснування міста. До цієї визначної події мною укладено об’ємний історично-культурологічний альманах “Наш Львів”, комп’ютерний варіант якого я вам передаю на компакт-диску  для ознайомлення.

Якщо ви зробите для себе принтерний вивід на папері альманаху “Наш Львів”, то зможете наочно пересвідчитись, наскільки це унікальний і грандіозний проект, реалізація якого в силу певних політичних процесів призупинилась. Нова міська влада обіцяла, що, можливо, надасть допомогу за 3-4 місяці, коли вона унормалізує своє становище, але час не чекає: Львову вже 750! Тому я звертаюсь до вас по фінансову допомогу у виданні першого числа альманаху “Наш Львів”. Повірте, що це буде дуже сильна PR-акція: Ви видаєте і даруєте львів’янам такий змістовний літературний подарунок! По 1-2 примірники у кожен навчальний заклад та бібліотеки міста з Вашим особистим привітанням з нагоди 750-річчя Львова. А ще можна і треба буде провести презентацію альманаху “Наш Львів” у Львові та Києві і організувати розповсюдження по всій України у бібліотеки та вузи. У популярності видання можна не сумніватись вже тільки переглянувши його зміст.

Я добре розумію, що політична організація не є бізнесовою, але  серед її членів такі можуть бути. І якщо вони хочуть бути членами електорально прохідної партії, то повинні докладати зусиль на її популяризацію (промоушен) серед населення через різні конкретні справи. Минулі вибори показали, що паперова передвиборча агітація і  наддорога реклама на бігбордах і ЗМІ фактично доли мізерні результати, про що особливо засвідчили програш  Блоку Литвина і тому подібних. Нажаль, це стосується і Блоку УНП “Костенка і Плюща”. Електорат вже не піддається обіцянкам і величним програмним деклараціям, а голосує за конкретику вчинків та їх результатів.

Аналогічна ситуація відбулась і з кандидатом від УНП на посаду голови м. Львова. Найбільшим агітаційним фактом за обрання Буняка був збудований ним нафтопровід. Садовий провів гарний агітаційний проект з “Самопоміччю”, а чим міг вразити львів’ян п. Гудима? Бігбордами, значками і заявами про любов до міста і його мешканців? І все. Щось конкретніше, як для прикладу Писарчук з побудованим ним величезним торговим комплексом “Південний”, - у п. Гудими не було. Тому Писарчуку пробачали його членство в СДПУ(о) і підтримку Януковича, а Гудимі не допомогло його цілком відповідна львів’янам національно-патріотична ідеологія і активна участь у Помаранчевій революції. 

Будучи симпатиком п. Гудими і УНП, я  ще в січні 2006 на зустрічі в палаці культури ім. Гната Хоткевича передав йому через його довірену особу (пана адвоката) свої пропозиції стосовно видання альманаху “Наш Львів” як конкретного агітаційного проекту, але жодної відповіді не одержав. Сподіваюсь, що зміна керівництва обласної організації УНП змінить і ставлення до мого проекту. Його одною з найголовніших позитивів є довготривала камулятивність дії в агітаційному плані на відміну короткотривалого впливу від реклами на бігбордах і ЗМІ. Альманах “Наш Львів” буде агітувати за УНП і через рік, і два, і три роки і більше. Тобто затрачені кошти на рекламу партії будуть використані значно ефективніше.

Сподіваюсь, що  при особистій зустрічі я зможу детальніше розповісти про свій проект.

З повагою   Богдан Гордасевич

2004 р.

Відповіді не отримав, бо то був не той Козак чи й не козак.


«Львівхолод» приростає філіалами,

 або як гидке каченя стало прекрасним лебедем


Коли Роман Іванович Козак, тоді вже досвідчений кооператор (досі очолював Жовтанцівське, Куликівське споживчі товариства, Перемишлянську заготівельну базу), очолив «Львівхолод», на його дільницях працювало лише 70 осіб. Підприємство аж ніяк не виділялося серед таких же господарств різних відомств, керівники котрих втрачали в перші місяці відродження Незалежності України обігові кошти, а отже, і віжки управління.

Минуло 12 років, і «Львівхолод» перетворився, образно кажучи, із гидкого каченяти в прекрасного лебедя - став лідером оптово-роздрібних баз України, без якого вже важко уявити собі подальше функціонування торгівлі в селах Львівщини - чи то приватної, чи то кооперативної. У чому секрети успіху колективу «Львівхолоду»?

Перед великою спокусою опинилися керівники оптово-роздрібних баз України в 1990-1992 рр., коли загалопувала інфляція. Те, за що вчора давали одну ціну, нині стало вдвоє, навіть вдесятеро дорожчим. Ось і вступило чимало з них на хибний шлях особистого збагачення: продавали товар за новою ціною, а різницю клали у свою кишеню. Встояти ж бо перед живими грошима може не кожен.

Однак біда в цьому, що гроші здатні помножуватися. А ось гроші в панчосі втрачали свою ціну кожен день і вже перестали збагачувати їхнього власника, котрий нечесно набув їх.

Так поступово з оптових баз вимивалися обігові кошти: ось і опустіли їхні склади, полиці, а отже, вони ставали зайвим тягарем для торгівельних структур, котрим залишалося одне: якимось чином позбутись споруд, щоб не тратити обмежені кошти на їх утримання, адже вони вже перестали окуповуватися. Приміщення, залишившись без догляду, старіли, трухлявіли їхні покриття, тож поступово ставали непридатними для будь-якої господарської діяльності. А те, за чим не доглядали, не тільки руйнувалося, а просто його розтягували ласі до дармового добра.

А в Романа Івановича Козака, вихованого на кращих патріотичних традиціях, і на думці не було побудувати свій добробут за рахунок добра українського народу. На ціле життя запам’яталися йому слова одного із вояків УПА, які часто навідувалися в оселю його батьків. Той, посадивши на коліна хлоп’я, сказав йому: «Тобі добре, Ромцю, бо будеш жити в незалежній Україні, а ми всі за неї загинемо».

«Ми всі, що залишилися живими, як і народжені після тих подій, - говорить Роман Іванович, - не маємо права забувати, кому завдячуємо своїм життям. І не тільки пам’ятати, а боротись, бо боротьбу ще не закінчено. Бо Україна ще не зайняла те місце, яке їй належиться серед могутніх держав Європи. Там, де батьки боролись зі зброєю, ми повинні щоденною працею утверджуватися і відвойовувати те, що нам належить. Хай кожен запитає себе: що я сьогодні зробив для своєї Держави? Чи доклав цеглинку до її розбудови там, де моє покликання - у політиці, науці, культурі, медицині, промисловості, сільському господарстві, торгівлі, побуті? Всюди потрібні патріоти і професіонали, інакше нічого путнього не збудуємо.»

Коли Україна здобула Незалежність, Роман Іванович вважав: якщо кожен на своєму робочому місці дбатиме про зміцнення її економіки, то вже ніхто, а тим більше, «старший брат», не поверне її в рабство імперії зла. Отже, думав не про свою кишеню, а про те, щоб зберегти базу як цілісний комплекс, зберегти колектив, який став йому дорогим. Тому кожна партія продуктів, котра вивозилася за прохідну «Львівхолоду», переоцінювалася, отож інфляція його обминала.

Врешті-решт, більшість баз, керівники яких не думали про завтрашній день, опинилося на мілині, а ось «Львівхолод» більш-менш нормально пережив гіперінфляцію і впевнено почувався в ринковій круговерті.

Цьому сприяла і революційна за своєю суттю нова ідеологія, котру розробив Р. І. Козак із своєю командою для роботи оптово-роздрібної торгівлі.

Як було досі? А так, що працівники прилавка, працюючи в умовах всезагального дефіциту, породженого визискною радянською системою, не тільки дораховували на кожен виріб солідні націнки, а й торгували ними з-під прилавка, маючи з того певний «навар». Згадаймо: хіба можна було тоді вільно купити м’ясо, каву, мандарини, апельсини? Сліпій курці легше було знайти на подвір’ї просо, ніж рядовому покупцю придбати дефіцитний товар.

Роман Іванович Козак знайшов у сфері торгівлі однодумців, які погодилися брати на «Львівхолоді» товари з найнижчими націнками і за найнижчими цінами їх реалізовувати. І несподівано одержали солідні прибутки. Коли конкуренти, давши відносно велику націнку, чекали на покупця, партнери «Львівхолоду» встигали реалізовувати аналогічні товари два-три рази. Адже їх націнка стала тим золотником, який малий, але дорогий.

Варто зауважити, що масло «Львівхолоду» має чималий попит у господинь, хоча й коштує дорожче. Річ у тому, що команда Р. І. Козака закладає його в холодильники влітку, коли воно найкорисніше, найбагатше на вітаміни.

У той час, коли інші продовольчі бази, залишившись без обігових коштів, змушені були брати грабіжницькі за своєю суттю кредити, «Львівхолод» почувався добре, мав можливість закуповувати товари і з прибутком їх реалізовувати. Більше того, на той час мав змогу відпускати товар під реалізацію, що теж сприяло пожвавленню торгівлі.

На «Львівхолод» потягнулися за відносно недорогим товаром працівники торгівлі з Бродів, Червонограда, Трускавця, інших міст Львівщини. Виходило, що навіть транспортні витрати не заважають їм мати прибуток. Біля воріт підприємства шикувалися такі довгі черги, що довелося розширювати дорогу. Гармидер стояв і біля кас.

Ось тоді й зародився в Романа Івановича Козака, його сина Богдана, інших членів команди революційний задум - придбати в райцентрах бази, котрі фактично не тільки пустували, а й руйнувалися, і наблизити покупців до товарів «Львівхолоду». Вважали, що клієнти належно оцінять такий захід. Адже навіщо їм їхати за десятки, а то й сотню кілометрів за відносно дрібними партіями товарів, коли матимуть їх під боком, якщо з обласного центру вони надходитимуть великими партіями?!

Звичайно, звернули увагу на найвіддаленіші міста - Броди, Трускавець.

Виявилося, що це той випадок, коли кажуть: «На ловця і звір біжить». Голова Бродівської райспоживспілки Галина Михайлівна Моренова прихильно поставилася до пропозиції львів’ян. Дала на вибір дві бази, котрі у зв’язку із зменшенням обсягів торгівлі не використовували, тому й залишалися без догляду. Подивилися львів’яни на них і знизали плечима: на ремонт треба потратити практично стільки ж, як за придбання споруди. Адже їх дах обвалився, півстіни розібрано...

Погодилися тоді, коли знаний тут бродівський господарник Степан Павлович Ковальчук пообіцяв очолити базу після її капітального ремонту. Тож що мають тепер львівхолодовці в Бродах? А мають добротну споруду, корисні площі якої перевищують п’ять тисяч квадратних метрів, камери, в яких можна зберігати сотні тонн риби та інших продуктів. А торгівці району можуть отримувати тут тисячі найменувань товарів, а не їхати за ними в обласний центр. Це, зокрема, стосується і районної споживчої кооперації.

Тепер «Львівхолод» має 18 філій у райцентрах області.

У Жовкві львів’яни викупили «зайву» базу. А тепер тут товару, як кажуть, до вибору і до кольору. До того ж націнки на продукти на 30 і більше відсотків нижчі, ніж де-інде. Дійшло до того, що місцеві торгівці почали офіційно порушувати питання про необхідність підвищити ціни на філії. Тож кожен розуміє, що «Львівхолод» вигідний партнер.

Має Роман Іванович мрію - переконати всіх учасників торгового конвеєра спільно знизити ціни на 20 відсотків, що дозволило б і людям з невеликим статком купувати дешевші товари. А це автоматично підвищило б платоспроможний попит на ці ж 20 відсотків і, само собою, дозволило б на стільки ж наростити обсяги виробництва. А це ж для держави 20 відсотків податків, нові робочі місця.

Жовківська філія, опріч того, гарантує, що всі її товари високоякісні. Спроби підсунути їх фальсифікати не проходять - уся продукція перевіряється на відповідність нормативним документам.

Велику площу займає Червоноградська філія, котру очолює М.М.Скоропада. Сюди теж з’їжджаються торгівці як міста, так і навколишніх сіл. Тут дбають, щоб клієнти могли отримати товари, які мають бути в магазині.

Особливо привабливо виглядають торти місцевого хлібозаводу. Директор підприємства Надія Давидович сама навідується в магазин-склад і цікавиться думкою покупців. Так поступають й інші товаровиробники - партнери філії.

Близько семи тисяч найменувань товарів пропонує Радехівська філія «Львівхолоду», яку очолює талановитий керівник Михайло Петрович Семенюк. І все це - добротна вітчизняна продукція. Беруть її у тих виробників, котрі пропонують кращий товар за нижчу ціну. Хліб замовляють на Горохівському заводі, котрий не вимагає компенсації за транспортні витрати, м’ясопродукти - у підприємця Юрія Галілея. Щоправда, не знаходять спільної мови з місцевим маслозаводом.

Радехівська філія розмістила свої торгові зали в колишньому універмазі площею 900 кв. м. Він теж знаходився в незадовільному стані. На його ремонт затратили фактично таку ж суму, як й на його купівлю. До того ж, львівхолодовці надали городянам 40 робочих місць.

М.П.Семенюк та його заступник син Богдан перетворили філію в зразкове підприємство.

Михайло Семенюк, користуючись тим, що Юрій Галілей поставляє відносно недорогі м’ясні продукти, відкрив найдешевшу в Радехові їдальню, у меню якої є солянка, вирізка, деруни, пельмені і, звичайно, із сиром пироги.

Маючи потужні оптово-роздрібні філії в райцентрах, Роман та Богдан Козаки не могли не використати це для організації фірмових магазинів, їх в області є вже 40, лише у Львові - 14 таких торгових точок. Адже вони є законодавцями цін, і це громадськість сприймає тільки позитивно.

- У принципі, власна торгівля не зовсім нам вигідна, бо окремі магазини стають неприбутковими, - зауважує п. Козак. Але вони визначають рівень цін у містах, адже конкуренти вимушені рівнятися на них.

Дійшло до того, що в Стебнику окремі приватники поскаржилися владі, що «Львівхолод» руйнує їхній гешефт, мовляв, демпінгує, низькими цінами заманює покупців у свій магазин. І вимога: заборонити реалізовувати товари з націнками 5-15 %, а встановити їх на рівні 25 %.

Організацію 18 філіалів в райцентрах можна вважати винаходом Романа Івановича Козака та його команди. За таке дають нагороди, до таких приходить визнання, такі талановиті управлінці в розвинутих країнах стають мільйонерами.

- Таке скажете, - іронізує Роман Іванович. - Для мене найвища нагорода - це довір’я співвласників «Львівхолоду», тобто його 389 засновників та інших членів колективу. Саме 389 членів «Львівхолоду», котрі працювали тут тоді, коли я очолив підприємство, за власні кошти викупили його майно, а потім майже в чотири рази наростили його статутний фонд, який досяг 2 міл. 483 тис. грн.

Високі темпи нарощення статутного фонду диктує цінова політика «Львівхолоду», рентабельність якого сягає лише 2-4 відсотки.

- Яке основне кредо вашого керівництва?

- Воно полягає в щоденному вдосконаленні виробництва. Робота ведеться в три зміни. Тому намагаємося найефективніше використати складські приміщення, для чого встановляємо триярусні стелажі. Обіговість ресурсів скорочуємо з 30 до 15 днів.

- Які переваги перед конкурентами дає маневрування на мінімальних націнках?

- Це - величезна додаткова праця. Збільшується навантаження на кожного нашого управлінця, зрештою, на кожного робітника. Державі вигідно, що «Львівхолод» працює прозоро, адже банківські рахунки не може обминути і копійка. Повинен визнати, що працювати в такому високому ритмі непросто.

- А хіба десь працювати чесно легше?

- Легше там, де рентабельність становить 30-40 відсотків.

- Ринкова економіка породила конкуренцію. Ким вона стала для колективу?

- Конкуренція у торгівлі велика. Тому вибираємо тих виробників, які виготовляють якісну продукцію, однак пропонують за неї помірковану ціну.

- Колись люди високо цінували імпортну продукцію. Згодом переконалися, що за красивою упаковкою нерідко приховується так звана липа - прохімічені товари. У торгівлі це мало б відчуватися...

- Про імпорт тепер і говорити не доводиться. Іноземні виробники це зрозуміли і взялися за викуповування найкращих підприємств. Це, зокрема, стосується морозива. Відбувається великий тиск на гуртово-роздрібні бази.

- Якою бачите перспективу розвитку «Львівхолоду» взагалі, а його філіалів зокрема?

- Перспективи філіалів відрадні. Вони, вважаю, розвиватимуться паралельно з розвитком кооперативної, а також приватної торгівлі, фермерського, сільськогосподарського виробництва. До того ж, загальна ситуація в Україні має поліпшуватись, бо інакше задля чого працювати.

- Наприкінці минулого року акціонери ВАТ «Львівхолод» на своїх зборах вирішили реорганізувати підприємство в ТзОВ. Чим це зумовлено?

- Річ у тому, що ми стали престижним, рентабельним підприємством і за нашими акціями розпочалося справжнє полювання для того, щоб зібрати якщо не контрольний, то хоча б блокуючий пакети. До нас звернулося чимало акціонерів з проханнями захистити їх від погроз всіляких нахаб. Ось і зібрались ми, подумали і вирішили: так, в умовах ВАТ акції можна у нас якимось чином вирвати - заставою чи ще якоюсь марою, а ось частку майна забрати в акціонера не так просто, на це потрібна згода зборів колективу.

- Вас обрали на цих зборах президентом ТзОВ «Львівхолод», вашого сина Богдана - генеральним директором. Цим самим акціонери засвідчили, що Вам, як і раніше, беззастережно довіряють, сподіваються, що Ви і далі залишитесь їхнім надійним захисником і порадником.

- Спасибі за добрі слова.

Іван Воробель, «Український шлях», №4 (457),

                          29 січня - 4 лютого 2004 р.



P.S. Шановний пане Романе, коли я збирав матеріали до альманаху “Наш Львів”, то  я хотів максимально відобразити всі епохи і відповідно підбирав персоналії. З пострадянської номенклатури спершу я вибрав Степана Давимуку та Андрія Тавпаша, а вже потім віднайшов і долучив вище наведену публікацію про вас. Потім мені через великий обсяг альманаху, неможливий до надрукування, довелось скорочувати і вилучати матеріали. І я вилучив Давимуку і Тавпаша, але залишив матеріал про вас, тому що ви справжній український патріот! Тому що ви зберегли ідею українського націоналізму впродовж всіх років поневолення і першим свідомо приступили до розбудови Української Держави. Дякую вам за це.