Передмова до проекту "альманах "Наш Львів"

 

Передмова до проекту "альманах "Наш Львів"

Перепрошую, але чомусь всі тексти без абзаців змішало, а вичитувати занадто ніколи. Абзаци там, де знаки пунктуації "злипаються" з новим реченням.



 

Пишу все і думаю, як воно буде.

 

 

13:23 08.11.2012
Роковини Жаху

Не буду багато розписувати на тему річниці Жовтневою революції, тому що чим більше я вивчав це питання, тим більше заходив у простір повного ступору і нерозуміння, а що ж то було насправді?Перечитав величезну купу літератури і скрізь чіткою тезою проходить ідея, що всі ці революційні криваві події відбувались виключно з бажанням встановити соціальну справедливість в державі та Світі в цілому. Справедливість щодо всіх людей! Особливо щодо простих людей - робітника, селянина, простих працівників в різних сферах життя, яких нещадно експлуатують та обкрадають інші нечиселні люди-визискувачі. Але ж вийшло все до навпаки! Дико до навпаки!Замість свободи і справедливості, було впроваджено тотальне рабство - тотальне! Це коли не тільки фізично людина переставала бути вільною, але й духовно! Навіть думати не можна було, як комусь захотілось - не те, щоб вільно і щасливо жити за власним уподобанням. Тотальне рабство!Це жахливо! Стільки людей знищено і перемучено - і заради чого?  Сотні мільйонів життів скалічено! Сотні мільйонів! Це не просто соціальна деструкція - це глобальна соціальна катастрофа, яка ледве не стала катастрофою планетарною, тому що до ядерної війни було всього нічого - і тоді людству настав би кінець як цивілізації.Коли відзначають дату роковин Великого Жаху - Жовтневої революції, то я не дивуюсь, що є люди, які вважають це великим радісним святом - для влади над рабами завжди були потрібні наглядачі, яким жилось значно краще за простих рабів, хоч і вони також залишались рабами Системи. Ясно, що ці всі наглядачі і їх нащадки ностальгічно згадують про той час їхньої слави і панування, коли "все було справедливо і всім було добре" тільки тому, що їм особисто було добре жити. Мене ці покидьки не турбують, бо вони такими каліками і духовними, і переважно й фізичними, вже і помруть, але нічого не зрозуміють.Куди більше мене хвилює те, що багато з підступного ідеологічного блуду з минулого проявляється в нашому теперішньому житті, особливо коли пропонують дуже "прості та ефективні" соціальні рішення встановлення справедливого ладу в суспільстві і житті через застосування глобального насильства одних над іншими. Озирніться і подивіться добре, що то дало! Голодомори, війни, тюрми і ГУЛаги! Все це не повинно повторитись - ось до чого закликає нас спогад про річницю дати 7 жовтня 1917 р.Люди, будьте пильні: складні речі просто не вирішують! Так не буває! Соціальне життя - надскладна категорія буття, тому треба дуже і дуже багато мудрості, щоб правильно розібратись у тому й встановити більш-менш справедливі правила співжиття, до чого ще дуже і дуже далеко, але потрібно намагатись досягти цього. Майбутнє зароджується зараз серед нас і завдяки нам, тому й пильнуйте, добре пильнуйте - від всіх нас залежить, щоб там у Майбутньому не було війн і лихоліть, через які світ пройшов за минулі часи.
Богдан Гордасевичм. Львів


Жорж Дикий


ХТО ТИ?


На твоїх очах убили твого батька.

На твоїх очах забили твою матiр.

На твоїх очах спалили рiдну хату.

На твоїх очах згорiли рiднi дiти.


На твоїх очах брат рiзав свого брата.

На твоїх очах з дiвчат робили дрантя.

На твоїх очах убивць благословляли.

На твоїх очах убитих проклинали.


І тепер, коли в зiницях дiрки,

Я дивлюсь вам в душу i питаю:

– Ви Герої тiльки щоб убити?

А Героїв ЖИТИ – ЩО?       

                              НЕМАЄ?

Старе падло смердить огидно


Вкотре (див.1) бачу у Львові вздовж вулиць білборди з тезами від огидновідомого українського політика Віктора Медведчука (до зміни прізвища з: Френдрах або Швендрах, а як агент КДБ  мав код «Соколовский»), який під якоюсь дивною маркою "Український вибір", капає і капає підступну ідеологічну труйку в наше суспільне українське життя.Не хотів раніше реагувати, щоб не відволікати від теми виборів, але тепер вже не можу стерпіти. Здавалось, що пішов вже тихенько у тінь після ганьби 2004 р. та повного провалу на виборах 2006 р. партії-клану СДПУ(о) на чолі з Віктором Медведчуком - ну то вже йди собі, нездаль, і не роби смороду людям надалі (див.2), аж ні - преться і смердить ще і ще те старе політичне падло. Вилазить, як роги в дідька, отими всіма білМордами та іншою пропагандою через ЗМІ, бо ж не може спокійно бачити, як в Україні життя на щось добре починає виходити.Я вважаю, що час ті роги дідьку-Медведчуку пообламати, щоб більше не пхався до людей, як і люди щоб від нього сторонились, як від дідька, тому і вирішив не ігнорувати як раніше, а відповісти на нове гасло з його білборду: "Країною керуєш Ти! А не ті, кого Ти обираєш", під яким розміщено гарно відретушований паскудний писок Віктора Медведчука.Як ви думаєте, що ця теза має означати і для чого вона запущена саме зараз, якраз після виборів? Здавалось на перший погляд, що все правильно: країною справді керує народ, тобто кожен з нас: ти і я. Але яким чином керує народ? Ясно і дитині, що не кожен з нас персонально це робить, а через передачу своєї частки владних повноважень на керівництво країною одній конкретній людині, уповноваженій на те особі-депутату, що узагальнено представляє інтереси певної кількості людей і якого обирають шляхом конкурентних виборів. І у нас якраз ці вибори відбулись! І ми всі чекаємо, як наші новообрані депутати будуть використовувати свої повноваження на керівництво країною, які ми їм делегували.Аж тут голос, як в тій пісні Володимира Висоцького про "Жирафа", зі затхлої політичної гущавини каркає нам: "Країною керуєш Ти! А не ті, кого Ти обираєш"... Для кого і для чого цей сморід з кущів? Чи не для того, щоб ми вже наперед починали ненавидіти своїх обраних депутатів - тих, кого якраз маємо належно підтримувати! І що головне: позитивно контролювати. Зумисно додав означення "позитивно", тому що контролювати можна і негативно, тобто чіплятись до найменших помилок і одразу не роздумуючи і не в вагаючись, як то кажуть: змішувати людину з лайном. А так і буде, якщо люди будуть настроєні вже озлоблено і з недовірою до своїх депутатів.Чи не до цього нас намагається підсвідомо налаштувати через ті всі числені білборди Віктор Медведчук, щоб зробити свій "Український вибір" у напрямку Росії і нашим вибором через отакий підступний розбрат? Не вийде! Люди у нас досить мудрі, що і показали результати виборів, тому і не будуть дослухатись до підлих навіювань від політичних трупів - у цьому я певен. Кожен добре розуміє, що тут є підступна підміна понять, бо ставиться як протиставлення те, що насправді є послідовністю: "Країною керуєш Ти! Через Тих, кого Ти обираєш"Залишаю кожному окремо вирішувати чи є за мною правда чи ні, як і коригувати своє особисте ставлення до всього, що продукує Віктор Медведчук і його "Український вибір"(див.3). Я ж особисто в цьому прогнилому політичному (як і фізичному!) падлі копирсатись більше не маю жодного бажання, тому що воно смердить огидно! І закликаю до того всіх: оминати та ігнорувати оце старе падло - Віктора Медведчука.Думаю, що не варто пояснювати ще щось далі, тому зверну увагу на інше: виховані люди навіть до батьків звертається з повагою на "Ви", а не те, щоб "Ти"-кати цілій країні і всьому народу одночасно. Тому, Вітьок задрипаний, ти мене не запряг - отож і не "тич"! Або як би сказав на це інший Вітьок, котрий Янукович: "Ми з тобою, сука, на одній параші не сиділи - тому до всіх на "ви" і на цирлах, гнида!"То з Путіним може Медведчук "ти"-катись, скільки влізе і вилізе, але не українській спільноті! Заткни свій писок і не смородь людям, падло!
Богдан Гордасевичм. Львів

Прошу вибачення, за вживання найнегативної лексики в українській літературній мові, але як тут інакше цензурно передати свої емоції і обурення.
Додаток.1. http://www.wz.lviv.ua/articles/1066622. http://exlibris.org.ua/medv/ 

Дмитро Чобіт. НАРЦИС. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука3.http://vybor.ua/documents/reformy/2.html

Свято окупації! До Києва вночі на Майдан введено бронетехніку
Не знаю, якому ідіоту з команди Президента України стукнуло в голову завезти в ніч на 28-ме жовтня різну бронетехніку та важке озброєння часів Другої світової війни радянського виробництва на центральну полощу Майдан у Києві з приводу відзначення якогось нікчемного свята, як 68-ма річниця "визволення України від фашистських загарбників". В день виборів до Парламенту країни це бряцання бронетехніки нічними вулицями столиці - досить зловіще видовище...Одного окупанта було вигнано - то правда, а при тому замовчується, що одночасно розпочалася нова окупація України московсько-комуністичними фашистами!Я не буду щось доказувати, а просто наведу цитату з вітальної промови Віктора Януковича і попрошу знаючих реальну і правдиву історію України (не за Табачниковим Дімою!) - отож прошу визначити: це цитата з промови, вартої бути виголошеній у Бикивні чи до сьогоднішнього дня - свята переміни окупанта:"Воєнне лихоліття, майже трирічне панування в Україні гітлерівського режиму стало страшною трагедією. На фронтах, окупованій території та на чужині - у концтаборах і на каторжних роботах - загинули мільйони співвітчизників. Світла пам'ять про них завжди житиме в наших серцях"Ще б добре, якби і в голові в кожного була світла пам'ять!Мені вже доводилось відповідати на закид, що б було, якби нас в Україні не визволили від влади Гітлера? І моя відповідь була однозначна: - Як що було б? Та те саме, що і за радянської влади всі роки її панування в Україні з 1919 по 1941 роки та з 1944 по 1991 ріки: та те саме тотальне нищення українців, яке постійно проводили "радянські визволителі"! Знову використовую наведену цитату з невеличкою корекцією: "Воєнне І МИРНЕ лихоліття ГОЛОДОМОРІВ, майже 70-річне панування в Україні СТАЛІНсько-КОМУНІСТИЧНОго режиму стало страшною трагедією. На фронтах, окупованій території та на чужині - у концтаборах і на каторжних роботах В СИБІРУ - загинули мільйони співвітчизників. Світла пам'ять про них завжди житиме в наших серцях"І це убожество: "свято зміни окупанта" - відзначають одразу по абсолютному замовчуванні 70-річчя Української Повстанчої Армії з боку влади, але не з боку народу, чому був доказ - марш Києвом багатотисячної маніфестації на відзначення цієї визначної події. А чи багато вийшло святкувати 28-го? Жалюгідні групки "визволителів"-окупантів, яких ніхто з простих мешканців Києва не вітав зі святом, не дарував квітів, не дякував і не супроводжували натовпом на урочистих заходах...Воно можна було і мені проігнорувати цю нікчемну подію, як її не помітили більшість населення в Україні і навіть ЗМІ, але оте бряцання зброєю - огидне: для чого і для кого ця техніка смерті на Майдані в центрі Києва у день виборів? Для мене це показник того, як теперішня влада страшиться нового повстання українського народу, тому і бряцає раритетною зброєю з прямим натяком, що вона може бути і найновіших взірців з зарядженими бойовими зарядами гарматами.Не залякаєте! Народ завжди сильніший від влади і жодна зброя народу не зупинить - жодна! Тому це не так свято для владних сил, як показник їх страху, тому і кажу, що тільки ідіот міг цей захід придумати і так по-ідіотськи організувати, де люди мають прийти туди, де в них будуть цілитись стволами танки і гармати, кулемети та інша смертоносна зброя...
Богдан Гордасевичм. Львів

Отже я за "Нашу Україну" і мажоритарну Фаріон
Як завжди на повну відвертість: я буду голосувати у 116-му виборчому округу за "Нашу Україну" і мажоритарну п. Фаріон з "Свободи"Взагалі максимум мого бажання від цих виборів 2012 до Верховної Ради України - це щоб туди пройшла "Наша Україна" і щоб Ющенко став головою ВРУ. Вже наперед знаю всі спростування цього бажання - за минулі тижні набралось того добра чимало: і "фе", і "ге", і "тю" тощо. Але кожного разу я відповідав просто: це моє законне право - обирати того, кого я хочу. Як моє законне демократичне право бажати певних результатів, які я спеціально оприлюднюю наперед, що потім можна було порівняти з результатами, що будуть.Також я дуже хочу і сподіваюсь, що не пройдуть 5 % КПУ та "Україна - вперед", а ПРУ не матиме значної більшості в списку, хоча мажоритарників буде в них чимало - це зрозуміло.Загалом, на мою думку, це вперше вибори в Україні є виборами, а не війною, як всі попередні. Є що дійсно вибирати.

Тут розклад електорату десь такий:

1. Партія Регіонів України по своїй суті представляє клан олігархів та великої буржуазії, але електорат її складає переважно консервативний "совковий" за своєю психологією виборець, переважно російсько-суржикомовний, який вимагає від держави патронального благополуччя, тобто йому "держава має забезпечити роботу і достаток" як і всі інші блага цивілізації. Простіше кажучи: стабільність буття раба, що має доброго до нього пана-господаря.

2. Об'єднанна опозиція "Батьківщина" згуртовує в собі весь протестний електорат, що чітко висловлено в їх гаслі "Ми їх зупинимо!" Це зробити не важко щодо тих, хто вже стоїть і боїться завалитись. Але тема "війни заради війни" - малопродуктивна. Що дасть боротьба за імпічмент? Однозначно то буде картинка, як два барани зійшлися на хисткому містку і бодались доти, доки обидва не полетіли у воду. Але люди мають право бути проти, бо комусь треба бути проти, та і є чого бути проти...

3. ВО "Свобода" дуже добре що йде самостійно, але і узгоджує свої дії з іншими опозиціонерами. Тут назва відповідає бажанням електорату, який буде голосувати за цю політсилу: бажання свободи! Вільна людина, що сама творить своє життя у своїй державі. Певний надлишок декларативного українського націоналізму у ідеологічній програмі, як показує практика на Львівщині і Тернопільщині, - так і залишається та обмежується одними деклараціями і нікому ніяких загроз не несе, тому вважаю цю політсилу позитивною.

4. Партія "Удар", це якщо тезово, то це політсила "ні вашим - ні нашим", бо тут змішались Пинзеник з Куніціним, Гурвіц з Наливайченко  тощо. Електорат тут найрізнобічний і переважно з тих, хто хоче змін в першу чергу в складі нардепів ВРУ, а там і змін в правовому полі життя за європейськими стандартами. Також позитивна політсила, особливо тим, що за неї може дозволити собі проголосувати і російськомовний електорат, що ослаблює позиції ПРУ.

5. Партія "Наша Україна" тримається виключно на твердих прихильниках Віктора Ющенка, якого дуже влучно обізвали колись "котом Леопольдом", тому що його основний месидж один: "Панове, ну давайте жити дружно!" Мені, як людині, що пів життя прожила в Донецьку (на Сході), а другу половину - у Львові (Захід-Бандерштат) подібна позиція найбільше імпонує.

Я хочу домагатися всенаціонального примирення в Україні - хочу і буду. Тому і обираю Ющенка для цього. Поки що це найкращий варіант, а головне - перевірений: знаємо достатньо і позитивні, і негативні сторони. Як на мене - позитивні переважають.

6. Найогидніша, звичайно, КПУ - так безкінечно брехати можна тільки з наявності величезного досвіду вже у майже 100 років, якщо 75 р. комуністичного СРСР і 20 р. КПУ в України скласти, то обіцяне щастя комунізму мало бути давним-давно, але  не буде ніколи. Бреше Петро Симоненко просто геніально, тому по електорату КПУ можна буде визначити кількісний показник ідіотів в Україні. Не ідіоти за такий блуд голосувати точно що не будуть.

7. Залишається цікавим питання, чи буде хтось і скільки, що проголосують за "Україна - вперед!". Окрім назви тут все "повний зад", особливо політтехнологи, які обрали своїм програмним документом казочку про Буратіно, якого так і нема, але є Мальвіна, Арлекін і Пьєро, а ще є їх таємний закулісний володар-керівник злий і жорстокий Карабас Барабас з Межигір'я. А якби замість клоуна і футболіста до цієї структури запросили справжнього Буратіно - Леоніда Грача, а ще до нього - Юрія Кармазина! То могло б спрацювати ще й як! Вже можна сказати, бо не використають. Тут чистий спортивний інтерес щодо марнотратсва і марнославності. Сподіваюсь, що відберуть принаймні голоси у не повних ідіотів щодо КПУ.Ото і все, що хотів сказати на передодні виборів до Верховної Ради України 28 жовтня 2012 р., на які всіх закликаю прийти, голосувати за власним сумлінням і не продаватися.            ВСІ  -  НА ВИБОРИ !!!                        НА  ВИБОРИ  -  ВСІ !!!
Богдан Гордасевичм. Львів - Рясне

З двох зол яке краще?
Відомий сатирик Михайло Жванецький ще в радянський час написав гарну інтермедію на тему ведення диспутів, коли головним є не слухати співрозмовника, а роздивлятись. І вести дискусію на ось таких тонах дослівно за Жванецьким «Що може розумного сказати чоловік, якщо він кривий? Ну якщо він кривий, то як його можна взагалі слухати?»Справді, це найпростіший метод ведення дискусій, де логіку розуму підміняють агресією емоцій: – Тю, дурню! – Сам дурень! Ще й свиня! – Хто би ще рохкав...  Такою є класична бесіда людей різних політичних уподобань у нас по Україні, про що особливо наглядно видно з Інтернету. Вже скільки часу я намагаюся знайти бодай незначне коло людей, у яких особисті емоційні уподобання не перебивають тверезого розумового аналізу – і ніяк не можу знайти. Постійно натикаю на позицію дуалізму: або ти з нами за нашу правду – або ти дурень і гад. Іншого просто не дано. І я вже стомився опонувати людям, кажучи, та не лайтеся, а подивіться спокійно на дійсність і подумайте неупереджено про все  – нічого з того не виходить.З широкого спектру подібних дискусій-сварок особисто мене що називається дістало оте проклинання дотепер електорату «проти всіх», до якого я і себе долучаю, хоча принципово не ходив голосувати у другому турі виборів Президента України у 2010. Принципово, про що докладно описав, тому не буду повторюватись, а подаю невеличку алегорію про ті вибори, щоб потім додати кілька зауважень з погляду більш сучасного.Отже вибори назвемо весіллям, а Україну – нареченим, ну а претенденти будуть наречені. Отож зібралася у нареченого вся рідня різна і багацько, провели перший тур кастингу наречених, вибрали двох суджених і стали поміж них обирати, аж тут стає відомо, що одна дівчина горбата, але цнотлива, а друга хоч і гарніша, але гуляща як ну, вже аж два аборти зробила... І тут рідня нареченого поділилась на три табори: одні кричать, що вони проти всіх, бо нареченому треба обрати нормальну і порядну молодичку, другі кричать, що краще горбата, чим гуляща, ну а треті ревуть, як то можна за горбату – що то за жахіття, а не пара буде на весіллі. Б’ються- чубляться, розсварилася вся рідня, а за бенкет вже заплачено, кабанчика заколото, музикам завдаток дано – когось мусять вибрати. Тут і наречений натякнув, що воно якось з горбатою до ліжка не дуже кортить йти в шлюбну ніч...І минуло по тому весіллі кілька років, а в рідні нареченого все ще й досі поміж собою чубляться: – А бачиш! Бачиш! Жіночка і за чоловіком все одно підгулює на стороні, а от наша вірна жона була б, ой вірна... Їх опоненти кажуть на те: – Звичайно, що вірна була б – хто ж бо до такої горбатої залицятись схоче? Та вона і в шлюбі свою цноту недоторканою зберегла б... А так хоч воно і не все так, як мало бути, але ж і чоловікові щось добре перепадає... Ну а третя частина родини мовчить, тужливо дивиться на нездалу подружню пару і на свою недолугу родину, що доводить і надалі свою правоту, хоча добре ясно, що вся родина гуртом велике паскудство вчинила.Хтось може запитати, чому саме горбата? Можна і осучаснити, звичайно, бо наркоманка справді ближче до істини, але хіба це міняє змісту паскудства? Хіба не огидно всім від такого сватання? Від виборів без вибору? Від того, що не вихваляють принади, а виказують в кого більші вади! Бач інший претендент значно гірший від нашого... Убожество в абсолюті! І після цього ще хтось пробує осуджувати когось з людей, що обрали в Президенти України Віктора Януковича, а інші тому не перечили. Ви таки нарешті оберніться і на своє «добро» добре роздивіться! Змусили обирати з двох зол, от люди і обрали яке менше... Значить ваше зло більше – чому того не хочете визнати?Навпаки постійно можна почути звідтам злорадне: – Насте! Маєте! А от би обрали тоді Юлю... І вся пісня, без жодних аргументів! Бо не можуть їх навести щодо того, а чому вони певні, що було б краще за Юлі, – не наводять. Жодного! Одна міфічна здогадка: от якби... Хоча всім відомо з практики, що за час свого прем’єрства з надширокими повноваженнями жодних успіхів економіка України не показала. Коли кажуть про світову кризу чи епідемію грипу тощо, то є проста і чітка відповідь: а справді видатну людину якраз по таких надскладних моментах і визнають. Чомусь за Меркель світова криза Німеччину не зачепила? Бо то жінка мудра і за державу дбає, а не за оновлення власного гардеробу...Ще одна з важливих тем, коли йде звинувачення теперішньої влади в Україні як кримінальної і мафіозної. Зачекайте, а хіба туди до влади не перейшла провідна частина з команди БЮТ? Перейшла. І вона приймає активну співучасть у мародерській антинародній економічній політиці теперішньої влади в Україні. Список тих людей занадто довгий, щоб наводити... Та й питання в іншому: чи робили б вони щось інше, якби перемогла Тимошенко? Риторичне запитання.Всі антиукраїнські та антинародні закони й інші акти у Верховній Раді України за минулий час включно й злочинний мовний  закон – ніколи б не стали дійсністю, якби не вирішальна участь в голосуванні депутатів-перекінчиків з БЮТ. Що це за кадрова політика була у пані Тимошенко, яка безпосередньо особисто затверджувала всі депутатські списки включно по областях?!  Хіба не з надр БЮТу вискочило оце новітнє проросійське угрупування Наталії Королевської? А наявність коло себе садиста-вбивці Лозинського навіщо було Юлії Тимошенко? Для самозахисту, чи щоб прибирати різних неугідних типу Євгена Щербаня? Знову риторичне запитання.Можна продовжити спростування тези, що якби на виборах в президенти перемогла Юлія Тимошенко, то Україна б процвітала аж зацвітала, але чи потрібно? Для розумного сказано досить, а для опонентів, що люблять замість слухати – роздивляється і обдивлятися чим би це обгадити, то не боїмось – серед того живемо. Хоч і не хочеться, як і обирати не хочеться поміж двох зол. Як каже англійське прислів’я: «З двох зол не обирають жодного». Я з цим згоден, а ви? І це вже зовсім не риторичне запитання.
Богдан Гордасевичм. Львів 

Бандера не прийде – однозначно!
Є таке популярне гасло: «Бандера прийде  – порядок наведе!»  – яке можна часто почути на різних заходах у Львові, особливо національно-патріотичних мітингах чи маніфестаціях. Найбільше полюбляє скандувати це гасло молодь, що і не дивно, але дивно інше: чому власне саме Степан Бандера повинен приходити й наводити порядок в сучасній Українській Державі? Теж мені крайнього знайшли в якості прибиральниці...Ні, я розуміюся на метафорах і на гіперболах, як розумію, що мова йде про ідейну спадщину Степана Бандери, а все ж чому так прямо і не сказати: «Ідеї Бандери вжиття проведем  – своїми руками порядок наведем!» Власне так і діяла когорта людей з УВО-ОУН-УПА: вони не чекали, що хтось там дасть їм свободу, державу і наведе порядок в ній. Ці люди за власною ініціативою бралися за роботу в різних сферах суспільного життя, чим і ствердили навічно в Україні свою Ідею і Чин.Для чого заведена ця дещо абстрактна розмова? Власне заради конкретики, якими є майбутні політичні вибори в Україні до Верховної Ради: які б гасла не проголошували політики і яких би глобальних та радикальних обіцянок не робили, а все одно людям потрібно ясно усвідомити наперед, що саме вони будуть виконавцями або і навіть жертвами від діяльності новообраної ВРУ. Дива не станеться, бо в політиці його не буває! І економіці так само. Час це усвідомити чітко і однозначно.Можна нагадати, як всі вірили, що ось Україна стане незалежною і ми тут же заживемо гарно і заможно! Не сталося такого дива, а стався Кучма. Або після славної Помаранчевої революції так само всі в Україні сподівались на диво: зараз Ющенко і Тимошенко зроблять наше життя чудовим-пречудовим. І тут нічого не вийшло гарного. Далі багато хто увірував у диво «владної руки господаря» Януковича, що враз наведе порядок і дисципліну в Україні, а затим і добробут. Що маємо насправді  – самі бачите: доброго мізерно мало.І виникає просте запитання: коли ж ми в Україні нарешті перестанемо вірити у міфічне диво миттєвого збагачення і розпочнемо самі працювати, самі наводити лад у власній державі? На себе особисто працюємо хто на що гаразд, тоді як до державного... Тут явний негаразд.Є гарне прислів’я: «Біда вимучить  – біда й виучить». Щось в Україні з тою виучкою ну ні в яку. Виникають і зникають в Україні різні політичні МММ, знову і знову якийсь черговий політичний Мавроді надурює людей  – і мало що йде в науку українському виборцю, який і далі вперто вірить в диво: ось проголосуємо, оберемо вождя-генія і завтра настане красота, а не життя. Хоча після виборів настає час протилежного обіцяному нового гасла типу: «Покращення вже сьогодні»  –  було учора»Таким чином закликаю більшість активного електорату в Україні не тільки і не стільки перейматися результатами нових виборів до ВРУ, як грунтовно задуматись над тими власними діями в подальшому після виборів та над відповідними вимогами до законодавчої і виконавчої влад. Особливо це стосується вже досить значного прошарку української буржуазії і малого, і середнього, і великого бізнесу, тому що там є що планувати і є що втрачати, якщо в Україні розпочнеться чергова політична деструкція. Тому для вас, любі буржуа, особливо теза «чесних виборів» повинна стати першочерговою!В політичній боротьбі багато хто з «претинднетів на папаху» готовий піти на все заради досягнення перемоги, але обмежує оте його «все» усвідомлення, що і суперники також можуть піти на все що завгодно. Тому і тільки тому всі учасники виборчого процесу всіма силами повинні намагатися діяти чесно самим і вимагати цього від інших, а не навпаки  в жодному разі! Чесна перемога у виборах дає право на владу, тоді як нечесна сфальшована перемога владу дає, а права на неї  – ні. Чесність виборів є одною з головних суспільних вимог!І ще одне є важливим, про що я вже сказав вище: виборець повинен усвідомлювати подальшу мету свого вибору. Якщо основною темою вибору є гасла «знай наших» і «наб’ємо пику ворогам»  – то ясно, що після виборів суспільного позитиву в діяльності обраних депутатів буде нікчемно мало, що ми пересвідчились вже безліч разів. Але якщо вибір відбувається за думкою, що політика  – це мистецтво компромісів, вміння домовлятись щодо дотримання взаємних інтересів  – то результати виборів будуть однозначно значно позитивніші від виборів за принципом «стінка на стінку».У Степана Бандери є гарний вислів: «Ніщо не зупинить ідеї, час якої настав»  Сподіваюсь, що для українського суспільства настав час ідеї примирення і припинення соціальної конфронтації. Ідеї спільної злагоди в державі і мирної праці. Принаймні підтвердження тому є той факт, що принцип «біполярного політикуму» в Україні не знайшов підтримки і нам не доводиться вибирати «або  – або», де за часту жодне «або» не довподоби виборцю, але іншого нема. А потім жаліємось, чому ми маємо, те що маємо... На щастя, тепер є що вибирати в Україні, а це наша спільна заслуга.З того всього висновок чіткий: вибори 28 жовтня 2012 року до Верховної Ради України мають бути чесними і їх результат має бути позитивним для соціального єднання в Україні, а не створити нове коло суспільної конфронтації. І все це залежить від нас з вами! Всіх нас в Україні сущих! І Бандера для цього не прийде!  Як би його не кликали і не припрошали  – все одно не прийде, тому що це справа для живих: наводити порядок у власній хаті. До того ж Степан Бандера давно вже з нами в Україні для кожного, хто цього щиро схоче!   Богдан Гордасевичм. Львів 
Сучасність і "Правитель" Нікколо Макіавеллі
Рівно через 20-ть років я перечитав найвідоміший твір Нікколо Макіавеллі "Правитель" і здивувався тому, як змінилось моє сприйняття одного і того тексту: в 30-ть я був сповнений власного егоцентризму, тому наголос ставив виключно на поняттях керівництва, як  "правитель", "повелитель", "володар" тощо, тоді як у свої 50-т в мене наголос змінився виключно на одне: народ, народ  і ще раз - народ!Звичайно у 1991-му році всі ми мали тоталітарне минуле і відповідні світоглядні принципи, тому вважали головним в керівництві країною просто  в абсолюті персоналії державної влади, тобто конкретних людей. Такою є психічна константа для соціуму в тоталітарному суспільстві: ми були твердо переконанні, що державне і наше особисте благополуччя залежить виключно від тої людини, яка стоїть на чолі державної влади, тоді як ми є звичайні виконавці "великомудрих розпоряджень" і не більше того. Такою була і моя особиста позиція, тому вчитуючись в текст досить невеличкого за об'ємом політичного трактату "Правитель" Нікколо Макіавеллі, я вишукував інформацію про досконалого правителя в ідеалі.Варто зазначити, що в СРСР цей твір видатного італійського мислителя середньовіччя був заборонений і традиційно піддавався заочній нищівній критиці як підручник щодо політики зверхцинізму та підступності. Перевірити, що все так і є не було можливості, бо книги для ознайомлення простій людині не дістати, а Інтернету тоді не існувало. Заборонене тому і було цікавим, що було забороненим: значить є підстави не давати знати того всім людям. Насправді я був дещо розчарованим від першого прочитання Макіавеллі, тому що не побачив тут чогось надзвичайного подібно до кабалістичних замовляння: проказав - і стаєш володарем царства! А це виявилась  така собі своєрідна технічна інструкція з порадами і прикладами,  скерована на державних управлінців, і яка за своїм цинізмом не більша від навчання студентів-медиків у так званому "анатомічному театрі", де наглядно показують  на людському трупі як правильно розтинати тіло людини і що в ньому де є.З іншого боку, враховуючи відстань в часі в 400 років, твір дійсно є величезного інтелектуального потугою, який варто обговорити  в порівнянні з сучасними реаліями, що я і маю на меті зробити далі. Просто хотілось зазначити оновлення і свого погляду на цей величний документ епохи, як і оновлення світових реалій. Однозначно можна ствердити, що свідомість більшості людей в Україні, як і загалом в світі,  базується не на авторитарно-тоталітарних системах державного керівництва, а на виборних і колегіальних, тобто - демократичних. Тому я обговорюю далі твір "Правитель" Нікколо Макіавеллі з позицій суто як представника народу, а не претендента в Правителі, як це мені уявлялось раніше.
1.Одною з головних рис у Нікколо Макіавеллі стосовно його політологічних праць є їх специфічна прагматичність і максимальна об'єктивність у висновках, що і спричинило до звинувачень у цинізмі. В усі часи в основі владних інституцій були як благородні методи і помисли опанування влади, так і підлі, причому домінували власне останні - підлі риси, тому що всяка влада за своєю природною суттю є підлою. Чому? Тому що будь-яка влада незалежно від її форми втілення була, є і буде методом насилля одних над іншими, а будь-яке насилля не може бути благородним. Навіть у найпростішому прикладі, коли батько лупцює неслухняну дитину - це потрібно, щоб вона стала слухняною, але з етичного боку це негарно. Отож воно і є, що влада підла від початку. Чи ж варто дивуватись, що найкраще почуваються при владі люди підлого гатунку, а не благородні. Якщо благородні люди волею долі опиняються при владі, то їм надважко розібратись в правилах підлості і підступності, без яких справжньому Правителю не довго бути в правителях.Щодо доказу жорстокості влади, як і Макіавеллі, візьму біблійний приклад - особу царя Соломона, щоб розглянути відому притчу про суперечку за дитину двох жінок: ситуація патова, тому що обидві жінки вперлися у своєму домаганні на немовля, а тестів на ДНК тоді не існувало, тому цар Соломон знайшов "мудре" рішення і наказав розрубати дитину навпіл і віддати кожній з жінок рівну частку. Одна з жінок погодилась на це, а інша вжахнулась і відмовилась від дитини на користь суперниці, а по цьому вчинку цар Соломон і визнав справжню матір. Мудро? Надзвичайно. А якщо заглянемо у тектоніку подій: царський суд - найвищий, тому злочинець має бути покараним - це однозначно. Демонстрація безсилля для влади царя виключається. (Свіжий приклад: засудження тинейджерок з Pussy Riot)  Кожна з жінок знала, що за привласнення чужої дитини  її чекає сувора покара, як і знали вони, що якщо цар наказав розітяти дитя - його справді розітнуть навпіл. Якби існував сумнів - сперечались би до безкінечності, але сумнівів не було! Сумнівів не було! Дитина реально могла загинути після такого наказу царя Соломона, тому справжня мати вирішила взяти на себе покару, аби зберегти дитяті життя. Яскравий приклад влади, як "мудрої жорстокості" чи "жорстокої мудрості".Не берусь стверджувати, що Нікколо Макіавеллі свідомо писав твір "Правитлеь" з метою навчати мистецтву політики починаючих благородних правителів і тим примножувати їх кількість, але стверджую однозначно, що для людей мудрих і порядних політиків конче потрібно вивчати твори цього письменника власне для глибинного розуміння змісту влади як "суто прагматичне дійство життя", граничне з жорстокістю медиків-хірургів, які розтинають тіло людини для її ж спасіння. Знову використовую порівняння з медициною, тому що їх використовує у своєму трактаті сам Макіавеллі, зокрема хочу навести мою улюблену цитату, хоча таких улюблених є ще чимало, але тут я б сказав, що звучить програмна тема всього спрямування як цього твору Нікколо Макіавеллі "Правитель", так за своїм змістом і всього доробку мислителя: вчення, як запобігти лиху, поки воно жевріє з тиху.
Глава 3 "Про перемішані держави": "...Римляни поступали так, як належить чинити всім мудрим правителям, тобто думали не тільки про сьогодення, але також і про день завтрашній, тому намагались усіма силами запобігти можливим бідам, що неважко зробити, якщо вчасно застосувати необхідні дії, бо якщо дочекатись, коли лихо настане, то ніякі вже дії не допоможуть, якщо стан критичний і невиправний.Тут  стається те саме, що з хворобою на сухоти (туберкульоз - Ред.): лікарі стверджують, що спочатку цю хворобу важко  розпізнати (діагностувати - Ред.), проте легко вилікувати; коли ж хвороба задавнена, то її легко розпізнати, але дуже важко вилікувати. Подібний стан речей і в державі: якщо своєчасно розпізнати започаткування недуги, що дано тільки мудрим правителям, - то позбавитись від неї досить просто, проте якщо вона розповсюдилась настільки, що кожному стає помітна, то вже ніякі засоби не допоможуть."
Прикладів на підтвердження даної тези можна навести безмір, але для нас найактуальним є  як приклад розвал Російської імперії майже водночас з Австро-Угорською, як і зовсім свіжий розвал СРСР так само з того порядку, тоді як Китай завдяки мудрому правителю Ден Сяопіну вчасно запобіг недузі. На жаль, про Україну цього сказати не можу, тому що явно видно вже усім, що наша держава глобально хвора в усіх аспектах завдяки немудрим правителям від початку і до тепер, а те що відбувається зараз включно з поділом держави за мовними критеріями однозначно веде до розколу України і втрати її соборності, тобто знищення унітарного державного управління.
2.Наступною хочу навести кілька цитат: одну коротку, а другу - значну за розмірами з Глави 6  "Про нові держави, опановані власною силою чи звитягою":
"Обмірковуючи життя і подвиги цих чоловіків (Мойсей, Кир, Тесей), ми переконуємося в тім, що доля послала їм тільки випадок, тобто  постачила матеріалом, якому можна було надати будь-яку форму:  якби не з'явися такий випадок, доблесть їх згасла б, не знайшовши застосування; а не володій вони доблестю, марне з'явився би випадок."Тут подано точну характеристику феномену лідера: момент і людина взаємопов'язані, що ми і спостерігаємо. В Росії вискочив до гори харизматичний лідер Володимир Путін, тоді як в Україні з цим проблема катастрофічна. Найкращий з можливих випадків був у Віктора Ющенка, але як ми побачили в підсумку - історичний момент не знайшов свого справжнього героя ані героїні... Як і персона теперішнього  президента України Віктора Януковича явно не відповідає моменту сучасності щодо України для глобальних вчинків реформування держави, а не її розвалу, як ведеться дотепер. Чому так? Ось про це наступна цитата з Макіавеллі:"Той, хто стає правителем доблесним шляхом, на зразок вищезгаданих провідників, тому влада дістається важко, але утримати її легко, а труднощі здобуття влади виникають почасти через нові порядки і правила, що правителі змушені вводити для зміцнення нового устрою і власної безпеки. Варто відзначити, що немає починання, що так само важко задумати, з успіхом провести в життя і безпечно здійснити, як стати на чолі державної перебудови. Вороги реформатора - усі ті, хто розкошував при колишньому режимі; а ті, кому нововведення можуть піти на користь, захищають його досить прохолодно. Ця відсутність підтримки пов'язана почасти зі страхом перед супротивниками, на стороні яких закон, почасти з сумнівів людей, що не вірять у нововведення, поки вони не підкріплені досвідом. Тому всякий раз, як супротивники мають у своєму розпорядженні можливість для нападу, вони її завзято використовують, захисники ж навпаки запопадливості в підтримці не виявляють, так що нові порядки виявляються під загрозою. Бажаючи глибоко вникнути в цей предмет, варто розібрати,  чи є ці реформатори самостійними чи залежать від інших, тобто чи залежні вони для досягнення своїх цілей просити про чиюсь допомогу чи можуть застосувати власні сили. У першому випадку майбутнє їм нічого не обіцяє, і вони нічого не досягнуть, але якщо вони залежать тільки від себе і можуть примушувати інших, тоді в більшості випадків їм нічого не загрожує. От чому всі озброєні пророки перемогли, а всі беззбройні загинули, адже крім усього іншого, народ має мінливу природу, його легко в чому-небудь переконати, але важко утримати в цьому переконанні. Тому потрібно бути готовим силоміць змусити вірити тих, хто утратив віру. Мойсей, Кир, Тезей і Ромул недовго могли б підтримувати дотримання своїх законів, якби  були беззбройними, як доводять події в наш час із братом Джироламо Савонаролой (і Віктором Ющенком - Ред.), що потерпів крах зі своїми новими порядками, як тільки людність перестала йому вірити, і він не міг утримати тих, хто повірив йому раніш, як і змусити повірити тих, що сумніваються. Отже, подібні діячі зіштовхуються з безліччю труднощів, і всі небезпеки, що зустрічаються їм на шляху, вони повинні переборювати своєю доблестю. Але пройшовши через небезпеки і завоювавши повагу, розправившись з тими, хто мають відчувати до них заздрість, вони перебувають у могутності, пошані, безпеці і достатку."
Як бачимо, що в усі часи бути державним реформатором ставало надскладним завданням для особистості правителя, тому мало хто таке подужав. Найяскравішим прикладом вдалого реформаторства для нас є, і що цілком відповідає тезам Макіавеллі, - Йосиф Джугашвілі-Сталін, який зумів реформувати царську Російську імперію з її виродившимся самодержавством та дворянством, як провідною верствою, у ще глобальнішу світову імперію СРСР з абсолютним тоталітарним ладом на обширі від Курил аж до західних кордонів майже всієї Східної Європи і навіть далі по цілому світу. Варто визнати Ульянова-Леніна і його наступника Джугашвілі-Сталіна величезними світовими реформаторами, які і силою переконання, і переконуванням силою - зуміли побудувати новий соціальний лад таким, яким його хотіли бачити. Подальші реформатори, як Микита Хрущов та Михайло Горбачов відповідають категорії  реформаторів-балакунів без сили, тоді як правитель Леонід Брежнєв навпаки був  приклад сили без реформ, тобто консерватором, отже він зберігав існуючи порядки не вдаючись до своєчасних реформ, чим повторив долю царату, де замість дворянства загнивала правляча комуністична номенклатура. При своєчасному реформуванні СРСР можна було врятувати, але на наше щастя - цього не сталось.Стосовно нашої України, то ми бачимо повну відсутність людей-провідників, які здатні на реформи правдиві, хоч і зі значним ризиком для себе з причин, що їх вказав Макіавеллі. Простий приклад щодо реформування величезної системи різноманітних пільговиків, які є абсолютним соціальним анахронізмом для держави з ринковою економікою, але покажіть мені такого лідера в Україні, який наважиться скасувати і реформувати на справедливий лад цю існуючу злочинну систему пільг - немає такого. Клас пільговиків є найагресивнішим в політикумі України, тоді як прості люди, які фактично оплачують цей прошарок - до дивного байдужі в цьому питанні, щоб підтримати подібного лідера, який забажає справедливості, тобто скасування пільг у тому вигляді, які існують тепер в Україні. Страшно і нецікаво це і для нашого наявного правителя. Краще не зачіпати і якось воно буде, а якщо і завалиться, то вже після нього - так він сподівається.З іншого боку я часто доводжу своїм опонентам, що там вгорі звичайні люди, звичайні! Таки, як і всі ми! Тому чекати від них чогось надзвичайного тільки тому, що вони опинились на важливих державних посадах - це просто смішно. Хотілось би, звичайно, бачити там мудрих і достойних мужів-державників, але де ж їм взятися? Який народ - така й еліта...Знову ж таки це абсолютно однозначно має визначення у Макіавеллі, що я спробую довести наступною великою цитатою з глави 9 "Про громадянське єдиновладдя": "Перейдемо тепер до тих випадків, коли чоловік стає правителем своєї держави не шляхом підступу чи беззаконня, але в силу побажання співгромадян - для чого потрібна не так особиста доблесть та вдача, а скоріше сприятлива кон'юнктура і пронирливість. Потрібно зазначити, що такого типу єдиновладдя - його можна назвати громадським - стверджується або на вимогу знаті, або на вимогу народу. Тому що нема міста, де б не відокремились подібні два полюси: знать бажає підчиняти й пригноблювати народ, тоді як народ не бажає знаходитись у приниженні та гнобленні; взаємопоборювання цих сил вирішується трояко: або єдиновладдям, або безвладдям, або свободою.Єдиновладдя встановлюється або знатю, або народом, в залежності від того, кому першому випаде зручний момент. Знать,  усвідомлюючи, що вона не зможе протистояти народу, звеличує когось з свого прошарку і проголошує його правителем, аби прикриваючись ним задовольняти власні забаганки. Так само і народ, усвідомлюючи, що не може змагатися проти знаті, звеличує когось, щоб під його орудою знайти для себе захист. Отже тому, хто приходить до влади за допомогою знаті, важче втримати владу, чим тому, кого привів до влади народ, тому що коли правитель оточений знатю, яка вважає його рівнею собі, то він не може ні давати розпорядження знаті, ні мати незалежного стилю правління. Тоді як той, кого обрав до влади народ, править самочинно і довколо нього немає нікого чи майже нікого, хто б не бажав йому підкорятись. Поза тим, неможливо чесно, без здирництва щодо інших, задовольняти забаганки знаті, однак  це можливе - за вимогою народу, тому що у народу значно чесніша мета, аніж у знаті: знать бажає пригнічувати народ, а народ не бажає бути гнобленим. Зверх того, з вороже налаштованим народом нічого не можна зробити, оскільки він чисельний, тоді як зі знаттю - можна розправитись, бо вона малочисельна. Народ, в гіршому випадку, просто відсторониться від правителя, тоді як від ворожої знаті можна очікувати не тільки те, що вона відсторониться від правителя, але що вона буде діяти проти нього, оскільки знать розумніша і проникливіша, підступніша, через що вишукує заздалегідь шляхи до порятунку і заграє перед тим, хто сильніший. Також додам, що правитель не вільний обирати народ, але спроможний обирати знать, тому що саме він має право карати і прощати, наближати і піддавати гонінням. (...) Отже якщо правитель прийшов до влади за допомогою народу, то він повинен намагатись втримати його дружбу, що зовсім не важко, тому що народ вимагає тільки одного: щоб його не пригноблювали. Проте якщо правителя привела до влади знать всупереч народу, то найперший його обов'язок - добитися доброзичливості від народу, що не важко зробити, якщо узяти народ під свій захист. Люди завжди готові щиросердечно довіритись тим, від кого очікували всіляке зло, але отримали добро, що особливо пригортає своїми благодіяннями, з чого народ навіть більше симпатизує такому правителю, аніж якби привів його сам до влади.  Домогтись підтримки народу можна різними засобами, які я не стану обговорювати, тому що вони перемінливі від ситуації і їх неможливо підвести під одне правило.  Зауважу тільки в завершення, що правителю належить бути в дружбі з своїм народом, тому що у складний час він буде ним покинутий напризволяще."Однозначно, що вплив народу на правителя є домінуючим, але для цього народ має впливати! Діяти! І ця спільна дія народу є сумарною величиною конкретних вчинків окремих людей, тобто величина впливу на пряму залежить від масовості народного волевиявлення. І навпаки, чим пасивніший народ - тим впливовішою на правителя стає знать, завдання якої, як вже визначено: гнобити народ, обдирати його, збагачуватись за його рахунок.  Що ми наразі і маємо в Україні.
3.Отже в попередніх главах було обговорено теми завбачливості влади, важливості співпадіння моменту життя і обдарованого лідера, проблеми надбання влади і її утримання, особливо при встановленні нових порядків, а також визначили домінанту залежності правителя в першу чергу від народу, як надпотужної державної стихії.Як вже зазначалось попередньо, трактат "Правитель" Нікколо Макіавеллі досить невеличкий за розміром, окрім того там чимало місця надано прикладам, які мають підтвердити правильність технологічних порад та ідейних суджень автора щодо умінь та навичок державного керманича. Дивовижна глобальність узагальнень і їх життєва актуальність власне і зробили цей твір затребуваним вже сотні років. Судіть самі, як точно Нікколо  Макіавеллі визначив правила дій для загарбника, для чого знову повернуся до глави 3 "Про змішані держави", щоб процитувати звідти наступні тези:
"Почну з того, що завойовані і успадковані володіння можуть належати або до однієї країни і мати одну спільну мову, або до різних країн й мати різні мови. В першому випадку утримати загарбане неважко, особливо якщо піддані й раніше не знали свободи. Щоби утвердити над ними своє правління, достатньо винищити рід попереднього правителя, оскільки при спільності звичаїв та збереженні старих порядків навряд чи щось інше може спричинити проблеми. Так, ми знаємо, складались справи в Бретані, Бургундії, Нормандії та Гасконі, котрі давно увійшли до складу Франції; щоправда мови їх дещо відрізняються, проте завдяки тотожності звичаїв вони мирно вживаються одне з одним. В подібних випадках завойовнику потрібно прийняти лише два запобіжні заходи: по-перше, простежити за тим, щоб рід попереднього правителя був винищений, по-друге, зберегти й надалі вже наявні закони та податки - тоді загарбані землі в короткому часі з'єднаються в єдине ціле з основною державою завойовника. Однак якщо захоплена країна відрізняється від спадкової по мові, звичаям та порядкам, то тут утримати владу буде воістину надважко, тут стане в пригоді і велика удача, і велика майстерність."
За прикладами далеко ходити не потрібно: чи важко Володимиру Путіну приєднати до Росії таку Лукашенкову Білорусь? Там виключно російськомовний державний апарат і тотальне безправ'я в народу. Якщо зникне Лукашенко і його нащадки, то проблем жодних. Ще й раді будуть!А для чого почалась та мовна кампанія в Україні? Вибори тому причина? Не оповідайте байки, а краще вчитайтесь в Макіавеллі: йде тактична підготовка до роз'єднання території України на різні мовно-звичаєві фрагменти, які значно легше буде приєднати та адаптувати до Росії в майбутньому. Можливо, що я помиляюсь, але неможливо, щоб помилявся Макіавеллі. Його трактування того чи іншого політичного ходу перевірене не раз і не два. Для прикладу ось цитата:
"...якщо повстала країна завойована вдруге, то правителю легше ствердити в ній свою владу, тому що повстання надає йому сприятливу можливість з меншою обачливістю карати винних, звинувачувати підозрілих, впроваджувати жорстокі захисні заходи в найбільш уразливих місцях"
Саме так жорстоко вчинили  можновладці Росії з Польщею після повстання 1863 - 1864 років за часів царату, а також з всією Україною спочатку у 1918-20-х роках, а потім у 40-вих особливо щодо її західних земель після так званого "визволення від німецько-фашистських окупантів", хоча насправді у 1941 -1942 роках було повстання українського народу проти окупації московської-комуністичних імперіалістів, яке на початках вміло використали нацисти гітлерівської Германії, але потім зневажили і тому програли війну (за твердженням Гудеріана). Жорстокість сталінської помсти не забарилась: черговий штучний голод 1946 - 47 років, а потім масові депортації і тотальний терор в західних регіонах замало не до середини 80-х! Залишається тільки дивуватись, що Україна відродилась, а українці ще існують як народ. І зовсім не дивує нова спроба Росії "возз'єднати" Україну в братніх обіймах окупанта. Як це буде? Так, як і за часів Сталіна, що явно впроваджував у життя не Маркса і Леніна, а наступну тезу Макіавеллі:
"Так що колонії дешево обходяться правителю, вірно йому прислуговують й чинять зубожіння не надто значній кількості місцевих жителів,  котрі, опинившись в злиднях та розпорошені, не зможуть зашкодити правителю. Принагідно варто зазначити, що людей варто або обдаровувати, або винищувати, оскільки за малу шкоду чоловік може помститись, а за велику - не зможе; з чого робимо висновок, що спричиняючи людині прикрість потрібно прорахувати все так, щоб не боятись помсти"
Що тут коментувати, окрім нагадати відому фразу ката Сталіна: "Є людина - є проблема. Нема людини  - нема проблеми."   А тепер згадаймо найяскравіші приклади, хоч їх насправді не перелічити, але як загинули провідники українського народу Симон Петлюра, Євген Коновалець, Роман Шухевич, Лев Ребет, Степан Бандера - трагічно від рук підступних комуністичних убивць.
4.Перш, ніж переходити до наступної теми, варто навести наступну цитату з глави 15 "Про те, за що людей, особливо правителів, схвалюють або зневажають":
"...маючи намір написати дещо корисне для людей знаючих, я обрав скеровувати не до уявної правди, а реальної - на відміну від тих багатьох, хто зображує республіки та держави, яких в дійсності ніхто не знав і не бачив. Тому що відстань між тим, як люди живуть і тим, як мали б жити, настільки величезне, що той, хто відкидає наявне заради бажаного, чинить скорше на шкоду собі, аніж на користь, тому що бажаючи сповідувати доброчинність в усіх випадках життя, він неодмінно загине, зіткнувшись з численними людьми, які не схильні до добра. З того виходить, що правитель, якщо він хоче зберегти владу, зобов'язаний опанувати вмінням  входити від доброчинності і користуватись цими навичками дивлячись з обставин"
Ось здавалось би явний приклад злочинного цинізму Макіавеллі, але якщо дійсно підійти з розумом до теми підступності, то маємо визнати, що скрізь у змагальних процесах цей негативний феномен є наявний і тим більше, чим вищими стають ставки перемоги. Приклад спорту, особливо в контактних видах, чітко вказує на необхідність знати і враховувати підступні дії суперника. Для прикладу, якщо футболіст не буде рахуватись з тим, що суперники можуть бити по ногах йому не тільки випадково, але і зумисно у різні вразливі місця, аби травмувати, - то він значно більше часу проведе на лікарняному ліжку, аніж на футбольному полі. Знати підступи і оберігатись ще не означає самому чинити так само, хоча задля перемоги...Розгорнуто тему честі та безчестя Макіавеллі робить у главі 18 "Про те, як правителі мають дотримуватись слова":
"Зайве казати, наскільки схвальна у правителів вірність даному слову, щирість і непохитна чесність. Однак ми знаємо з досвіду, що в наш час великі справи вдавались тільки тим, хто не намагався дотримуватись обіцянки й умів кого потрібно обвести довкола пальця; такі правителі в кінцевому результаті були успішними значно більше за тих, хто ставив все на чесність. (...) З чого виходить, що розумний правитель не може і не повинен залишатись завжди вірним своєму слову щодо пообіцяного, якщо це шкодить його користі або ж зникли причини, які спричинили його дати обіцянку. Така порада була б огидна, якби люди чесно тримали слово, однак люди, будучи ницими, слова не дотримуються, тому і ти зобов'язаний вчиняти з ними так само. А доречну підставу порушити обіцянку завжди можна віднайти. (...) Інакше кажучи, потрібно з'являтись перед очима людей співчутливим, вірним своєму слову, милосердним, щирим, благочестивим - і бути таким насправді, проте внутрішньо варто зберігати налаштованість проявити і протилежні якості, якщо це виявиться потрібним"
Нарешті висновок з заключного абзацу:
"Про дії всіх людей, а особливо правителів, з яких в суді не спитаєш, визначають за результатом, тож нехай правителі прагнуть зберегти владу і отримати перемогу. Не зважаючи на засоби, які вони застосують задля цього, - їх завжди визнають пристойними і схвалять, тому що простолюд зваблює феєричне і успішне, в світі ж нема нічого, крім простолюду, і меншості в ньому не лишається місця, якщо за більшістю обстоює держава"
Тепер варто обговорити дану главу на прикладах з нашого життя і як найвищій прояв цього правила я б хотів на прикладі колишнього голови Верховної Ради України Олександрові Морозу. Певний час я належав до тої значної частини людей, що хоч і не поділяла соціалістичні погляди лідера партії СПУ, але поважала О. Мороза як людину більш-менш порядну, що дотримується свого слова і взагалі людина правильна. Тільки в тривалому часі стало зрозуміло, наскільки це підла людина з дуже високим вмінням плести павутиння інтриг. Саме за головуванням О. Мороза у ВРУ було створено облудливу систему піль, привілеїв і корупційних можливостей для народних депутатів. Саме О. Мороз пропхав закон про пільги так званим "дітям війни", щоб таким чином за рахунок держави, тобто нас з вами, - підкупити собі електорат на виборах. Навіть Конституцію України домігся О. Мороз прийняти у стінах Верховної Ради власне задля того, щоб там її можна було і змінювати, що й дозволило провести О. Морозу найвитонченіший план-багатоходівку, щоб знову опинитись на чолі ВРУ після виборів 2006 р. То був дійсно вищій пілотаж підкилимного комуністичного інтриганства з часів СРСР за всіма канонами Макіавеллі: вчасно приєднатись до переможних помаранчевих сил, за рахунок цього набрати потрібний відсоток, потім проникливо ходити скрізь у парі з Юлією Тимошенко і звинувачувати Ющенка у зраді помаранчевих ідеалів за спробу домовитись щодо досить корисної для України спілки фракцій нашоукраїнців з регіоналами, а тоді провести надпідступний хід, домовившись вже після підписання угоди об'єднання фракцій СПУ, БЮТ і НСНУ у парламентську більшість -  і об'єднатись в останній момент виборів з фракцією ПРУ за пост собі голови  ВРУ і стати ним. Шедевр підступності, який зруйнували дочергові перевибори за наполяганням Віктора Ющенка і... Сталось те, на що Макіавеллі чітко вказав: переможених зневажають, особливо якщо вони привселюно проявили свою ницисть. Від Олександра Морозо відвернулися не тільки задобрений ним електорат з "дітей війни", але навіть його однопартійці в ключно до провідних членів ЦК СПУ як Ю. Луценко і Й. Вінський, яких О. Мороз також використав "в темну", як болванчиків. То був рідкісний момент для Юлії Тимошенко, коли не вона когось "киданула", а навпаки обманули її. Але найцікавіше, що головний організатор "кидалова помаранчевих" - Віктор Янукович тільки набрав бали поваги в свого електорату. Знову справдилась теза Макіавеллі, що для переможця всі підступи знайдуть виправдання і позитивні пояснення, ось тільки не дуже зрозуміло, чому тепер з боку ПР звучить критика в 5-річці обвалу економіки України під час влади помаранчевих, коли у ту владу входив і Віктор Янукович - ???Дехто високо оцінює як макіавелівські політичні здібності у Віктора Медведчука, але це несерйозно, тому що закулісне маніпулювання не має нічого спільного з реальними посадами, а найвище досягнення В. Медведчука - це голова адміністрації президента, що досить нікчемна за статусом посада, хоч і впливова. Проте водій президентського авто також може гордо казати, що коли він везе президента, то саме він стає головним вершителем долі країни - і це не пуста похвальба. Якщо на те пішло, то Сергій Тігіпко значно успішніший в політичній сфері за Віктора Медведчука. В крадіжках людського майна також Ахметов та Пінчук значно перевершили Віктора Медведчука. Таким чином закулісні можливості слуги не є ознакою первинності правління в державі. Першість посади правителя - ось що є головним визначенням доктрини Нікколо Макіавеллі щодо вартості політика.
5.Завершити свій огляд трактату "Правитель" Нікколо Макіавеллі я хочу цитатою з глави 21 "Як належить чинити правителю, щоб його шанували":
"Правитель зобов'язаний також показувати себе як покровитель талантів, вшановувати обдарованих людей, виказувати пошану всім тим, хто відзначився у якомусь ремеслі чи мистецтві. Він має сприяти громадянам спокійно займатись торгівлею, землеробством та ремеслами, щоб вони облаштовували свої володіння не боячись, що ці володіння у них відберуть, інші - розпочинали торгівлю не боячись, що їх розорять податками; більше того: він повинен відзначати нагородами тих, хто піклується про прикрашення міста або держави. Він повинен розважати народ святами та видовищами в доречний для цього час року. Поважаючи цехи чи триби, на які поділено всяке місто, правитель повинен іноді приймати участь в їх зборах і являти собою приклад щедрості та великодушності, проте при цьому суворо оберігати свій гонор і велич, які мають проявлятися в кожному його вчинку"
Богдан Гордасевич1:18 20.09.2012м. Львів - Рясне

Усе ясно: в новому все по-старому
Про політику кажуть, що: політика - це сфера можливого. Також кажуть, що політика - це продовження економіки. Про українські політичні реалії сьогодення важко сказати, що то є щось раціональне і причетне до економіки країни. Скоріше навпаки: українські політики живуть своїм окремим життям, яке в приватному плані цілком раціональне, але в державному масштабі абсолютно ірраціональне та метафізичне, а що вже далеке від економіки в розумінні для людей і країни - то взагалі доходить до абсурду. Зокрема один провідний член Партії регіонів України з повною серйозністю та відвертістю тупої людини сказав прямо в очі кореспондентам на їх закиди щодо голосування кількома картками у Верховній Раді наступне: "Якщо ми весь час будемо у залі сидіти, то коли ми працювати будемо?!" Чіткіше не скажеш: всі ті голосування у ВРУ просто відверта бутафорія, окозамилювання щодо правової держави, де все підлягає закону. І самі депутати це розуміють, отже і зневажають своє сидження у залі парламенту - зневажають! Але при тому цінують статус, який вони мають від перебування народним депутатом: недоторканість, пільги і право розпоряджатись усім в державі. Гарно бути таким "слугою народу", ой як гарно! А що вже вигідно - і не переповісти!Складається повне враження, що політики і державний апарат працює суто для себе в замкнутому колі, а народ країни живе своїм приватним життям і ці дві величини існують паралельно  і ніде не перехрещуючись. Хіба що під час виборів трапляється диво, коли влада і народ дещо стають дотичні одне до одного, та й то влада шахрайськи розкладає такий варіант, що грай - не грай, а дурнем буде виключно народ, що ми і споглядаємо не одне десятиліття. Звичайно, що і я належу до народу, а не до вищої депутатської касти, тому є дурнем - а ким ще? І що найцікавіше: не шкодую! То є мій свідомий вибір і поясню чому: ще за влади совєтів для всіх було зрозуміло, що бути на посаді будь-якого рівня і не користатись з цього особистих цілях - значить бути дурнем, а якщо користатись - значить бути злодієм і сволотою. Більше варіантів не існувало! Дурень бо чесний, або розумний і тому - злодій. Хто мені не вірить, той може перевірити і вказати на кришталево чесну, але при тому багату людину у нас в Україні - я щиро буду подивований існуванням такого унікуму.Отже радянська система виплекала касту партноменклатури досить розумної, щоб бути абсолютно безчесною. Прикладів безмірна кількість: від комуністичного соловейка-брехунця Петра Симоненка до надбуржуазних зрадників з комсомолії Юлії Тимошенко та Сергія Тігіпка, що заради грошей збрешуть і оком не змигнуть. Про цинізм Юлії Тимошенко щодо так званого процесу "киданути" партнера - можна переповідати безкінечно, тому що важко знайти такого, кого б вона не обманула. Найкрутіше Юлія Тимошенко спробувала "киданути" весь український народ і своїх виборців, коли запропонувала Віктору Януковичу утворити так звану "широку коаліцію" з об’єднання у ВРУ фракції БЮТ і ПР у конституційну більшість, що давало можливість законодавчо увіковічнити і парламент без перевиборів, і Юлію Тимошенко в якості по-життєвого прем’єр-міністра України, і по-життєвого Президента України Віктора Януковича.  Але останній не захотів бути останнім, кого обдурить ЮВТ перед тим, як узурпує всю владу в Україні  особисто для себе, рідної. Спрацювала зеківська закалка і чуйка, що тут явне кидалово вимальовується для нього, тому Віктор Янукович не став повторювати помилок Віктора Ющенка і саме тому вийшов у переможці, бо не повірив всім обіцянкам і клятвам Юлії Тимошенко. А та, отримавши одкоша, випадково промовила пророчу фразу на прес-конференції, яку розпочала словами: "Все пропало!"Тепер щодо дурнів, тобто людей, які чесно працювали і не хотіли красти не зважаючи на всі умови радянського ладу, коли принцип "Не вкрадеш - не проживеш!" був актуальним як основа приватного достатку для кожного - кожного! Нас всіх примушували красти по дрібницях, а за тим ще й соромили, які ми погані - крадемо державне. І нам всім дійсно було з того соромно, хоча ті, хто нас соромив, крали значно і значно більше без жодних вже докорів сумління, бо вони - розумніші за тих дурнів і нікчем що є народом... Що не вміють по-справжньому красти, багато і підступно. Визнаю, що я не з таких і не хочу таким бути, тому не заздрю Віктору Медведчуку ні його краденим статкам, ні краденим фешенебельним дачам в Криму з фонтанами і візитерами віп аж пук. Гнило то все, як на мене. Краще вже я буду дурнем, що спокійно дивиться і людям в очі, і в дзеркало в очі самому собі. Або Межигір'я з палацом Віктора Януковича: яка насолода жити в краденому? Невже для людини такого масштабу важко узяти глуху пустош і збудувати там свій дім - свій! Свій дім-палац! Не вкрадений у народу чи ще в когось палац, а свій! Не можуть вони так - це притаманно тільки дурням з народу.На привеликий жаль, вся українська бізнес-еліта є зграєю злодіїв різного формату і профілю. Сюди входять всі служби держави, які обслуговують цих злодіїв, як і суди та всі силові структури. Говорити про Україну, як правову державу - це насміхатися над істиною: тут право захищає злодіїв і гнобить одурених людей. І я не не так обурююсь, стверджуючи це, як констатую ситуацію: ми живемо в позаправовому суспільстві - факт! Хто дочитав до цього моменту, тому я можу пояснити причину своїх подібних писань стосовно політики та економіки, не будучи ні фахівцем, ні гравцем цих величин суспільного буття. Я є категоричним противником всезагальної політизації під гаслом: "Якщо ти не цікавишся політикою, то рано чи пізно політика зацікавиться тобою". Як на мою думку, то в Україні люди аж занадто багато переймаються політикою як процесом її обговорення, а водночас надто мало займаються політикою практичною. Більшість людей ділять світ на дві складові: на свій особистий актуальний і на зовнішній евентуальний (випадковий). З того всього, як вже зазначалось, у нас народ живе своїм життям, а політики і державна сфера - своїм окремим життям. Ясно, що це алогічна конструкція, яка рано чи пізно обвалиться, але що буде після цього - невідомо. З того всього я, як приватна особа і громадянин України, хочу розібратись в обставинах сучасного соціуму - просто логічно розібратись, розставляючи все на свої місця, щоб потім чітко спрогнозувати що нас всіх чекає в майбутньому, як і мене особисто. Для того, щоб рухатись вперед, потрібно знати наперед принаймні де той "перед" знаходиться і навіщо нам туди треба.Тобто на даному етапі в своїх дописах я ставлю за мету визначити Мету! Конкретну мету, як константу: яку Україну я хочу! А також взнати чого й інші громадяни України хочуть від майбутнього?!В попередніх дописах мною було викладено переважно суб’єктивний формат свого бачення світу і його реалій, тобто ідеологічну складову, яка тезово звучить так: "Кожна людина має природне право на власне життя і особисте щастя". Детальніше прошу зчитувати з вже раніш оприлюдненого мною. На сучасному етапі мною буде зроблено свою приватну спробу проаналізувати об’єктивну ситуацію суспільного стану в Україні в усіх можливих аспектах соціуму, які спадуть мені на думку. Взагалі то є колективна праця для прагматичного обговорення, тому що без відповіді на питання: Де ми є? і Чому? - не можливо визначити, куди ж далі йти і навіщо. Тепер, як каже давньоримське прислів’я: "Повернемось до своїх баранів". Тобто зануримось в сьогоденне прагматичне політичне буття. Вибори до Верховної Ради України ще тільки розпочались, але їх результат вже можна досить точно спрогнозувати. Це не є складно, якщо подивитись на всі попередні вибори та їх результати, як і що саме пропонує нам теперішня політична ситуація. Судячи з усього все буде як і було: шум і гам, а віз і далі там. Структурно робота Верховної Ради України побудована таким чином, що в політичному плані стає головним досягти більшості в один голос, причому більшості не саме з депутатів, а "карткової більшості", що є унікальною новацією в світовій практиці парламентаризму. Депутати, як живі люди, як інтелектуальні одиниці, в роботі українського парламенту є зайвим компонентом: цілком самодостатньо їх карточки для голосування. Яка різниця: чи депутат особисто голосує за помахом чи іншою вказівкою, чи це робиться карточкою за його відсутності? Я особисто різниці в тому не бачу. Однозначно, що політично йде боротьба за карточку депутата, а не людину як особистість політичну, що яскраво продемонстрували оголошені перші 5-ки всіх основних політичних партій та об'єднань. Детальніше про це поговоримо потім. Зараз важливіше інше.Наступним глобальним казусом українського парламентаризму є, як засвідчила практика попередньої роботи Верховної Ради України, коли сформована більшість фактично ліквідовує законодавчу і всю іншу політичну активність меншості, а це є чимала кількість народних обранців у кількості до 174 особи - повний абсурд. Фактична ізоляція такої кількості депутатів перетворює їх у формальний баласт, причому дуже дорогий баласт, який не має іншого виходу аби проявити свою активність, як вдаватись до всіляких бздур в прямому розумінні цього слова: бійок і блокування трибуни, дверей чи людей,  ломання устаткування, інших деструктивних дій. Дивитись на подібну мародерську політичну діяльність парламентарів принизливо для всіх виборців по всі сторони барикад: люди хочуть бачити чесну політичну боротьбу, а не ігрища недоумків. А що нас реально чекає далі? Однозначно, що саме "ігрища недоумків"! Чому? Тому що це встановлена практика, яку ніхто міняти не хоче, оскільки всім політикам хочеться ухопити суперника навіть не за горло, а значно злосніше - за оте одне місце... інтимного характеру. Убожеством політичних дикунів - інакше цей маразм не назвеш.Всяка критика має нести конструктивну пропозицію зміни на краще, а вона досить очевидна і застосовується як основний механізм голосування в світовій практиці роботи парламентів різних країн, тобто мова йде про "ситуативну більшість". Один депутат - один голос. Скільки є на даний момент депутатів в залі - тільки вони й голосують і наявна більшість не залежно від кількості депутатів, що проголосували, - є вирішальною. Коротко і просто. І дієво, щоб всі депутати були на своїх робочих місцях, тому що контроль автоматичний! Прогавив момент і все - виграли організованіші! Чесна політична динаміка! Чесна і порядна. І головне: вона робить опозиційних депутатів з меншості потенційно активними! Не зайвими, не баластом, а так би мовити мисливцями в засаді, що можуть в кожний момент з неї вискочити і проголосувати. Все просто і ясно. Але...Мені було і смішно, і водночас прикро чути від молодого ще політика Арсенія Яценюка заяву, що вони будуть добиватися "кримінальної відповідальності" за голосування картками, а не особисто. Як і повною дурістю була його невдала спроба запровадити сенсорну кнопку голосування, яка сканувала б відбиток пальця депутата. Повторюю, що немає принципової різниці чи голосує картка, чи депутат особисто за помахом руки чи іншою інструкцією за вже  існуючої схеми голосування у ВРУ - і це все фікція законодавчого процесу. Фікція. І всі ми це бачимо і знаємо. Як і бачимо, що жодна політична сила в Україні не заявила своєю політичною ціллю змінити цей метод голосування у ВРУ з стандартної більшості у не менше 226 голосів на ситуативний - жодна! Принаймні я не маю достовірних свідчень щодо того про когось з сучасних політиків і не чув подібних заяв.Тепер повернемось до депутатського значення як персоналії. Особисто я відстоював і відстоюю позицію свободи кожного депутата як суб’єкта волевиявлення, тобто його повне право на пошук оптимального варіанту вираження дієвості свого статусу. Отже я категорично проти партійної чи фракційної дисципліни в розумінні права позбавлення статусу депутата через вилучення з членства в партії чи фракції. Треба думати і правильно вирішувати до того, як надавати комусь статус депутата, а не після того. Так само хочу вкотре вказати на абсурдність теми "відкликання депутата його виборцями", тому що таємниця голосування вже не дозволяє визначити хто з виборців має це право відкликати свій голос. Також вкажу, що за всю історію законодавчо затвердженого принципу відкликання депутатів своїми виборцями за весь час існування СРСР не було жодного прикладу його застосування - більш ніж характерний показник. Депутат є уповноважена особа на певну часову каденцію, тому тільки надзвичайні кримінальні злочини можуть бути причиною позбавлення його цього статусу силоміць. Якщо депутат не виконує своїх обіцянок і програмних засад, то його просто не переобирають наступного разу. Так прийнято в світовій практиці. Стосовно обману виборців депутатом, то шановні: вас багато, а він один - невже важко відстежити чого варта людина за попереднім його життям? А якщо піддалися обману, так то ваша спільна вина і вона первинна - вам і відповідати!Ще одною з характерних рис  для радянської системи державного управління було обов’язкове процентне залучення до всіх виборчих органів людей з народу та окремо процент жінок. Обирали простолюд навіть до найвищих державних органів, щоб задекларувати народовладдя, хоча всім було ясно, що простий робітник від станка чи доярка з села були просто наповнювачами, тому що реально нічого не розумілися в усьому, що відбувалося в залі засідань. Рішення всі були наперед заготовленні, всі доповіді та виступи заздалегідь підготовлені і затвердженні в кабінетах комуністичних керівників, тому активним народовладдям тут і не пахло.Фактично те саме маємо і зараз: досить поглянути на склад перших 5-ок партій, а що вже казати про загальні списки. І давайте не робити проблеми чи ті списки стануть відкритими, чи й далі будуть закритими: що нам дасть можливість обирати поміж акторами, співаками, футболістами, водіями, офіціантами, секретарками, прислугою та коханками якогось партійного лідера - що це нам дасть? Вибір без вибору!Я однозначно не розумію, яким чином наявність серед депутатів ВРУ співачки Таїсії Повалій, футболіста Андрія Шевченка, актора Богдана Бенюка чи письменниці Марії Матіос тощо зможе покращити законодавчу роботу нашого парламенту - не розумію і все тут. Але розумію, що це все є ті самі сурогатні замінники "робочих і доярок", які потрібні виключно для бездумного голосування чи права користуватись їх картками - і це мене ображає як виборця і як громадянина. І раніше ображало. Єдина співачка Оксана Білозір реально поміняла фах на період свого депутатства, отримала спеціалізовану освіту дипломата і управлінця - це було правильно і я підтримую подібні вчинки. Гарно також поступив співак Святослав Вакарчук, який відчув огидну принизливість ситуації і добровільно склав свої депутатські повноваження. До речі, і Рональда Рейгана цінували не за його акторські здібності в США, коли обирали двічі президентом. За радянської влади якось зрозуміло чому всякі клоуни ставали депутатами - задля хохми головних циркачів, а на теперішній час я такого підходу не розумію і не хочу розуміти! Це гниль і підступ щодо виборців.Ще не розумію людей, які йдуть на виборчі дільниці не знаючи наперед за кого проголосують, як і не розумію виборців продажних за якісь подачки - це ж принизливо! Хоча з іншого боку коли обирати приходиться поміж Повалій і Шевченком, то сто гривень стають цілком актуальним аргументом навіть для інтелектуалів. Особисто мене цікавило все нове в нашій політиці, зокрема Віталій Кличко і його "Удар", який він мені і завдав своїми обранцями, де окрім згаданої Матіос опинився і супер-бездарний (але супер-покірний!) псевдо-економіст Віктор Пензеник - то вже удар нижче пояса. Крапка. Замість молодих та енергійних, свіжих розумом та ідеями людей я бачу струхлявілі пеньки! Фу ти - ну ти! Є класична фраза, що: "Короля творить його оточення", - яке, в свою чергу, обирає і формує собі король. Нікчемність оточення свідчить про убогість самого лідера. І навпаки. Тільки я не знаю кого навести в приклад отого "навпаки". Нема. Дико звучить, але це так: нема нікого в українській політиці, вартого уваги і підтримки у виборця Богдана Гордасевича, тому скоріше з принципу, чим з реальної політичної користі буду голосувати в черговий раз за Віктора Ющенка з його партнером Юрієм Костенком та Конгресом українських націоналістів. Також старе, але принаймні перевірене на надійність. А як нема кращого - що робити? Он "Свобода" наче націоналісти, але з КУНом чи їм подібними не хочуть єднатись - голоси потрібні з усіх регіонів, тому поміркованість в дозуванні декларацій українського націоналізму не завадить. Най пробують. Все одно, як я визначив перед тим: варіантів ситуації після виборів не багато. Трошки почубляться-поторгуються, а тоді створиться нова-стара більшість з Партії регіонів, комуністів, Королевської та мажоритарників, якій буде протистояти безвільна опозиція з "об’єднаних" та з "недооб’єднаних": Кличка, Тягнибока і, можливо, Ющенка та ще невеличкої кількості мажоритарників-оригіналів. Можливі варіанти ротацій, але не суті політичної ситуації в країні, де й надалі керувати будуть всі оті майстри знущатися над кошенятами чи щенятами. І над нами всіма також.Пропонувати щось робити значиме наразі не має сенсу, поки не закінчиться політична агітація на грані істерії, не припиниться боротьба гаманців з "лантухами бабла", не завершиться війна політтехнологів та інших футурологів поміж себе тощо аж до часу виборів у жовтні. Зачекаємо. Мусимо.Не знаю, чи буду в подальшому відволікатись на подібні теми сучасної градації політичної деградації в Україні - не бачу для того причин, тому що все головне по темі виклав тут. Більше мені сказати наразі нічого. З того всього перейду в історичну ретроспективну сферу досліджень українських соціо-політичних реалій, щоб потім перейти у сферу більш-менш перспективних соціальних потуг як реалій чогось нового і кращого в Україні. Знову наголошую, що свої роздуми я викладаю виключно для зацікавленої публіки, щоб обмінятись думками і задумами.
З повагою до всіх, Богдан Гордасевич.м. Львів - Рясне1 липня 2012 р.

Плитка українська політика
Один чоловік гарно висловився про політичну ситуацію у нас в державі: «В Україні багато розумних людей поокремо, а спільного розуму - немає». І то є чиста правда: кого не послухаєш - кожен у нас знавець і може чимало скати свого про політику й окремі персоналії, а також і про владу, як і зможе дати розумну пораду, що треба робити - ну кожен розумник! Проблема тільки в тому, що всі ці рішення мало в чому збігаються, тоді як реалістичне спільне суспільне рішення можливе за умови значного співпадіння в загальних обрисах думок окремих людей. На жаль, у нас нема такого спільного знаменника. Причина тому, на мою думку,  є занадто абстрактне розуміння людьми змісту політики як соціального механізму - саме механізму! Без ідеологічної (частіше: псевдо-ідеологічної) та популістської бутафорії. В Україні ставлення у людей до політики має скоріше метафізичний характер, навіть теософічний, тому що наші політичні партії та рухи мають персоналізовані константи у вигляді конкретних «божественних персон» - лідерів. Однозначно, що в українській політиці персоналізація політичного процесу значно переважає ідеологічну та системну складову, бо для цього досить поглянути на всі наші провідні партії і поставити запитання: «Що лишиться від партії, якщо забрати її теперішнього лідера?»Найяскравіший приклад - БЮТ, який з могутнього політичного руху буквально розчинився в ніщо без свого лідера Юлії Тимошенко. Або заберіть Віталія Кличка, Наталію Королевську, Олега Тягнибока - що лишиться від партій? Навряд щось значне. Як і в минулому скільки щезло партій одразу після втрати з різних причин свого лідера? Віктор Медведчук  не пішов шляхом Стеньки Разіна і проміняв партію на бабу - і немає СДПУ(о), а була ж досить крута політична тусовка. Цікавим було антагоністичне самознищення політиків Олександра Мороза та Віктора Ющенка, що так само фактично ліквідувало відповідно досить потужні політугрупування як СПУ та «Наша Україна». Ще веселіше вчудив Сергій Тігіпко з своєю партією «Сильна Україна» - як в класика Тарас Бульба: « Я тебе породив - я тебе і...» ліквідував. А ще недавно за рейтингами яка була сила! За малим не вистачило стати 3-ю політсилою в Україні за потужністю, але все вмить пшикнуло, як лідеру приспічило...Перелік можна продовжити, де спокійно між партією і її чільником можна ставити знак рівняння: Арсеній Яценюк = «Фронт змін», Юрій Костенко = УНП, Анатолій Гриценко = «Громадянська позиція» тощо. Найцікавіше в цьому політичному кросворді, що спитай: у чому різниця тої чи іншої партії одна від другої? Ідейна чи програмна, в розумінні економічних і соціальних принципів - і мало що можна сказати. Так звані політичні меседжи в абсолюті сходяться на особистих якостях лідерів партій і все! Найцікавіший парадокс виник у протистоянні Партії регіонів та БЮТ, які фактично в усьому були тотожні: два олігархічні клани рвались захопити владу, щоб мати можливість «дерибанить» Україну. Тому пропозиція Юлії Тимошенко до Віктора Януковича об’єднатись в єдину «широку коаліцію» (так звана «ширка») і дерибанить Україну спільно - мало цілковиту логіку законів джунглів: «Ми з тобою одної крові: ти і я» Але...Таким чином можна однозначно стверджувати, що політичні партії в Україні є не соціальними та ідеологічними організмами, а суто політичними технологіями під процес виборів виключно з метою  просування певних персон щодо захоплення ними владних повноважень - і все! Все! І жодної ідеології! Як кажуть в бойовиках убивці-кілери своїм жертвам: «Нічого особистого - просто це моя робота». Політична технологія була вперше найгарніше зреалізована у політпроекті «Партія зелених» України», де в організації на захист екології реально все контролювали промисловці, тобто фактичні руйнівники екології.Найяскрішивими прикладами чисто політичної технології опанування влади є наші начебто найідейніші партії-антагонізми: КПУ Петра Симоненка та ВО «Свобода» Олега Тягнибока. Одні декларують себе як найкруті захисники простих людей від експлуатації та здирництва багатіїв, а інші акцентують все на національній ідеї як основі соціального захисту і добробуту. Але що ми маємо насправді. Мені не один раз доводилось вказувати на псевдо-ідейність політсил, якщо слова є, а результат по їх змісту - відсутній. На Сході та Півдні України за весь час існування виборів в незалежній Україні обирали виключно лівих за ідейною спрямованістю депутатів, як і всю іншу керівну місцеву братію обирали з ще або ж колишніх членів КПУ або СПУ - і жодного націоналіста там не пройшло! Жодного за всі роки праворадикала! І що? Сильно захищають ці обранці права людей? Масове безробіття, підпільні копанки і найкрутіші олігархи тощо де це процвітає? Там, де обирають начебто любих електорату ліваків з комуністів та соціалістів. Перейдемо до Західного регіону України: де розповсюджена тотальна корупція і зловживання владою? Саме там, де постійно обирають виключно ідеологічно правої орієнтації претендентів на всіх виборах, - тільки тих, які люблять Україну понад усе! Але результати до дивного схожі щодо всіх інших регіонів України: скрізь при владі злодії, хапуги і  плутократи. Як кажуть галичани: «Ту щось пороблено», а східняки: «Сглазили»Далі я спробую висловити власне бачення причин і наслідків того, що ж реально було пороблено в Україні з політичною культурою й традиціями, але зараз хочу звернути увагу на інші важливі теми на прикладі з спорту, а саме - футболу, оскільки це найпоширеніший у нас за авдиторією і значимістю вид спорту. Почну з найпростішого: з глядача, тобто вболівальника, для якого по-суті все це дійство й існує: змагання з футболу! Перша головна константа: футбол існує не для гравців, суддів, тренерів та інших функціонерів, і навіть не для олігархів, як власників команд - ні! Футбол існує в першу чергу для вболівальників, які з спортивного інтересу переживають за грою улюбленої команди, щоб визначити в чесній за правилами боротьбі найсильнішого. Правильно? Правильно.Тепер моделюємо всім відому ситуацію, коли найзавзятіші вболівальники команд об’єднуються у групи фанів  футбольних команд і поступово перетворюють футбольні змагання з гри на полі у силові протистояння між фанатами як на стадіоні, так і поза ним. Головне, що в таких бойовищах значення гри команд зникає як таке: не важливо, яка з команд і чому виграла чи програла. Важливішим стає інше: яка група фанів у черговій сутичці перемогла й «набила морду» іншій. Тепер скажіть: де тут футбол? Нема. А тепер зробіть екстраполяцію цієї аналогії на проминулі вибори президента України: так само чубились виключно фанати і чисто з принципу «хто кого подолає» суто за психологією бійки «стінка на стінку», але зовсім не як політична ідейна боротьба. Одні фанати хотіли реваншу за попередній програш, а другі знову хотіли обіграти опонентів за принципом «всі на одного» і їм на цей раз не вийшло. Після чого фани, що програли бійку, виказують претензії до інших вболівальників, чому вони їх не підтримали? І не спроможні зрозуміти відповіді, що люди хочуть бачити правдиву політичну гру і реальний вибір, а не дурну шарпанину поміж деструктивних фанатугруповань, яка є абсолютно далека під нормальної політики.Тепер інша тема: договірні матчі, продажність суддів, багатомільйонні трансфери гравців і все інше включно до тоталізаторів та вибадувань олігархів-власників команд. Зрозуміло, що яким би талановитим і порядним не був гравець - він є членом команди і сам зіграти не зможе ні за яких обставин. Тому грай - не грай хтось з гравців чесно і відчайдушно, як і вболівальники як би не підтримували свою команду, але так званий «договірний матч» залишиться в силі, як і виграш в тоталізаторі забере той, кому треба. Тільки чи буде це спортом? І чи  буде потрібен такий футбол правдивим вболівальникам? Зрозуміло, що ні! «Такой футбол нам не нужен», - як колись казав відомий коментатор Микола Озеров.Знову робимо екстраполяцію на сучасну політичну ситуацію в Україні і зважуємо наступне: «Чи зможе чесний депутат щось самотужки зробити згідно волі своїх виборців?» Дуже і дуже сумнівно. Що один тут не воїн, яскраво демонструє Юрій Кармазін, який вносить безліч розумних і потрібних поправок у законопроекти ВРУ, але ніхто його не підтримує, а ще й іронізують: «О, ще при голосуванні до звичної дюжини нових кілька голосів додалось - то вже перемога...» Зрозуміло, що жоден депутат ні в одній раді сам собі ради не дасть - тільки об’єднавшись з іншими депутатами у певній фракції можна чогось досягти реального. Але що тоді? Тоді депутат змушений інтереси фракції ставити вище за інтереси своїх виборців, якщо вийде так званий «конфлікт інтересів» - першопричина всіх корупційних діянь. І що тут можна зробити? Важко так просто і однозначно сказати, окрім аналогічного Озерову: «Така політика нам не потрібна»Система, де процвітає політичне шулерство, не може апріорі толерувати чесну політичну гру, отже і загалом державна політика буде діяти не на користь суспільства і мас народу, а виключно надогоду жменьки шарлатанів і злодіїв при владі, що ми вже не один десяток років і споглядаємо у нашій славній Україні. Власне тому я особисто не дуже високо ставлю майбутні парламентські вибори не залежно хто в них переможе, оскільки хибною в Україні є вся політична і державна система як така. Хибна! Схиблена! Деструктивна! Якщо я помиляюсь в цьому - прошу мене спростувати. Я ж поки що бачу, як депутати всіх рівнів працюють за принципом: красти - дозволено, а керувати - ні. Керують у нас в державній політиці закулісні махінатори, яких ми не обираємо.  І ось тут варто перейти до історичних ремінісценцій, що і буде зроблено в наступній частині.
Богдан Гордасевич25 липня 2012 р.м. Львів-Рясне

Янек - ти чо хош?

Вже 2 роки дивлюсь на ту владу і думаю: - Ну ви, Вітьки, два чоботи - пара!"Спершу Ющенка не міг зрозуміти, "цо пан хце?" Тепер Януковича не допетраю:  "Ти скажи, ти скажи, чё те надо, чё те надо: может дам, может дам, чё тьі хошь..."Ну як можна зрозуміти, що відбувається поміж Януковичем та Путіним, коли один, як закохана дівчина, що не дасть до весілля, а другий - як Казанова з Коза ностри: та мені твоя цнотливість до одного місця (не найгіршого!) - гроші де? За ті стільці, що ще Ільф і Петров тобі вранці продали, а ти гроші ні ввечорі, ні вранці не віддаєш - країну коли здаси?А все так гарно починалось: "Харківські угоди", які не тільки здали Конституцію України та всі інші домовленості про "Чорнросфлот, плиз до 2017 з Севастополя до Новоросійська! Плиз, рідненькі, до бісової мами! Плиз! Гарно просимо!" Але, що зовсім нечекано стало для Януковича з Азаровим: ці ж самі "Харківські угоди" зафіксували легітимність договорів ЮВТ з ВВП щодо газу. І вже два роки ганчують Юлю, хоча як божий день ясно, що: - Хлопи, а що ж ви тоді у Харкові попідписували?От і зараз те, як вибадливо продефілірував президент Росії Володимир Путін по кримській Україні до Ялти, щоб дати чергового щигля президенту України Віктору Януковичу, вже навіть його ворогам не є смішно - це аж ніяк не смішно нікому! Зовсім не смішно, бо вже однозначно ясно: або ти, як грузинський князь Са...-ах! який молодця! Або ще одна наложниця-заложниця поряд з Білорусією та Казахстаном: коли захочу - тоді й зайду та вийду. Зрозуміло, що Януковичу так не хоца, бо нікому, окрім ВВП, так не хоца. Але час щось вибирати, як казав запал до вибухівки: бум чи не бум?!От і я довго думав, щоб написати про такий візит такого президента до ось такого президента - і ось тільки на таке ніщо і спромігся.І мучить мене єдина цікавість: - Що ж наш Янек хоче? Невже це наш другий Вітя-тютя? А справжній Вітя-цяця коло фонтану музикального? Ну не даремно ж до нього сам Вовочка завітав - ой, що не даремно!А ви як думаєте?
Богдан Гордасевичм. Львів  
Сучасне вагітне майбутнім
Вельмишановне панство з блогерів і всіх інших, хто читає чи проглядає мої дописи тут або деінде, - як я вже зазначав в минулому, я використовую цей ресурс просто для оприлюднення своїх матеріалів. І все! Мені тим Інтернет і цікавий, що я можу розмістити що хочу і забути, тобто не думати як далі донести думку суспільству - вона вже є доступна для всіх бажаючих, отож можу спокійно рухатись далі.Далі буде Майбутнє і мене турбує, яким воно буде. Маю тверде переконання, що в житті нічого не відбувається просто так спонтанно: все має певний збіг сукупних обставин, серед яких можливі випадковості, але спільний знаменник всеодно буде закономірним. Не буду зараз обтяжувати всіх прикладами і доводами - їх безліч. Хочу сказати про інше: я викладаю свої знання і роздуми тут для спільного використання всіма, хто того забажає - ото і все.Також хочу зазначити, що я не претендую на те, щоб бути найрозумнішим за всіх - а навіщо воно мені? Мій імператив дії походить з іншого: якщо я втаємничую свої розумові знахідки в собі через завищену самокритичність, то зроблю зле, бо не мені вирішувати, що є насправді мудре, а що - не дуже.Все вирішуєте ви, мої читачі. Знайдете собі цікаве і корисне - добре, але як не станете читати - теж не пропадете, як і я не пропаду з того.Я дуже полюбляю притчу про сіяча, що розкидує зерно, але в кожної зернини своя доля і не кожному зерняті дано прорости і вирости до повноцінного колоса.Як ще люблю повторювати іншу сентенцію: - Якщо врожай поганий - всеодно треба сіяти знову і знову.Моя робота як я її вбачаю: засівати думками українські інтелектуальні грунти. Я плекаю УКРАЇНСЬКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ЕЛІТУ МАЙБУТНЬОГО.  Придумав для цього віртуальний проект Соціальна партія України "Гарт" (СПУ "Гарт") http://gartua.io.ua/ - з тим і буду рухатись далі.
З повагою - Богдан Гордасевич.

Соціальна партія України «Гарт» (СПУ «Гарт»)
Історія і філософія задуму як його вбачаю я, Богдан Гордасевич.Всім відома формула ринку: попит народжує пропозицію. Але що є первинним? Ясно, що пропозиція, бо інакше звідки має виникнути попит на те, чого нема. Інше питання, наскільки пропозиція є актуальною, щоб мати попит.У даному варіанті є просто пропозиція створити партію нового характеру, а саме таку, яка не виражає інтереси окремої верстви суспільства, але є універсальною і об’єднавчою інтересів всіх членів суспільства. Яким чином це можна зробити? От над цим і спробуємо задуматись.Нормальне вільне суспільство в демократичній державі характеризує його багатошаровість і розпорошеність інтересів людей на противагу тоталітарним чи монархічним державам, де все уніфіковано під певний ідейний стандарт керуючої влади.  І що цікаво: кожна влада своїм основним критерієм існування й панування виставляє добробут народу як своє головне завдання, але майже завжди то є облудою для самої влади і бідою для людей.  Проблема в тому, що не можна ощасливити кожну окрему людину без врахування її суб’єктивної волі інакше, аніж надавши їй свободу вибору в тому пошуку особистого щастя. Свобода - це є право вибору! Вільного і розмаїтого. І особистого!Ось чому я вважаю за можливе і навіть необхідне творити суспільство з різних ідейних форм співжиття позитивного характеру, тобто щось приблизно як у Давній Греції, коли міста-поліси мали свої порядки, тільки, зрозуміло, в осучасненому варіанті. Далі можна буде деталізувати, але наразі зупинимось на цьому. В принципі теперішні державні федерації досить непогано демонструють варіантність місцевих норм співжиття.За своїм задумом Соціальна партія України «Гарт» (СПУ «Гарт») - це партія інтелекту, отже в ній можуть бути люди різних соціальних груп від бомжів до олігархів, хоча в результаті діяльності цієї партії не повинно бути не бомжів - ні олігархів, як взагалі повинно зникнути протистояння типу експлуатованих та експлуататорів, соціальні антагонізми і глобальні конфлікти. Все це не є якоюсь нездійсненною мрією - світ неухильно до того йде, а я просто конкретно обумовлюю цей процес. Інше питання, що для виникнення об’єднання потрібно мати в достатній наявності що об’єднувати. Якщо за рівень інтелекту брати показник, який наявний зараз у Верховній Раді України згідно діяльності народних депутатів, то він занадто низький, щоб йти туди з партією інтелекту.  Ще важче, щоб таку партію оцінили виборці, які більше полюбляють обирати різноманітних «гречкосіїв», а не таких, які кажуть просту правду: щоб мати - потрібно працювати. Задурно тільки ярмо видають. Одним з моїх особистих розчарувань під час процесу відомої «горбачовської перебудови» яка призвела до розвалу СРСР було усвідомлення наскільки нікчемна інтелектуальна потуга є у всій нашій країні, особливо провідній верстві, якою на той час була компартія СРСР - КПРС. На мою думку тільки це стало першочерговою причиною розвалу держави СРСР - убогість інтелекту починаючи від найбільш елітного апарату КДБ і до низу по всіх структурах партійних і державних. Якщо комусь здається, що я не правий, то після того, як він перехреститься і буде й далі так вважати, тоді най спробує і спростує мої закиди. Зокрема, коли мені говорять, що розвал СРСР має зовнішні причини типу дій ЦРУ чи масонів, то прошу ласкаво вказати, де були наші розумники, які все оте підступне дійство прогавили? І т. д. Особисто я був в часи перебудови Горбачова його прихильником, як і був проти розвалу СРСР, тобто не надто переймався ідеєю повної незалежності України. І думаю будь-яка розумна людина була б проти руйнації того громадного соціально-економічного комплексу, який вже склався в СРСР, якби вчасно було реформовано політичні важелі суспільного буття, але не вистачило на те розуму - однозначно. Спробую пояснити, як би мало бути тоді на мою думку. В Радянському Союзі була спотворена система влади, яка була зосереджена фактично в абсолюті у структурі компартії як єдиної партійної сили в державі, а інші державні органи були чисто номінальні за значенням десь як дублери. Від такого «сумісництва» економіка в СРСР ставала суцільним волюнтаризмом-самодурством, а ніякою не плановою та розумно скерованою, через що і зайшла в повний ступор і «штопор», з якого так і не змогла вийти. Китай зумів завдяки інтелекту Ден Сяопіна, а ми - ні. Хоча сам задум був правильний, але коли Горбачов почав свої реформи з того, що став передавати всю владу від компартії до виконкомів рад різних рівнів, то єдиною формою збереження керованості країною стало масове переобрання чиновників компартійної номенклатури до всіх рад і їх виконкомів. Але при тому громадна інфраструктура державного керівництва через партійні ланки виявилась спустошена і тим автоматично зліквідована, замість того щоб всіма засобами треба було намагатись її зберегти і надати нової форми дії, а саме перетворити їх на осередки інтелектуальних штабів перебудови, своєрідні мозкові центри без ідеологічної упередженості. Тепер через 25 років я вже розумію наскільки це було малоймовірною задумкою, хоча і гарною: як виявилось, у СРСР не було  не тільки сексу, але й інтелекту, тобто через відсутність інтелекту не було і сексу.  Десь так. Одночасно варто звернути увагу, що комсомольська організація в Україні зробила спробу подібного переформатування своєї структури і створила обласні так звані «ресурсні центри» за рахунок своїх коштів та майна, але вони себе абсолютно не проявили як прогресивні осередки, тому що займались виключно поглинанням різноманітних грандів й подібних програм, або легалізацією грошей в якості конвертаційних центрів тощо. Один комсомольський  за генезою Центр Разумкова діяв глобально в інтелектуальній сфері, проте і він скорше перетворився у соціологічну службу, а не потужний центр прогресивних ідей. Таким чином в Україні, як і в цілому по СРСР, кількісно значний прошарок освіченого люду не перейшов у якісний формат - це варто визнати. Тому перші 10 років в Україні пішло на встановлення хоч якоїсь подібності до державного апарату й влади. Можна нагадати, що в Україні вже на цей час відбулось коло 12 змін державного устрою кардинального характеру, а різних малих переподілів влади - не зрахувати. Тому не дивно, що після скасування Конституційної реформи 2004 року без легітимного затвердження іншої Конституції, навіть відновленої, ми живемо в позаправовому полі, не кажучи, що фактично жоден закон чи постанова Верховної Ради України не була прийнята конституційно, тобто щоб всі голоси депутати виявляли особисто і безпосередньо під час голосування. Голосують карточки депутатів, але не їх власники, причому це робиться публічно, то кого ми такою законотворчою діяльністю дуримо окрім самих себе? Де тут розум й інтелект? Нема. Друга важлива річ: для кого визбирувати перла інтелекту? Особисто я ніколи не погоджусь з поділом суспільства на провідну правлячу еліту і сіру масу з обивателів. Який сенс у найвидатнішій еліті, яку не може зрозуміти народ? Ніякого. Перли не розкидають перед свинями. Тобто еліта повинна мати розуміння у масі людей, щоб продуктивно керувати нами як свідомою соціальною сутністю, а не стадом худоби. І знову натикаємось на парадоксальну ситуацію, що начебто цілком освічені люди діють абсолютно всупереч розумній логіці. Для прикладу, на нашому виборчому окрузі 117 в Львові двічі підряд обирали в народні депутати відомого ультрас-дисидента Степана Хмару виключно тому, що він «морди комуністам б’є».  Коли ж у Львові почали масово закриватись великі виробництва, якими керували оті самі комуністи - тільки тоді люди почали задумуватись чи правильно вони чинять. Дивна політична деструкція мислення навіть наче розумних людей з науковими званнями мене завжди дико шокувала, бо раціональний зміст справи постійно поступався перед особистими ірраціональними й суто суб’єктивними бажаннями. Виключенням з правил був хіба що тільки Ігор Юхновський, але один він в полі не воїн. Ясно, що не морди комуністам треба було бити, як завдання №1, а шукати виходів спільно з кризової ситуації після розвалу СРСР і наявної економічної стагнації в Україні. Прогавили ми цей момент державного єднання і тепер маємо антиукраїнську буржуазну еліту з колишньої партноменклатури, яка абсолютно антинародна й антидержавна за своїми устремліннями.Моя позиція на період 1991 р. була проста і однозначна: починаємо з чистої сторінки, з повного нуля незалежно від того хто і ким був до цього часу. Так: повна і всеохоплююча амністія всім комунякам, комсомолії, номенклатурі та кедебістам з усіма їх стукачами – прощення в ім’я розбудови Української Держави. Міг би сказати, що на жаль, мої ідеї не були актуальні, однак не скажу, тому що життя пішло більш складним і розумнішими шляхом. Саме так: розумнішим. Потрібен час, щоб відбулась психічна переміна в масовій свідомості соціуму, який за своїм головним принципом надзвичайно консервативний, що і добре. Спрацював принцип: «Біда вимучить – біда й виучить!» Не буду викладати та аналізувати всі процеси, які пройшли в Україні за часи панування президентів Кравчука – Кучми (двічі) – Ющенка – Януковича, але скажу одне – всі вони були дуже корисними для нас всіх, бо ми пройшли важку і важливу школу від рабів до свідомості вільних людей. Пройшли всі: і хто хотів, і хто не хотів бути вільною людиною, але мусів нею стати. Будемо відверті: Україна свободи не завоювала – нам її нав’язали через розвал СРСР в першу чергу за ініціативою Росії. І скажу, як на мене, на той час це було дуже мудре рішення державників Росії: скинути баласт і виплисти з економічної кризи позбавивши з себе відповідальності за всі союзні республіки, перед тим викачавши через  Ощадбанк з них всі грошові ресурси. План розвалу СРСР був оприлюднений урядом Росії на чолі з Сілаєвим ще у 1988 році! Зверніть увагу: за 3 роки до фактичного розвалу СРСР, в якому вже ніхто не сумнівався! Більше того, знаю інформацію, що коли 1980 р.помер голова кабміну СРСР Олексій Косигін, то Леонід Брежнєв запропонував цю посаду Володимиру Щербицькому, першому секретарю ЦК компартії України, але той відмовився! Відмовився! І сказав щиро чому саме це зробив своєму помічнику: «Цю махіну вже не витягнути – воєнка все з’їла» Рекомендую, щоб не було сумнівів, прочитати чудову за своєю об’єктивністю книгу Нурсултана Назарбаєва «Без лівих і правих» – розвал СРСР є передусім внутрішня причина цього державного утворення, а не суто зовнішня провокація, як це багато хто намагається подати. Не смішіть цапа: агресії проти Росії 1918 – 1920 та 1941 – 1944 років були куди глобальніші – і Російська імперія встояла! Тож ні ЦРУ та США з своїми сателітами тому винні – виключно зсередини прогнило все в СРСР. Але нас цікавить інше: свободу нам нав’язали буквально давши копняка під зад! Не тільки Україні, а всім так званим союзним республікам включно з Прибалтикою,  бо невже хтось має сумнів, що якби могли втримати – то б відпустили? Щоб отак хутко пішли з Східної Європи, якби могли далі утримувати війська й уряди цих країни? Я особисто в те не вірю, що добровільно і за власним бажанням Михайла Горбачова. Криза економічна і соціальна в СРСР за часи так званого «застою» набула настільки глобального характеру, що можна подякувати Горбачову та Єльцину, що все ще досить гарно пройшло з тим розвалом, а не як в Югославії. Менше всього я також вірив у швидке процвітання України після того, як вона з колонії стала незалежною державою. Просто знаю з історії, що ніколи, наголошую: ніколи не траплялось такого, щоб колишня колонія швидко ставала прогресивним мобільним державним утворенням – на все потрібен час. Держава – це надскладний соціальний формат суспільного буття, тому це все одно, що вірити у побудову великого міста всього за кілька років. Неможливо таке: ні Мадрид, ні Санкт-Петербург, ні Бразилія, ні Астана не будувались за коротку мить, а що вже казати про державу. Зауважу, що дуже не люблю, коли починають про Україну казати з погляду порівняння з іншими країнами як Прибалтійські чи Грузія – це абсолютно не співвідносні порівняння, як не можна порівнювати гарний хутір чи містечко з великим містом – це надто різні речі. Україна – величезна держава і розбудова її досить складний процес,  який ми тяжко-важко проходимо й долаємо. І ще хочу зауважити на одному важливому моменті, який часто використовують в політичних процесах, що ось це наче «єдиний та останній шанс» кудись там вийти чи все врятувати тощо. Коментар може бути тільки один: «єдиний та останній шанс» це може і так, але виключно для вас, хто про це галасує та репетує, тоді як для України все це просто епізод історії людей, що живуть в цей час на її землі. Були до них інші, як дасть Бог – будуть інші й після них. Україна – це земля, де ми гості і дещо паразити. Думаю, це варто сказати і усвідомити кожному. Тому що це головна причина, яка дає мені заспокоєння від того, що життя складається не зовсім так, як би мені хотілось. Власне весь проект Соціальної партії України «Гарт» присвячено тому, що я хочу з одного боку зібрати важливі матеріали як базові для того, щоб виразити якою би я особисто хотів побачити Українську Державу: – Державу честі, спільної справедливості і благополуччя. Мрія? Звичайно. Але ж мрії мають властивість здійснюватись! Особливо, якщо мрія стає масовою. По-друге, моя ідея дії досить проста і її назва «Мозковий штурм» – це процес, коли люди з певним рівнем ерудиції та досвіду, збираються задля вирішення конкретних проблем і висловлюють всі можливі способи їх вирішення включно до найдивніших. Головне в цій дії хотіти вирішити проблему, а не прославитись особисто, отже не потрібно бути весь час мудрим і логічним, постійно слідкувати за власним реноме. Не кажучи вже про особисту вигоду, що так процвітає в лже-«мозкових штурмах» сучасних народних депутатів ВРУ, як і всіх інших депутатів місцевого рівня по всій Україні. Соціальна партія України «Гарт» має постати з мережі осередків «інтелектуальних штабів» місцевого рівня з відповідним делегуванням своїх обраних представників до вищих рівнем інтелектуальних об’єднань. Така партія не потребує масового членства, тому що головним в її діяльності є продукування інтелектуального процесу як ідейної константи, і який добровільно підтримується або ж ні суспільством – це основа діяльності СПУ «Гарт». Принцип простий: розумні люди завжди знайдуть порозуміння. Дурні ж завжди знайдуть причину посваритись. Так само спокійно можна одночасно (!) діяти і власним шляхом без участі в СПУ «Гарт» – тут якраз важить оте Шевченкове «єдиномисліє подай», а не структурна підпорядкованість. Кожен повинен зрозуміти: які ми – така і Держава! Інакшого не буває. Будуймо державу через себе, свою дію і свою волю!
З повагою – Богдан Гордасевич9 липня 2012 р.Детальніше: СПУ "Гарт"http://gartua.io.ua/
  Три навіщо?
Перша думка в кожної розумної людини є запитання:  - А навіщо це мені?Далі йде логічна послідовність: - А навіщо це ініціаторам справи?І нарешті: - А для чого це все взагалі світу і людям?
Відповім спершу за себе: особисто я не мав і не маю бажання робити політичної кар’єри, проте був завжди задіяний в різні громадсько-політичні події, зокрема був серед членів Демократичної партії України, яка стала чи не найпершою з легально створених та зареєстрованих в Україні політичних партій після довготривалого монопартійного панування комуністичної партії. З того всього життя зібралось багато напрацювань і думок, які залишаються не зреалізованими, а хочеться їх з особистих надр "видати на гора", як кажуть шахтарі.Ще одна причина: я користаюсь доброю порадою розумного чоловіка, який сказав, що коли не знаходиш того, що тобі подобається - бери і твори його сам! Власне цим я і займаюсь: намагаюсь створити ідеологічну платформу новітньої соціально-політичної сили. Новітньої! Тому що коли мені про сучасність починають говорити з позицій Дмитра Донцова або Карла Маркса, то я мушу робити зауваження: - Панове, це все треба знати як історичну ідеологічну цінність, але не більше, бо то ідеї ХІХ і початку ХХ  століть, а зараз йде ХХІ століття з надзвичайно інакшим базовим комплексом соціуму і його буття.Тепер, для чого це потрібно комусь? То вам вирішувати особисто чи приставати до подібного ідейного спрямування і соціального поступу - чи ні. Особисто мене сучасна політично-соціальна клоунада і несправедливість злостять, тому і берусь робити щось нормальне і закликаю приєднуватись "словом і ділом", причому визначальним є діло і його результат! Бо є досить і досить таких, що можуть критикувати чи радити, як і бути наддіяльними на словах, без наявних результатів. Мене такі помічники не цікавлять. Спершу слово, тоді діло і результат - ось тоді і шана.Для чого це потрібно світу і людям? У нас в Україні, і не тільки у нас, багато політиків люблять закликати до єдності, але майже завжди та єдність має суто фізичну величину: єдина сила, яка об’єднує багатьох в потужну партію чи щось подібне. І центром того єднання кожен з політиків уперто вбачає тільки себе, як най-наймудрішого і найдосконалішого з усіх можливих. "Вірте мені і ви побачите, який я видатний!" З того всі соціальні помилки і проблеми, тому що не повинен цілий соціум залежати від одної єдиної людини, навіть якщо вона дійсно геніальна. Значно продуктивніше об’єднання навколо Ідеї. Людина може померти і щезнути вмить, тоді як ідея ніколи миттєво не зникає.Єднання в ідейній площині найкращий формат мобілізації зусиль спільноти, коли кожен стає свідомим свого чину і вчинку, а не є просто виконавцем розпоряджень мудрого чи й не дуже мудрого керівництва.Соціальна партія України "Гарт" має своїм завданням створити новітній ідейний потенціал соціального буття, як і соціоформат простого індивідуального життя виходячи з сучасних реалій трансглобалізації світу і космічних перспектив людства. Як на мене, то є досить важливо для світу і людей.
З повагою – Богдан ГордасевичДетальніше: СПУ "Гарт"http://gartua.io.ua/

БезуМовна катастрофа в Україні
Після того, як прийняття ВРУ Закону про мовну політику в Україні ще в першому читанні одразу привітали в Росії, стало ясно для кого цей підступний гешефт вчинили регіонали - для хазяїна стараються, бо то він вже їх президент, а не якийсь там Янукович. Для цього останнього (в усіх розуміннях даного слова) всі ці події у Верховній Раді, а ще більше - збурення у регіонах України та ще саме на початку великого дійства Єврочемпіонату 2012, яке б мало прославити власне Януковича, то є досить і досить неприємна подія, але і він так само не може нічого вдіяти - Хазяїн з Кремля наказав і треба виконувати.Давайте реально подивимось на мовну ситуацію в Україні: чи є насправді така вже нагальна потреба в прийнятті подібного мовного закону? Жодної! Однозначно! Неймовірно приниженою, затурканою і забитою якщо і є якась мова в Україні, то це саме українська, номінально державна мова, але далеко не як належить бути тому насправді функціонально. За 2 роки влади Януковича і Ко з ПРидурків відбулась тотальна русифікація навіть того невеличкого україномовного простору, який виник в держапараті та радіо- і телепросторі за 2005 - 2010 роки. І це все робилось без всякого правового обгрунтування, а навпаки всупереч всім законам включно до Конституції - просто в наглу, як то і звикли робити урки-регіонали, які наглість вважають за єдине щастя в світі. Ну що ж, панове урки-ПРидурки, якщо ви шукаєте неприємностей на власну шкуру, то швидко їх знайдете - я в цьому більш ніж певен. І мені особисто досить кумедно чути, як головні ПРидурки заявляють, що не допустять повторення подій 2004 року. Кучма так само не раз промовляв, що не допустить революції, наче хтось його про цей дозвіл став питатись. Так само і ПРидурків ми питатись не збираємось, як не будемо і повторювати все як колись мирно і чинно, тому що і найбільшому з усіх можливих добреньких і лагідних українців тепер вже ясно, що боротись тут можна тільки одним єдиним чином: «Вогнем і мечем»Безперечно це не є щось собі простеньке і веселеньке часів Майдану, як зрозуміло, що це нацьковує народ України одне на одного огидна рука Москви, бо тільки Росії вигідно мати дестабілізацію в Україні через етнічні конфлікти за грузинським сценарієм, але якщо над народом починають настільки нагло знущатись і зраджувати його інтереси власні керівники на догоду іншій державі, то немає більше виходу з такої ситуації, як масове повстання і покара для зрадників. Всіх. Бити і гнати в три шиї як оту парламентську більшість, так і оту недолугу опозицію, що бездарно здає одну позицію за другою - нам таких захисничків не потрібно! Пошукаємо кращих!В завершення теми хочу сказати від себе наступне: якщо до 5 червня 2012 року я змушував себе миритись з владою ПРидурків, бо то є демократична константа визнавати владу обрану на виборах, проте відтепер я цієї влади не визнаю, тому що вона діє за законами окупанта: «горе переможеним». А ми не є переможені! Ми ще подивимось, хто кого...
Богдан Гордасевичм. Львів06.06.2012    
А що робити нам?
Велелюдного віче, яке я сподівався застати перед будинком Львівської облдержадміністраці вранці 5 червня, не було, хоча тема прийняття Закону про мовну політику в Україні була досить актуальна, але ясно і те, що люди вже не вірять в легальну демократію в цій державі при цій владі. І я вважаю, що люди праві, тому і не нарікаю на львів’ян, які спокійно сновигали містом по своїх особистих справах. Просто в усьому стає відчутно, як визріває народний гнів, накопичується і незнати з якої причини він вибухне - то більш ніж зрозуміло. Всякому терпінню є свої межі, а коли великій нації в наглу плюють у лице зневагою до найсокровеннішого - до мови! До мови корінного народу! І хто? Зайди й перевертні, які опанували владу і вважають себе за всемогутніх зверхників над людьми! Не бувати цьому!Суто по темі хочу навести вірш поета Мирослава Кушніра, який у 22 роки загинув у лавах УПА:
ШЕВЧЕНКО - БРАТЧИК
Задушна ніч, сліпа, безкрая,і в пітьму вдивлене вікно.Нависла дум криклива зграя,морочить душу ув одно.
Братерство братнє, воля, воля...Кого ж ви братом нарекли?Синам жорстокого Миколиви дружно руку подали.
І ви ждете од них любови,раби, підніжки, прошаки...Нема козацької в вас крови -сини козацькі не такі!
Не ждіть добра в собак Петрових -обух громадою сталіть!Бо ж не словами - кров’ю злоюнам треба волю окропить.
Задушна ніч, сліпа, безкрая,глибінь бездонна темноти.Буранно вітер завиває,відносить думи у степи.
1 березня 1942 р.  
На мою думку тут поетом-бійцем більш ніж чітко визначено, що потрібно робити і чому. Тому я хочу висловитись на іншу тему, яку почув на тому ж віче серед людей, а саме, що одні казали: «То Ющенко все винуватий», - а інші відповідали: «Ні, то Юля винувата, бо взаємопоборювали одне одного, а не єднались» І ніхто і півсловом не обмовився, що вони може й обоє таки винуваті кожен по-своєму, але найбільша вина на нас всіх! Бо всі ми після перемоги Помаранчевої революції преспокійно зачали очікувати коли ж то нам мана небесна до рота посиплеться від наших зоресяйних керманичів, замість того щоб користатись сприятливим часом і активно братися до роботи, тобто перебирати владу в країні до власних рук - наших народних рук! Пригадайте, як то все було?! Хіба не фронда 2005 року Тимошенко до Ющенка розпочала відродження фактично знищеної політичної сили на чолі з Януковичем? А де ми всі були? Ми дружно голосували проти себе самих віддаючи голоси хто за «Нашу Україну», хто за БЮТ, а хто і за СПУ, і ще за цілу купку інших лженаціонал-патріотів типу Народної партії Костенка з Плющем, РУХу тощо - що то було? Демократія? Дурократія це було, тому що раз довірили владу президента України Ющенку - то й треба було того триматись! І спитати можна було б тоді конкретно з кого! Ну а так вийшло як класичне: собака на сіні, що сама його не з’їсть, але і худобу до харчу не підпускала. І винуватих нема: Гриць киває на Гаврила, а Гаврило - на Данила...Отже хто винуватий у конфронтаційній упередженості стосунків Ющенка з Тимошенко? Виключно ми самі - виборці з націонал-патріотичного табору, які голосували один проти одного, а не проти регіоналів та комуністів. То є факт, який ніхто не зможе спростувати. Як і підступне відтягування голосів ВО «Свобода» у виборах 2008 р. під ультрапатріотичними й націоналістичними гаслами від БЮТу й НУНС  на користь Партії регіонів та комуністів - це так само потрібно пам’ятати. Це все наші з вами голоси! Наші з вами! І далі теж вибір є і буде за нами! Це не стосується одних тільки виборів - це стосується самого буденного життя кожного! Цей вибір відбувається щоденно! Ми просто не надаємо тому належної уваги і робимо в тому велику помилку. Дуже часто ми самі себе принижуємо більше, аніж це хтось інший нас принижує. Простий приклад: сучасні молоді хлопці і дівчата у Львові спілкуються поміж себе українською з величезною кількістю матюків - це хіба не самоприниження? Чому молодь не хоче сама спілкуватись чистою нормальною мовою, а вподобала зеківську говірку? Звідки це їм навіяли? Хто до того привчив? А самі так хочуть - самі! Ну хочеться їм сморід з рота випускати, тіло наколками вкривати, оголеними і розцяцькованими на людях з’являтись - хочеться! А бути вишукано вбраним з гарною мовою і поводженням вихованої людини - не хочеться! Чому? Подумайте? І дайте просту відповідь на запитання: так це нас хтось «опускає» чи ми самі себе?Тепер повернемось до основної теми: української мови, яку грубо зневажили з боку правлячої верхівки нашої держави. Як я вже однозначно зазначав: реальної потреби в такому мовному законі немає, тому це треба сприймати виключно як образу проти української нації. Особисто я такої образи як свідомий українець, а не просто україномовний громадянин, прощати не збираюсь. Воно й раніше я дещо самостійно українізовував свій життєвий простір обираючи у читанні, музиці, перегляді телепередач тощо українське, але тепер, коли в державі на законодавчому рівні вводять мовну сегрегацію - моє рішення стає однозначним і категоричним: я, українець, живу в Українській Державі, тому якщо хтось захоче, щоб я його почув і зрозумів, то він має звертатись до мене виключно українською мовою! Все - без варіантів! Винятки в мене можуть бути до іноземців, але винятки для того й існують, щоб стверджувати правило. І мав я десь всіх сурогатомовних співвітчизників, які не володіють державною мовою, як і всю провладну державну номенклатуру з ПРидворних ПРидурків з Партії регіонів, яким не вистачає інтелекту вивчити ще одну слов’янську мову.Ігнорування - то не війна, отже дозволити може кожен, хто забажає відстояти свою мову і державу як надбання Українського Нації. Звичайно, що я був і є проти міжнаціональної ворожнечі та проявів етноциду, але я вимагаю і маю на це повне право, щоб мову і націю корінного населення моєї держави поважали і не принижували незалежно від чисельності іншомовних зайд та перевертнів на її території. Якщо влада тупо хоче повторити експансію сербів в Хорватії, то відомо чим вона закінчилась і немає сумнівів, що і в Україні це відбудеться аналогічно, якщо далі так все піде.Також мушу визнати, що як вихована людина, я з величезною нехітю вживаю образливі вирази, яким є у даному випадку словотвір «ПРидурки» стосовно членів Партії регіонів у Верховній Раді України, але на мою особисту думку треба бути винятково обмеженими розумово людьми, щоб так бездарно і передчасно звести наніц той величезний потенціал електорального позитиву, який би могла дати регіоналам вдало проведена акція з Єврочемпіонатом 2012. Все! Не буде тепер вам нічого від того! Нічого! Ложка вашого дьогтю вже зіпсувала цю діжку з медом. А що вже Ківалов Серьйога-підрахуй знову капітально підставив Януковича - то просто фатум якийсь для обох. Подивишся на весь цей бедлам і тільки одне що й можеш вимовити: «Ну й ПРидурки!»Завершити свій допис хочу доповненням до закінчення одного рекламного гасла з табору ПРидурків: «... руїну подолано!» - «Тюрму збудовано!»    Я особисто туди заселятись наміру не маю - я 30 років в «соціалістичному таборі» відбув, в зоні, що називалась СРСР або ще  як Імперія Зла. Вдруге я добровільно в тюрму не піду нізащо! Краще вмерти стоячи, чим жити на колінах! Саме це довів поет Мирослав Кушнір, а ми що не з тої породи українців? З саме тої - і доведемо це, якщо треба буде, як довелось зробити іншим перед нами.
Богдан Гордасевичм. Львів7 червня 2012 р.Прошу додавати свої думки до моїх і розсилати хто де гаразд - створимо хвилю українського гонору!

Мир, але смерть! - або що святкують в Україні 9-го травня.
епіграф"Все, чого не знаємоМи не пригадаємо"Жорж Дикий
Не дуже маю охоту писати на цю тему святкування Дня перемоги 9 травня, бо вже багато раз роз’яснював, що тут святкувати нічого, особливо україніцям.Просто набридло дивитись на цьогорічну передвиборчу компанію з тиражування всіляких побрехеньок. Але найбільше мене злять заяви типу "Ви не уявляєте, щоб сталось, якби ми не перемогли фашизм!" А чому не уявляємо? Більш ніж певен, що гітлерівнці б нищили українців так само, як це робили "радянські визволителі" в усі повоєнні роки. Тому я не розумію, як можна радіти перемозі одного зла на іншим, бо це не моя видумка, а світова спільнота визнала злочинними тоталітарні як гітлерівський нацизм, так і сталінський комунізм. Власне тому всі в світі 8 та 9 травня вшановують як День пам’яті та примирення, чого і нам бажаю.А взагалі я не розумію, чому ніхто не говорить в такі дні про жахіття штучного голоду в Україні 1946 -1947 років? Що це було? Результати перемоги? Кого над ким?Голод тоді був у 18 з 20 областей України та в Бесарабії, а не було його тільки в Західній Україні де підпілля ОУН та УПА не дозволило створити колгоспи і через них пограбувати селян Галичини. І тоді саме галичани врятували від голодної смерті не одне життя втікачів з центральних та східних областей України.Вдови і діти українців, що полягли на війні здобуваючи перемогу, пухли і масово вимирали від голоду в мирні (!) повоєнні роки після отої "Великої перемоги" - якою ж треба бути падлюкою, щоб це забути? І ще святкувати, як велику радість...Чимало істориків спростовують відомий наказ Жукова про виселення всіх українців з України як фальшивку, що, можливо, так і є. Проте голод в Україні 1946-1947 років був! І він має значну доказову базу, як є і документи про те, що Москва та Ленінград забезпечувались продовольством саме з голодаючої України, як тоді ж відправлялись з українських портів кораблі з зерном до країн повоєнної Європи, щоб підтримати там про-сталінські уряди.Чому про це мовчок? Бо нащо такі теми піднімати... Значно зручніше тиражувати безкінечні фільми про непереможних радянських розвідників та вояків в часи війни, які вже перевершили за своєю абсурдністю навіть пропагандивні фільми часів Сталіна. Достовірність цих фільмів фактично нульова, про що кожен ветеран може підтвердити. А чи не єдиний дійсно правдивий фільм "Они сражались за Родину" чомусь забувають показувати в десяте-соте... Безкінечними горами-курганами трупів власних солдат коштувала нам та перемога 9 травня 1945 року - є причина з того радіти?І вже зовсім гротескно виглядає самопиха всіх ветеранів ВВ на фоні зруйнованої держави і суцільного зубожіння людей в противагу надбагатіям-олігархам. Оце також ваша славна перемога? Оце ви її святкуєте?А що вже казати про антиетичне і зловороже економічне ставлення Росії до свого колишнього союзника у війні - України. І це нашим ветеранам ВВ в радість? Уряду? Президенту? Німеччині газ в двічі дешевше Росія продає, ще й самі трубопроводи туди тягнуть, переможці довбані, щоб своїми природніми ресурсами забезпечувати технологічне процвітання німців. Це святкуєте?Огидно про таке писати, але ж терпіти брехню та інтелектуальну убогість також нема сил. Нас вже за повних ідіотів тримають, а якщо не вірите, то провірте все, що я навів вище і переконаєтесь, що все те є правда.
Богдан Гордасевич

Nou komments: Путін, Луценко, Тимошенко, Янукович
Треба було б якось прореагувати на начебто важливі події, як обрання Путіна, засудження Луценка, перебування в колонії Тимошенко, два роки президенства Януковича - а немає що сказати.Хто би сумнівався, що Путін стане знову президентном Росії? Ніхто. Чи можна поважати політичного лідера, який отримав перемогу по-суті безальтернативно? Звичайно, що ні. Рейтинги і всяка інша електоральна складова - то одне, але є ще честь боротьби, яка власне і відсутня. Якщо фактично між виборами Лукашенка і виборами Путіна можна поставити знак рівності, то і як особистості вони стають на одинаковий рівень нікчемності. Шкода. Я, якщо чесно, від Путіна чекав більшого, але вже ясно, що це явно не Ден Сяо Пін чи подібний значний реформатор - така собі посередність типу Суслова, тільки той був принаймні поряднішим і без манії величчя, яка в Путіна вже прямо зашкалює, чим він дуже нагадує мені нашого Ющенка.Найгірше з того, що відтепер однозначно ясно, що жити найближчі років 10-15 буде і трудно, і нудно з такими світовими державними лідерами довколо нас і в нас, але що поробиш - кращого не дано і не світить...Стосовно Луценко і Тимошенко, то я, звичайно, мало радію цій "картині маслом", але і тут не бачу чогось реально позитивного, а найсумніше, що ми (у тому числі і я!) власне для того і робили "Кучму геть!", а з того - Помаранчову революцію й надали владу Тимошенко і Луценко, щоб вони знищили подібну бузувірську систему суду і влади як такої, але ні - їм засмакувало бути безконтрольними крутеликами при владі, тому вони і не здійснили жодної правдивої реформи влади - жодної! Навіть простого поіменного голосування нардепів у ВРУ не зробили, бо теж було не вигідно... Одним словом: отримали і мають те і так, як того заслужили...З тим все ясно, тоді як з їх статусом "лідерів опозиції" якось дуже неясно, тому що судячи з реакції суспільства головна маса електоральної "опозиційної" підтримки Тимошенко і Луценка знаходиться за кордоном, а не в Україні. Переважно іноземні представники постійно бушують на захист цих персон яко "опозиційних", тоді як саме громадського руху в середині України на їх захист абсолютно не спостерігаємо. Не те, щоб масового - взагалі ніякого. Отож давайте не дурити в черговий раз один одного міфами: ніякі Луценко і Тимошенко не опозіціонери і тим більше - не лідери опозиції. Це звичайні невдахи, що надто зарвались, будучи при владі. І тільки не треба казати про якусь там "помсту помаранчовим лідерам", тому що вже стільки з тої когорти вже опинилось коло Януковича, що аж дратує. Один Каськів чого вартий з своєю тодішньою "Порою" 2004-5 року - і вже скільки часу ручку виціловує його сіятельству...Нарешті щодо амністії Луценко і Тимошенко, то я тут теж чогось тупо не розумію, тому що все їх особисте поводження, як і поводження всіх їх захистників і з боку нардепів особливо БЮТу, і закордонних захистників - воно є дуже агресивним і провокаційним, тобто його така влада як Янукович і його гоп-компанія апріорі не можуть визнати. Зеківська психологія як основу-основ не визнає тиску як вимоги, тому що тоді поступка буде виглядати як поразка. Тільки прохання і компроміси могли би дати реальні результати, якщо б хтось дійсно хотів звільнення Луценко і Тимошенко. Але щоб їх Янукович звільнив в ореолі мучеників-переможців з усіма почестями - то навряд чи можливе. Тоді це буде величезна дурість: що-що, але агітувати і "охмуряти" електорат Тимошенко вміє, а Луценко допоможе, причому не тільки і не так Захід (ми вже вчені!), але набагато скорше Центр та Схід України піде за ними...Нарешті щодо 2-річного терміну ув*язнення Януковича на Банковій, то я ось постійно одержую електронну розсилку з його Адміністрації про діяльність Президента України та його розпорядження і ось вже по часі можу порівняти з діяльністю Ющенка, якого я особливо звинувачую за державну бездіяльність як лідера країни. Ну, а тут все начебто до навпаки: казанок кипить, аж вихлюпує, але результат чомусь той же самий - негативний. Чогось я в цьому світі не розумію - щиро зізнаюсь. Тому і хочу запитати панів при владі з нардепами включно: "Гей-гей, нешановні, ви дійсно думаєте, що робите справу? Бо виглядає, що ви поросто бавитесь, тому що ігри в дітей на тому і збудовані: важить сам процес гри, а не власне її результат"Перед написанням цього матеріалу я заглянув на передвиборчу програму Віктора Януковича в обіцянках і картинках-діограмах для інтелектуально обмеженого електорату - дійсно гарна казочка. І так хочеться в неї повіртити, хоч і наперед знаєш - в житті такого ніколи не буває! А знаєте, що найжахливіше у тому всьому? Зовсім не наша електоральна довірливість - значно страшніше те, що в цю фігню вірять самі обранці: і Янукович, і Путін, і Лукашенко, і бувший Ющенко, і... ( далі продовжуйте самі) Вони себе несуть яко "Богом данні венціносці", тоді як реально це ж нереально обмежені люди, які власне тому думають про інших людей, що то конкретні ідіоти - весь отой народ довколо... Вони ж і тільки вони нас рятують, а без них ми всі пропадемо ні за цапову душу...На завершення можу сказати леше одне: панове, я не песиміст за характером, але справа не у тому, що жити важко - справа у тому, що це все взагалі життям назвати важко! Це просто нудьга! Безкінечна і безмірна нудьга! І як сказав Черчіль: "Nou komments"

Щоб мене розуміли або «Декалог від Богдана»
Коли берешся писати якісь узагальнювальні праці, то в них важко давати пояснення деталям чи означенням, тому я вирішив розпочати свої подальші розмисли над різними питаннями життя з спроби тезово визначити головні засади мого особистого світогляду, щоб в подальшому мене краще розуміли інші.
1. Я є абсолютним пацифістом-миротворцем, тобто я органічно не визнаю насилля як такого чогось позитивного. Це стосується як насилля людини над людиною, так и насилля людини над Природою в цілому. Я особисто бажаю, щоб всі люди і звірі жили в мирі і злагоді, але...Наш світ збудовано таким чином, що для свого існування практично всі живі істоти поглинають інші живі (!) організми - різниця тільки в розмірах, але не в суті. Людина є справді Цар природи, тому що є універсальним споживачем усього органічного і неорганічного матеріалу в Природі включно до собі подібних.Першорідний гріх людини від самого її зачаття (а не народження!) полягає у тому, що вона мусить від початку до самої смерті турбуватись про своє життя, для чого потрібно постійно поїдати інших живих (органіку) і вберегтись, щоб не з'їли тебе. Такою непривабливою насправді виглядає головна теза існування кожної людини - органічне функціонування в часі та просторі з безкінечним поглинанням, травлення та випорожненням органіки.Додам, принагідно, що гуманність вегетаріанців є фальшивою, тому що рослини теж живі і все відчувають, кожна билинка і комашка також хочуть жити не менше, чим кожен з нас.Отже моїм кредо є мінімізація свого насилля над живим до рівня об'єктивної необхідності. Як влучно сформулював це Жорж Дикий: «Якби я мав совість - то не мав би дітей, але якби я не мав совісті - то не мав би сім'ї». Життя кожної людини є балансування поміж Добром і Злом, межі яких визначає сама ж людина кожна поокремо, а підсумки «жити чи померти» людині робить зовнішній світ, він же - Господь Бог.
2. Я є вимушеним мілітаристом, тому що для мене поняття «не убий» йде після тези: «не дайся бути убитим». Я готовий вбивати і нищити будь-кого, якщо ситуація виживання того вимагає.Вислів «Хочеш миру - готуйся до війни», означає не бажання превентивно воювати, а вимагає бути сильним і готовим до бою належним чином, щоб дати потрібну відсіч нападнику. Нещодавній приклад розстрілу маси люду одинаком-шизіком в Норвегії чітко демонструє, як слабкість провокує брутальне насилля.Власне тому я запропонував ідею ДАУ (Добровільної Армії України) як повністю самочинну формацію, учасники якої сповна добровільно готують себе до можливого бою, щоби і самим не гинути як вівцям на бійні, так ще і своїх «рідних овечок» оберегти.Сила держави множиться з сили одиниць, як Воля і Дух армії - з волі і віри кожного окремого воїна. І я сам призначив себе одним з таких воїнів, і я готовий за потреби йти битись за свою волю, за свою долю, за мир і щастя для родини, за народ і Україну.
3. Я не визнаю будь-якої з соціальних фобій-антагонізмів, коли або - або. Для мене не існує економічних, національних чи расових проблем як таких - все це окремі люди не залежно від кольору шкіри і етнічної приналежності. Проте я вважаю за необхідне дотримуватись своєрідного «генетичного суверенітету» - я проти перемішування рас і народів до повної втрати їх ідентичності. Тому мої погляди консервативні щодо міграційних процесів у світі і особливо стосовно України, як і моє цілком об'єктивне обурення з паразитичних тенденцій будь-яких етносів чи то жидів, чи то циган, чи то росіян тощо по відношенню до інших етносів не має нічого спільного з ксенофобією та рухом скінхедів - закони природи такі, що дія породжує протидію, а неправдива дія призводить до ще потворнішої протидії. Для прикладу, греки та вірмени живуть в Україні ще з пра-прачасів, але жодних етноконфліктів в українців з ними не виникало, тому що вони на чуже не зазіхають, а власним добром і працею живуть. Докорінно змінились стосунки з кримськими татарами, як і з поляками, що колись грабували і пригноблювали українців, а тепер стали друзями.Отже справа не у расовій упередженості чи ксенофобії, а в об'єктивних обставинах, де є притаманна кланова етнічна злочинна солідарність. Не секрет, що злочинний елемент більше має передумов до міграцій, як і до злочинної агресії щодо автохтонів. Тому я за те, щоб китаєць жив у Китаї, араб - на своєму Сході, турок - в Турції, а всі українці - в Україні.Міграційна політика є одною з тих проблем, що мені дуже не подобаються в сучасних європейських країнах як і загальна політика ЄС щодо цього, тому що ще трохи і мігранти стануть панувати в Європі.
4. Я не визнаю релігійних упереджень, тому що для мене всі віри однакові, оскільки направлені на одне - душу окремої людини. Тому кожна віра є правдива, якщо людина добровільно приймає її для себе за основу свого духовного світу. Це право на віру за власним бажанням і робить кожну віру правдивою, а разом - всі вони відтворюють безкінечну красу Бога, якого ніхто не пізнав і не пізнає у всій Його повноті та довершеності.Будь-яка релігійна ворожнеча не має нічого спільного з вірою і Богом, а є, на мою думку, суто матеріальним конфліктом, як і основна частина конфесійних поділів і протиріч в Україні. За змістом християнського віровчення УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ та УГКЦ абсолютно тотожні, але влада, майно і гроші різнять кожну конфесію від іншої, що зовсім далеко від справжньої духовності.Отже я ставлюсь до всіх релігій в світі як до вартих уваги, але я категорично проти, якщо в Україні десь у Києві чи Львові, або Донецьку почнуть зводити мечеті й мінарети, пагоди, зікурати тощо включно з капищами РУНвіри. Україна вже понад одну тисячу років є християнською державою і такою має залишатись - я так вважаю.
5. Я не визнаю соціальних зобов'язань особи як силовий примус, що найкраще демонструє державний призов до армії чи вимога обов'язкової реєстрації (прописки) за місцем постійного проживання, як і взагалі обурює існування інституту внутрішніх паспортів в Україні. Для мене кожна людина народжена вільною в абсолюті, тому всі соціальні зобов'язання людина може брати на себе тільки добровільно.При наданні домінанти особи на соціумом, я проте не є прихильником абсолютизації індивідуалізму як такого чогось надпанівного, типу надлюдини або щось подібне. Для мене поняття «свобода» - це в першу чергу відповідальність: я сам вільно вирішую все і сам за все сповна відповідаю. Отже я є прихильником правдивого анархізму, який чомусь вважають як принцип вседозволеності, сферою беззаконності і хаосу, тоді як реальний анархізм є насправді системою самообмеження, самоконтролю і виняткової виваженості у вчинках. Чому? А тому що довкола тебе такі самі анархісти, які не попустять непорядку щодо них.На моє тверде переконання кожна людина є від народження анархістом, тому що сама обирає собі життєвий шлях не зважаючи на всі соціальні обставини свого народження і буття. Остаточний вибір власної життєвої долі у 99 % випадків залежить від кожної людини поокремо, що і є анархізмом по-суті, навіть якщо і не вживати цього терміну. Справа не в слові - у змісті, якою є «захищена свобода особи». Про це можна розповісти в деталях, але не тепер.
6. Я не визнаю обов'язкової політизації особи, через що мене часто звинувачують в пропаганді соціального інфантилізму. Нічого подібного, а все до навпаки: кожна людина має свої притаманні тільки їй природні задатки, отже вона буде щасливою в житті тільки тоді, коли вдало знайде своє місце в суспільстві для повної самореалізації своїх здібностей. Якщо людина робить якусь справу, яку любить і віддається їй сповна, то чому ми повинні її примушувати до вирішення ще якихось соціальних функцій, яких людина не розуміє і не хоче розуміти? Хтось добрий столяр, а хтось всього себе посвятив науці, інший - музиці, ще інший - бізнесу, або хтось діє із захопленням вчителем, лікарем, хліборобом тощо і всі разом дружно працюють на спільний добробут, не переймаючись надто політикою в країні та світовими проблемами - що в тому поганого? Водночас хтось з людей цікавиться громадськими проблемами, стає політиком - так і має бути.Давно відомо, що найбільше бід йде від некомпетентності, коли лікують Заячківські, законотворять Лозинські, судять Зваричи, вчать Табачникови, співають Поплавські, керують Черновецькі тощо, які стають вагомими завдяки щоденному «мудрому державотворенню» інтелектуально обмеженого люмпен-електорату. Де не поглянь - кожен керує державою і хоч зараз готовий замінити собою президента чи якогось іншого високого начальника, тоді як реально розумний фахівець будь-якої справи знає, що в своїй роботі він майстер, а для іншої - варто знайти відповідного фахівця, а не братись самому партачити. Власне розуміння цього я і добиваюсь: політична діяльність теж є фахом, а для виборця важить правильно обрати такого фахівця і свідомо передати йому частку своїх соціальних повноважень на громадське управління. Всезагальна участь кожного в управлінні державою схоже на автобус, де всі пасажири вчепились за кермо і керують... Ну і чи далеко так заїдуть, - як гадаєте?До речі, то є цікава аналогія з автобусом, де охлократію я вже показав - всі керманичі, тому ніхто не знає толком куди вони їдуть і приїдуть. Тиранія-авторитаризм, це коли тільки водій знає, куди він їде, а пасажирів занадто вимогливих просто викидає на узбіччя з автобуса, щоб не заважали. Ну а демократія, це коли пасажири самі обирають водія і маршрут, а тоді в процесі поїздки ще пильнують чи нормально поводиться водій і чи правильно вони їдуть. Я - за демократію, яка нічого спільного не має з комуністично-соціалістичною охлократією, коли держава - це всі ми отже і я, але я одночасно - повне ніхто, як і більшість з ми.
7. Я категоричний противник економічної експлуатації людини іншою людиною. Тому я однозначно проти капіталістичного ладу в економіці, але і не прихильник соціалізму, коли під виглядом держави експлуататором фактично стає теж людина, але не капіталіст-власник, а чиновник-бюрократ.Економіка має забезпечувати добробут всіх людей, а не вибірково хто найпрудкіший - той і багач, а інші - в злиднях. Маю тверде переконання, що в нормальній економічній системі не повинно бути ні надбагатих людей, ні бідних. Праця має не вимучувати і не знищувати людей, а надавати їм задоволення і забезпечувати добробут.Не повинно бути всезагальної повинності працювати - у тому немає потреби при сучасній високотехнологічній модернізації виробництва, а головне, щоб «хто не працює - той їсть, а хто працює - має стократ більше». Важливо розуміти саму головну тезу, що економіка існує для людей, а не люди існують для економіки. Так само і держава в цілому - існує для людей, а не навпаки.Людям повинно надаватись чим більший вибір місця праці у належних умовах за достатню винагороду - ось головне завдання економіки, а за тим - і держави.
8. Я категорично проти солідарних державних систем освіти, медицини та пенсійного забезпечення - нехай кожен має те, на що заслужив (заробив). Інше питання, що має бути створена розгалужена система страхування, соціального кредитування і громадської взаємопомочі, але я категорично проти державного регулювання соціального забезпечення і допомоги, що об'єктивно завжди перероджується у корупцію та інші зловживання чиновництва, як головного розподільника цих соціальних ресурсів.Нехай мої рахунки за освіту, медицину та пенсію будуть суто моїми! А в разі економії або передчасної моєї смерті - це будуть додаткові кошти моїм ближнім у спадок, а не у солідарне державне «спільне корито» для всіх, як то є зараз, на користь переважно чиновницьких паразитів, як найнаближених до того «державного корита».
9. Я також категорично проти сучасної несправедливості щодо людей праці-виробничників на противагу різноманітним прошаркам паразитів, якими вважаю у першу чергу чиновників всіх рівнів і рангів, всіх силовиків, професійних спортсменів і митців. Я розумію, що все є праця, але праця - праці різниться. Коли людина на тракторі засіває чи обробляє поле - це одне, а коли людина гарно копає на полі м'яча - це зовсім інше. І мене обурює, чому той, хто по своїй суті займається дурнею як копати м'яча - отримує за те шалені гроші, а працююча людина в полі копає землю, але отримує навпаки вкрай мізерні гроші за вкрай цінну і реально потрібну працю. Не треба мені пояснювати важливу місію силовиків або держслужбовців, як і унікальність хисту спортсмена чи митця - сам з таких і все знаю. Та як кажуть: з голого по нитці - багатому ще один костюм.Однозначно, що все з того, наскільки недоплачують отим всім виробничникам нижньої ланки, що безпосередньо творять матеріальний продукт та суспільний добробут, потім стократно переплачують різним чинушам, силовикам або фіглярам за їх розважальну унікальність. Це все не є правильно! Простий робітник має одержувати максимальний рівень своєї долевої участі у прибутку від загального виробничого процесу! Виробники є головним, а не посередники! При всій моїй повазі до інтелекту людей бізнесу я переконаний, що мистецтво привласнювати чужі гроші варто обмежувати мистецтвом мати совість.Наголошую ще раз на глибинній різниці праці виробничників і різноманітних прошарків суспільних паразитів, бо останні зачасту значно перевищують власну значимість для суспільства. Наприклад, якби ключі мали свідомість, то вважали б себе найголовнішими, бо без них ніщо б не запрацювало чи не відкрилось. Що вже казати про самозакохану пихатість замка! Захоче і допустить, а не схоче - гаплик вашим бажанням. Подібно так себе несуть чиновники та службовці-силовики, тоді як насправді і без вас все чудово спрацює, а просто соціальна деструкція у вигляді злочинності обумовлює потребу в замках та ключах. І не треба пояснювати, яке озлоблення викликають в користувачів неякісні замки та ключі...
10. Нарешті на закінчення, я категорично проти екологічного самознищення людства. Сучасна дика вакханалія видобутку та використання всіх природніх ресурсів в ім'я технократичного прогресу, який явно веде до гуманітарного регресу та виродження людства, - це мене хвилює надзвичайно, чого не помічаю за світовою правлячою елітою. Ось де головна криза! На часі важить не стільки майбутнє світової економіки, як питання: чи буде взагалі оте майбутнє?! І для кого воно буде? Особливо катастрофічний стан у колишніх зачинателів та лідерів цього дійства світового прогресу та індустріалізації - білої раси, яка жахаючим темпом наближається до повного вимирання й асиміляції. Хоча при таких темпах нищення земної екосфери інші раси людства теж довго в живих не полишаться, а техногенні катастрофи як і природні катаклізми, викликанні діяльністю людини, будуть ставати дедалі глобальними і жахливими. Невже хтось думає, що за викачані з надр землі нафту і газ земля не поплатиться просіданням грунтів і відповідними землетрусами? Невже хтось думає, що можна безкінечно смердіти в атмосферу мільярдами авто - і буде чим дихати йому і його рідним? На превеликий жаль, але кожен вважає, що саме йому можна обгажувати світ, бо йому треба якось прожити добре ще і ще, не заглядаючи дочасно у наближення Смерті лице, а вона вже за плечима кожного з нас всміхається задоволено...Тому й кажу в завершення: людонькі, милі мої, - схаменіться! Як себе не шкода - дітей своїх пошкодуйте! Залишіть їм де жити і чим дихати.
Отже вийшло «10 тез-заповідей від Богдана», якими я висловив стисло свій світогляд, хоча і не весь, бо залишив осторонь теми духовні та інтимні - не персонально свої, а в глобальнішому масштабі. Я вирішив зосередити увагу на матеріальному, об'єктивному предметі сучасної ситуації буття, що можна чітко й однозначно окреслити, тоді як про суб'єктивне можна і треба говорити розлого, щоб якось максимально точніше роз'яснити зміст різних психічних категорій як любов, щастя, честь, віра, добро, благородство тощо.Сподіваюсь, що коли я писатиму інші матеріали, то зацікавлені в них читачі будуть заглядати до цього «Декалогу від Богдана», а там - будемо бачити, що вийде і як вийде. Єдине, що можу наперед пообіцяти: щирість в усьому, що пишу і думаю. А для чого і від кого маю критись?
Богдан Гордасевич15 лютого 2012 р.

Підсумки 20-річчя України
епіграфЦя біда ще не біда, бо коли справді прийде біда - ото вже буде біда!(українське прислів'я)
Останнім часом мені довелося почути чимало інформаційних програм щодо підсумків 20-річчя України як незалежної держави. Вирішив додати і свій коментар щодо цього.Розпочну з позитивного, тому що це і є головним підсумком: Україна за ці роки відбулась як світова держава, яку визнали і вже розпізнають на міжнародній арені, тобто ідентифікують не як "Раша" або частинку СРСР, а саме як Україну. Другим важливим після міжнародного є вже визнання як внутрішній фактор: громадяни України за 20 років навчились визнавати свою державу як Державу, а не як уламок розвалившоїся імперії. Це основне.Наступним після Самостійності (суверенітету) йде Соборність: дякувати Богу, але Україна зберегла всю свою територіальну цілісність, а не розвалилась на обособленні шматки-регіони, чому було чимало загроз за всі 20 років. Навіть Крим вже тільки формально є автономією, але фактично цілковито злився з Україною по всіх соціально-економічних параметрах. Порівняйте Придністров'я в Молдові щоб точно зрозуміти про що йдеться. Також не відбувся ні Східний, ні Західний сепаратизм, хоча процеси ставали іноді досить масштабні, проте вони не набули реальних обрисів завдяки одні простій і найголовнішій причини: сепаратизм не мав підтримки в масі самого народу. Соборність України відбулась і це також одна з головних позитивних удач.Можна вважати, що ці складові національної ідеї у формулі "За Українську Самостійну Соборну Державу" виконано. На цьому наш позитив і завершено, тому що значно гірше ми маємо ситуацію з означеннями "Української" та "Держави". За своїм сучасним форматом Україна є денаціоналізована країна з формальними ознаками української етнодомінанти. Простіше кажучи десь 2/3 населення України "типа русскоговорящие" без якоїсь яскравої національної самоідентифікації, що вживають українську мову тільки за службової необхідності. Рівень сучасної "українськості" в Україні найкраще демонструє те, що у воді не тоне: вічно юний козел - співучий ректор Михайло Поплавський. Маємо вже навіть не оту декоративну але якісну "шароварщину від Вірського", а щось з містерій буф з голими дівками у віночках та опудалом у вишиванці. Ось він найвищий рівень псевдо-української кіч-культури, яку масштабно продукує відповідний столичний вуз! Подібна "українськість" не навертає неукраїнців, а відвертає навіть українців. Але як сказав наш перший президент України Леонід Кравчук, цитуючи класика: "Маємо те, що маємо". Хоча у Івана Багряного ця фраза має важливе логічне продовження: "Маємо те, що маємо, але зобов'язані зробити все, щоб виправити на краще" Не уявляю, як це можна буде зробити, хоча і дуже хочу, що зміст поняття "Українська" набрав справді грунтовної якості. Та поки наші моральні авторитети нації творитимуть щось на кшталт "Записок самашедшаго" - ми приречені на невігластво. Ми приречені на "безукраїнську Україну". Сумно, але факт.Не кращі справи у нас з тим, що розуміють за терміном "держава":  це є чітка правова конструкція - якщо стисло охарактеризувати його зміст. Не відкрию державної таємниці, бо це ні для кого давно вже не таємниця, що в Україні сфера права починаючи від Конституції України і на всіх-всіх інших рівнях правової системи мають один єдиний постулат "Своя рука - владика", а в народному трактуванні: "Закон, як дишло - куди поверне, так і вийшло". Не знаю, як кому, а мене вражає механіка функціювання державної системи в Україні, де 9/10-х всіх процесів відбуваються у позаправовому полі. У нас не право обумовлює дію, а навпаки. Унікальне досягнення, яке бездоганно забезпечує міністр юстиції Лавринович: він може формалізувати у формат існуючого права будь-що і будь-коли. Про яку державність може йти мова, коли у нас вдумайтесь: на законних підставах може бути все що завгодно! І найцікавіше, що нікого в Україні це не здивує. То іспанських депутатів шокувало голосування "багатостаночників" у нашій Верховній Раді - для нас усіх давним-давно це стало нормою! Більше того, коли представники від ВО "Свобода" обурюються в телешоу з цього приводу цитуючи відповідну норму Конституції України про обов'язковість особистого голосування депутатом, вони одночасно абсолютно спокійно у Львівській обласній раді на сесіях також голосують за відсутніх побратимів по партії і вважають це абсолютно законним, бо щиро впевнені, що та норма з Конституції стосується виключно депутатів ВРУ! І то доти, доки там нема самих "свободівців"...Правова конструкція Української Держави надскладна формально і надпроста за змістом, який весь увібрала одна фраза: "Не попадайся". Хто з наших українських водіїв думає про дотримання правил дорожнього руху? Однозначно ніхто, тому що всі вони думають про одне: як би не попастися інспектору ДАЇ. А той інспектор так само чхати хотів як водії дотримуються правил дорожнього руху і що робиться на дорогах, бо для нього головне - вчасно підловити порушника, обібрати і їдь собі далі, порушуй... І така сама ситуація у всіх сферах нашого українського буття. Однозначно правової системи як і відповідної правової свідомості в Україні не існує, тому говорити про її державність як сталу правову форму суспільного буття є просто безглуздо, з чим нас всіх і вітаю.І тепер про одну з наших найголовніших бід в Україні - корупцію. Але спершу одне зізнання: мені доводилось спілкуватись з досить значною кількістю так званих "корупціонерів" і серед міліції, інших правоохоронних і контролюючих державних структур, з урядовцями різних рівні тощо і я беззастережно стверджую, що на 99 %  це все є прекрасні люди! Відсоток подонків там значно менший за наше побутове життя, тому я категорично не погоджуюсь все звалювати стосовно корупції на так званий "людський фактор".  Як казав мій знайомий: за реальним змістом часто балет буває значно жорстокіший за бокс, а просто форма вираження різна, через що мало хто розуміється в суті процесу. Корупція не є приватною ініціативою окремої особи! Вона системний продукт, який є головним чинником поєднання у співіснування двох економік в нашій державі: легальної і тіньової. І що найцікавіше в цьому економічному процесі, так той факт дуже частого поєднання в одній людині і бізнесмена, і політика, і урядовця, що є безпосереднім учасником одночасно і в державній економіці, і в так званій "тіньовій" - нелегальній. В нормальній державі фахова приналежність чітко роз'єднана: бізнесмен - окремо, політик - окремо, урядовець - окремо, а у нас все це разом, як напис на одному з медичних кабінетів "Послуги стоматолога і практолога" - це реально було, не жартую. І я можу нагадати, який економічний колапс пережила України перші 3-4 місяці після перемоги Помаранчевої революції коли корупція в Україні самоліквідувалась як реальний факт. Всі корупціонери добровільно стали порядними людьми і - о жах! Країна стала валитись в економічну прірву, тому що легальна державно економіка втратила контакт з економікою тіньовою. Звичайно, якби при владі опинились люди розуму і честі, то вони б зуміли швидко об'єднати обидві економіки в одну, але... Знову вертаємось до класика: "Маємо те, що маємо" До речі, чув, що ця фраза стала улюбленою у Леоніда Макаровича при перегляді своїх банківських рахунків. І не тільки у нього вона стала улюбленою в подібній сцені життя. Тому корупція - це вам не хухри-мухри, а наш національний фатум.Таким чином узагальнити 20-річчя державності України можна так: добре так, як є - аби не гірше. Цю фразу мені у Львові доводиться чути найчастіше. Справді не є все у нас аж надто погано, але до доброго ой як далеко!Стосовно прогнозів майбутнього України, то я тут повний нуль. Я вже був свідком таких неймовірних подій, які не міг наперед не те що обдумати, а взагалі не міг повірити, що таке можливо. Але Луценко і Тимошенко в тюрмі, а Віктор Янукович - наш президент. Звучить досить обнадійливо. В якому сенсі? Та в тому самому, що й одночасні послуги стоматолога і практолога... Поживемо - побачимо.З новим роком - з новим щастям, Україно!
Богдан ГордасевичЛьвів-Рясне27 грудня 2011 р.

Світова Людина(відступ, але не фентезі)
епіграф«Я демократ і ніколи не нав'язую своїх поглядів тим, хто їх поділяє»  Жорж Дикий
Свої особисті погляди на життя я виклав у дописі «Люблю я бути українцем» і ще подібних по темі "Анархізм і націоналізм - чи можливе поєднання?" тощо, тому не бажаю повторюватись, а бажаю додати дещо більш узагальнено, щоб розставити всі крапки над "Ї".Розумію, що мене можуть звинуватити у пропаганді індивідуалізму чи егоцентризму, а звідси - егоїзму. Ну і ще - космополітизму. Відповідаю на ці звинувачення просто: хто чого шукає - те і знайде. Я особисто шукаю позитивного змісту життя людини, тому що для мене головним в цьому світі є Людина. Кожна людина світу!Життя кожної людини є неповторним і безцінним,  саме воно є найвищою світовою турботою. Інша справа, що не можна погодитись визнати Людину як світову домінанту над усім в природі. Людина не цар природи, а її частинка, співмешканець разом з усіма іншими частинами природи, отже людство повинно шукати компромісу свого співіснування з Природою, а не екстенсивно знищувати все в природі для власного добробуту, що ми наразі надуспішно робимо.Звідси виникає проста схема дуалізму: людина приходить у цей світ з гарантованою турботою про його життя і зростання, але потім і людина має віддячити світу своїм позитивним ставлення до життя і світу. Отже всі соціальні утворення як: сім'я, громада, держава, нація, релігія тощо є вторинними по відношенню до кожної конкретної людини - не домінуючими, а вторинними.В кожній  нормальній сім'ї тішаться з народження дитини і намагаються їй допомагати вирости здоровою і розумною людиною, а не від самого ще зачаття задумуються над тою користю, яку можуть отримати від цього. Так само має ставитись до людини і громада, держава тощо, а тоді правильно вихована людина належно пошанує і свою родину, і громаду, і державу.Зрозуміло, що в сучасному світі глобалізації багато етичних норм трансформуються, зокрема активно нівелюється етнографічна  розмежованість, зовсім зникає ознака національності як важливої соціальної складової, тому говорити зараз про якість «національні держави»  стає анахронізмом, хочемо ми того чи не хочемо. Поняття національності з соціальної категорії вже перейшло в суто індивідуальну. Не бачу в цьому явищі чогось катастрофічного, але не вважаю втрату національної ідентичності корисною, про що давно вже написав у іншому своєму дописі «Екологія наших душ».Я є свідомим противником всяких теорій і  соціальних схем, де людина стає автоматично складовою певної суспільної структури і відповідно усталеного змісту життя без можливості усвідомлення своєї свободи вибору. Можливо це виключно мої негативи до колективної волі, до комунізму і тому подібних диктатурних ідеологій, через що я є ідейним прихильником анархізму в правильному розумінні цього терміну. Визнаю, що моєю ідеєю є Людина Світу, яка сама творить своє життя як і щастя. Для мене Людина Світу є отим носієм головних тез світової гармонії Свободи і Справедливості.Знаю, що звучить пафосно і сам насміхався з різних подібних опусів, але я сказав те, що мав сказати. Як вийшло - так і вийшло. Своїх думок я не примушую переймати, а хто захоче - най і бере. Мені не шкода, бо для того і написав це.Міг би і змовчати, якби мене не турбували так звані «світові месіанські синдроми», тобто коли частинка людей починає вважати себе вищими за інших, а значить вони самі наділяють себе правом розпоряджатись іншими людьми, їх життям і щастям. Маю на увазі не тільки рух масонів, але в узагальненій формі всіх соціо-релігійних концепцій в стилі «стада і його поводирів».Власне тому і вважаю за потрібне вказати чіткіше, що я не визнаю жодних непроханих доброзичливців соціального гатунку, що «без мене мене женили» - не треба мені вашої непроханої ласки «ощасливлення», бо не маю охоти потім її відробляти сторицею. Нехай моє маленьке особисте щастя буде винятково моєю заслугою і винагородою за усі труди праведні.І сам я нікому нічого не нав'язую як істину-перфект з усього того, що буду оповідати у своїх подальших дописах. Мій задум інакший: я спробую описати що саме я розумію під космічним узагальненням Людина Світу. Сподіваюсь, що буде цікаво...Це буде реалізація одної моєї давньої задумки  (можливо не без впливу популярного кінофільму "Отроки во Вселенной"), коли я ще вчився на педагога, яким так і не став, - я тоді придумав ігрову схему наскрізної побудови всього навчального процесу як наче ось учні під керівництвом учителя прибули на Землю з іншої планети і вивчають її як дослідники: а там усі предмети шкільної і позашкільної програми, ще й виховання потенційних науковців одночасно.  Не склалося, тому вирушаю в дорогу таким, як є: Людиною Світу. Вирушаю, щоб поспілкуватись з іншими, в чомусь зі мною подібними...
Богдан ГордасевичЛьвів -  Рясне   


Добровільна Армія України
Проект
Добровільна Армія України
В сучасних умовах відзначення 20-річчя Збройних Сил України (далі - ЗСУ) маємо визнати нашу фактичну не готовність захистити країну та її населення власною військовою потугою від навіть незначних загроз військового гатунку з боку іноземних держав, що, відповідно, провокує на зневажливо-погрозливе ставлення від держав з потужним воєнним потенціалом.До цього часу у нас в Україні не розроблена військова доктрина для ЗСУ, як відсутня і структурна концепція Української армії як сучасної модерної військової формації. Однозначно далі не можна покладатись на виключно державну адміністрацію, уряд і якісне державне забезпечення ЗСУ, тому що навіть за найкращих умов це не буде достатньо для обороноздатності країни. Нова Українська армія повинна бути виключно професійна і високотехнологічна, але і нечисельна, тому що всіляке побутово-технічне забезпечення армії мають робити не військові, а цивільні люди та організації. Статус військовослужбовця має бути особливим і тому не кожному доступним. Але над тим хай працюють державні мужі-політики та фахівці з професійних військових.Питання в іншому: існування професійної високотехнологічної армії не дозволяє провести швидку і якісну мобілізацію основної маси готових до призову одиниць з чоловіків і жінок з причини їх фахової непідготовленості, отже у випадку військового конфлікту будь-якого масштабу з умовно 45 мільйонів населення України фактично готові до бою будуть максимально 200 тис. одиниць військових, а також частково інші силові структури в державі, як службовці МВС, СБУ, погранвійська, МЧС, ну і ще де-які зможуть бути змобілізовані державні охоронні сили, але ясно наперед їх не високу військову підготовку, отже й невисоку ефективність для ведення сучасної війни. За найкращих підрахунків це буде 400 - 600 тисяч разом з ЗСУ, а що буде з отими ще понад 44-ма мільйонами люду? Він просто постане як баласт під назвою "мирне населення", яке змушене буде страждати без жодних можливостей себе захистити?Однозначно відкидаю ідею формування різнобарвних козацьких частин як архаїчності самої структури цих військ та їх ідеології, але єдине схвалюю - наглість їх самоорганізації, яку і пропоную визнати в якості рушійної сили у створенні Добровільної Армії України (далі - ДАУ). Головне завдання ДАУ є первинна військова підготовка та організаційна підпорядкованість сил самооборони по захисту безпосередньо мирного населення у випадку військового конфлікту. Зрозуміло, що якщо всі службовці-силовики будуть мобілізовані для участі безпосередньо у бойових діях, то їх місце мають зайняти інші підготовлені заздалегідь сили, а не нашвидкоруч зібрані випадкові утворення з груп незнайомих людей з малопридатною зброєю в руках і зовсім не підготовлених тактично до дій у подібних обставинах  безладдя та хаосу. Паніка серед населення є одною з головних причин поразки і навпаки саме єдність військових і мирного населення країни дозволила Фінляндії дати достойну відсіч агресії СРСР у 1939 - 1940 рр., а В'єтнам вистояв проти окупаційної військової машини США 1964 - 1975 рр. і зупинив агресію Китаю у  лютому 1979 р. Це яскраві приклади коли організованість і воля народу перемогли значно сильнішого нападника.  У нас в Україні паніку 44-х мільйонів людей мало що спроможне зупинити, отже поразка вже гарантована за найкращої в Україні професійної армії.Таким чином в Україні потрібно створити мережу добровільних військових формувань за територіальним принципом узявши за взірець побудову Української Повстанської Армії, а особливо її тактичні та практичні напрацювання вишколу включно з оновленою системою схронів, щоб вберігатись від застосування ворогом високотехнологічної зброї в полюванні на людей. Головним для ДАУ є не озброєння і воєнізація населення, а підготовка фахівців серед мирного населення на випадок надзвичайних ситуацій, як знавців-організаторів захисту і порятунку на місцях. І то мають бути не просто одинаки, а поєднанні в єдину мережу члени ДАУ.Все в ДАУ має проходити за принципом повної добровільності, що не спростовує внутрішню субординацію і командний принцип підпорядкування з гори в низ, а також обов'язкову дисципліну. Просто спочатку свого командира підлеглі оберуть самі, а від їх кількості буде визначатись статус цього керівника. Після цього керівник має всю повноту влади включно з судовою у періоди надзвичайного стану, а вже опісля буде відповідати за правомірність своїх вчинків. Класична світова практика всіх добровільних військових формацій.Головні принципи та ідеї вже сказано щодо Добровільної Армії України, тому далі можна і не читати, бо то йдуть мої розмисли про можливу структуру ДАУ, звання та обов'язки і все інше просто для прикладу.

Розумію, що можливо і дмухаю на холодне, що можливо все є і буде гарно, тихо і затишно, але не даремно кажуть, що береженого й Бог береже. Як і "Si vis pacem, para bellum" не застаріло: хочеш миру - будь готовий до війни, бо тільки це найкращі заспокійливі ліки для потенційного агресора.Звичайно, в України є світові гарантії безпеки після відмови від наявності ядерної зброї, але події навколо о. Тузла яскраво показали не дуже якісну дієвість цих гарантій. Російсько-грузинський конфлікт найкраще викрив безпомічність мирного населення, як і повільну реакцію світових сил безпеки. Найбільша загроза військового конфлікту та агресії для України безумовно існує з боку Росії, яка, доречно зауважити, відмовилась підтвердити свої узяті зобов'язання гаранта безпеки України за "Будапештським меморандумом". Авторитарні режими є взагалі потенційною загрозою для всіх сусідніх держав, тому і Білорусь, як і Росію варто оберігатись, бо стрельне чоловікові щось в голову як Брежнєву Льоні у 1979 р. - і вже є "Інтервенція СРСР до Афганістану" з усіма відповідними наслідками. Хто дасть гарантії, що старіючі вінценосні Лукашенко і Путін не стануть наслідувати "гемнерального"? Ніхто.Взагалі світ зараз в дуже нестабільному стані економічних криз і соціальних проблем, тому вважаю створення Добровільної Армії України цілком слушною ідеєю. До того ж сприятиме становленню демократії в Україні, тому що владі не так просто стане узурпувати владу тощо.Дуже корисною в цьому плані вважаю для вивчення науково-історичну та мемуарну літературу стосовно процесів підготовки і створення Легіону Січових Стрільців у часи Першої Світової війни, які були започатковані як спортивно-воєнізовані товариства "Сокіл" і "Пласт".
Структура Добровільної Армії України
Основний принцип: виключно військова спеціалізація. Не поліційна чи міліційна і не мобілізаційна, тобто підрозділи ДАУ можуть бути тільки епізодично задіяні у акціях підтримання правопорядку і в жодному разі не можуть бути забрані з основної території свого розташування. Збірні похідні групи можливі, але не базові частини ДАУ.Максимальна організаційна одиниця - район в межах сучасної адміністративної системи поділу України. Окремо міста і містечка більше від 10 тис. населення. Низова структура має розходитись так, щоб скрізь по території району були осередки ДАУ в кожному значному населеному пункті. Умовно 1 військовик ДАУ на 300-500 одиниць цивільного населення.Як вже зазначено, звання в ДАУ підлягає головній умові: скільки бійців під своєю орудою має конкретний керівник - таке у нього і звання (див. нижче перелік). А право на владу на конкретній території визначається змагальним способом за визначеними правилами "сила камінь ломе". То вже деталі.Не буду заперечувати, що в багатьох рисах це нагадує бандитські угруповання, які так само є самоорганізацією з контролем окремої території, але є вагома різниця в меті цих формувань: здирництво і грабунок в одних, або захист людей - у інших. Я вже наперед знаю, що абревіатура дає привід обзивати всіх причетних до ДАУ як "дауни" - і в тому буде реальна правда: треба дійсно мати особливу психічну складову тій людині, що добровільно погодиться захищати інших чужих йому людей з ризиком для власного життя. З точки зору чистого раціоналізму будь-яка людина, яка дотримується норм особистої честі є ненормальна, тобто - даун. Нехай буде так. Особисто я згоден на подібну ненормальність. Для кожної людини найбільшою цінністю є його життя, але для окремих честь - ще дорожча! Для даунів. І я один з них. Добровільно.Пропоную наступну структурну організацію і звання: 3 рівня бойових звань, а саме: "воїн" з градацією від 1 до 5, далі йде "старший" з градацією від 1 до 5, тоді йде "керівник" з градацією від 1 до 5 - досить. Окремо має бути звання "розумник" без градацій, як не потрібну для людей наукового фаху, а не бойового, що при тому є добровольцями в ДАУ. Зміст такого вигляду звань, а не історичних як "стрілець", "хорунжий" чи "отаман" полягає в наступному: звання будуть позначатись і вимовлятись як абревіатура типу "В2" чи "С3", або "К1" - це разом з територіальнім топонімом базування дозволяє миттєво визначити кожному з ким він має справу без тривалих знайомств та розпитування, що у кризові моменти ліміту часу є надважливим.Воїн-доброволець є основою ДАУ, тому це повинна бути не залежно від статі особа фізично загартована і обізнана в простих знаннях і навичках бою, наданні первинної медичної допомоги і системі виживання. Практично від самого початку має відбуватись спеціалізація воїнів, тому що основну низову ланку в ДАУ будуть складати 5-ки, що є найбільш мобільними в сучасній війні, які мають складатись з командира, розвідника-сапера, кулеметника, гранатометника та  снайпера. 5-ка буде стандартна одиниця ДАУ з тренованих та обізнаних вояків, до яких у випадку війни кожному члену 5-ки прикріпляють 1-3 новачків, яких він вчить у процесі бою. Таким чином підрозділ набуває одразу більшої чисельності, основа 5-ки має помічників і водночас новачки мають безпосередньо захист і науку фахівця, а не як дурне стадо гинуть масово без розумного керунку. Знаємо, як це не раз було.Таким чином в мирний час 5-ки є основною низовою ланкою на чітко означеній території району. Керівник 5-ки має звання "В2"Уся структура ДАУ має такий вигляд:
ВоїниВ1В2 - 5 од.   В3 - 25 од. (одна 5-ка - тилове забезпечення)В4 - 50 од. (10-ка - тилове забезпечення)В5 - 0
СтаршиниС1 - 100 од. (20-ка - тилове забезпечення)С2 - 250 од. (50-ка - тилове забезпечення)С3 - 500 од. (100-ка - тилове забезпечення)С4 - 1000 од. (200-ка - тилове забезпечення)С5 - 0
Керівники(мають військо під орудою, але не безпосередньо коло себе)К1 - 2500 од. (охорона і штаб з розумників - розвідка)К2 - 5000 од. (охорона і штаб з розумників - оперативне планування)К3 - 10000 од. (охорона і штаб з розумників - контррозвідка)К4 - 20000 од. (охорона і штаб з розумників - стратегічне планування)К5 - 0     Розумникиштат науковців згідно потребам і можливостям ДАУ
І останнє: я завжди з великою іронією ставився до різних нагород і мені завжди смішно дивитись на людей, які обвішані різними брязкальцями-відзнаками і вважають це великою почестю. Розумію, що вони за так не даються, але чи личить справжньому герою демонструвати на публіку свій героїзм? Не думаю. Фронтовики давно самі визнали головну ознаку героїзму: кількість нашивок за поранення. Моя пропозиція відзначати особливі бойові заслуги не чіплянням брязкалець, а спеціальним військовим званням: для воїнів це В5, старшин - С5, і майже неможливим буде К5. То буде особлива військова еліта ДАУ, звільнена від територіальної приналежності, яка має у випадку катастрофічних становищ утворювати збірні похідні групи для переходу саме в ті найнебезпечніші місця країни.Все це, зрозуміло, просто фантазії людини не фахової у військовому ділі, але якщо наші "велемудрі і досвідчені" чисельні колишні військові не мають бажання братись за подібні актуальні теми військового забезпечення обороноздатності України протягом вже 20-ти років, то мусить це нарешті зробити хоч хтось?І той хтось є я: Богдан Гордасевич, В1 Львів-Рясне,7 грудня 2011 - День місцевого самоврядування.Мої вітання в черговий раз.
7 грудня 2011 р.Богдан ГордасевичЛьвів-Рясне


Вишкіл Свободою(Вступ 2)
епіграф«Без свободи не буває справедливості, а без справедливості не потрібна свобода»  Жорж Дикий
Тандем свободи і справедливості є найнеобхідним початком всякого суспільного буття, як на мою думку. Причому якщо свобода несе більше фізичної складової як реального змісту осмислення стану свободи, то справедливість є виключно психологічною, отже суб'єктивною величиною, тобто не має чіткості визначення.Вважаю тому за потрібне розставити смислові наголоси стосовно змісту понять «свобода» і «справедливість», щоб можна було далі вибудовувати всі принципи і схеми суспільних взаємовідносин як я їх собі бачу.Свобода є фізичним станом людини за яким вона повноправно розпоряджається собою в максимальній величині. Свобода означає право людини на власний розсуд вчиняти дії і особисто нести відповідальність за їх результат. Одночасно свобода потребує фізичної самодостатності особи, тому що свободи, як «просто свободи» - не існує. Людина, яка не має засобів для життя як фізіологічного існування  - не є індивідуум в стані свободи, бо вона знаходиться в умовах необхідності суто фізичного виживання. Не думаю, що це потрібно детально доводити на прикладах, тому обмежусь цитуванням Оруєла: «Кожна людина повинна спершу наситити тіло, а вже потім потурбуватись про душу. Це є не порядок цінностей, а послідовність задоволення потреб»Для нормального суспільного ладу основою з основ є забезпечення кожної людини мінімальним рівнем фізіологічного життя, тобто харчуванням, одягом і житлом. Не має права бути стану, коли хтось не має можливостей поїсти, не має в що вдягнутись і переночувати у нормальних умова - все це безкоштовно, як гарантована норма свободи. На моє тверде переконання сучасне суспільство достатньо розвинеуте, щоб гарантувати цей фізіологічний мінімум кожній людині не залежно від її суспільних функцій. Головне, якщо люди не поводяться як суто антисоціальні , тобто як злочинці. В наш надіндустріальний час, коли існує постійна проблема безробіття як надлишкова кількість робочої сили, для суспільства є можливим задовольняти мінімальну фізіологічну потребу певного прошарку людей навіть якщо вони не бажають заробляти собі на життя. Тобто я проти тези «Хто не працює - той не їсть», бо обов'язкова трудова повинність в СРСР (і не тільки там!), як свідчить історія, красномовно показало, як можна імітувати роботу і нічого не виробляти.З іншого боку система так званого «ринкового капіталізму» непогано демонструє протилежну тезу: як можна працювати самовіддано на всю силу і при тому мало що одержувати від результатів своєї праці. Таким чином свобода в суспільстві повинна мати обов'язкові гарантії «права на життя» як щоденне забезпечення фізіологічних потреб і захисту, а по-друге - гарантований значний дольовий заробіток від результатів праці.Про капіталістичні відносини типу вільної ринкової економіки або узагальнено - бізнес, існує влучне визначення, що «Бізнес - це законне привласнення чужих грошей». Власне умовною законністю бізнес і відрізняється від незаконного грабунку, де теж йдеться про привласнення чужих грошей, але якщо брати за глибинним змістом, то будь-яке привласнення чужих грошей є злочином. Будь-яке!Знову таки немає потреби вдаватись в тонкощі теорій солідаризму або комунізму тощо. Варто зафіксувати прості зрозумілі тези, що для особистої свободи кожного в суспільстві не має бути ні бідних, ні надбагатих. Зараз існує вже поняття «мінімальний прожитковий рівень», але хто за тим пильнує, що людина бідує?Таким чином «свобода особи» є фізична сукупність соціального забезпечення і захисту кожної окремої людини в мінімально-достатньому вигляді Це той стан, коли людині можна починати вирішувати самому: як жити і що в житті робити або ні. Звідси розпочинається сфера суб'єктивного, яке узагальнює поняття справедливості. Сюди входить як обов'язкове і «недоторканість особи», і право на рівні можливості у навчанні та праці тощо.  Звичайно і зрозуміло, що далі йде складна «Гра Долі», як і надскладна суспільна структуризація - це так і має бути! Ніхто не збирається гарантувати переможного фінішу для всіх, але більш-менш рівних умов старту в житті і справедливих умов змагання забезпечити можна і треба. В першу чергу це гарантує державна правоохоронна структура, яку не даремно часто називають ще як сфера Справедливості.Зміст слова «правоохоронець» більш ніж прозорий: охоронець права!  Справедливий охоронець, а не те, що ми маємо зараз в Україні. Не буду всіх наших правоохоронців і в міліції, і прокуратурі, і в судах тощо обзивати хабарниками і гадами, але в загальній суспільній думці переважає негативи над позитивами стосовно наших правоохоронців і це перша й головна проблема. Неможлива правова держава, де охоронці права є найпершими його порушниками. Вони створили з  себе якби «касту недоторканих», яких закон переважно не стосується. Рідко-рідко бувають винятки, коли вже як Зварич «по-беспределу» чуда творить - тих прибирають, але ж основна маса правоохоронців в Україні забезпечує свій добробут м'яко кажучи «не дуже чесно».Висновок з усього сказаного такий: щоб мати можливості для прогресивного вишколу свободою як окремої особи, так і суспільства загалом, нам потрібна в державі достатня соціальна захищеність і справедлива правова система.А що зосереджено у понятті «Вишкіл Свободою?» Це означає, що кожен може робити вчинки виключно за власною волею, а не з примусу в різних його варіантах, а тоді отримувати свій результат за зроблені вчинки, як позитивний, так і негативний.Все сказане є дуже узагальненим, але допоки ми не визначимось з таким поняттям, як головні принципи суспільного життя, концепцією та її філософією - рухатись в плані деталізації просто безглуздо. Принципи Великої Французької Революції були «Свобода! Рівність! Братерство!», а філософією теза «Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої людини»Філософія Жовтневої комуністичної революції було: «Грабуй награбоване» та «Хто не працює - той не їсть!», а результати наглядні: багачі дограбовують награбоване, а хто працює - той і голодний. Злочинні тези можуть призвести тільки до нових ще більших злочинів, але то вже окрема тема.Людина нового часу має хотіти в першу чергу двох простих речей: Свободи і Справедливості. Все інше - як сам спрацюю і як повезе. Тобто основа з основ: покладатись на власні сили! І тут не йдеться про «надлюдину» з Ніцше, а просто йдеться про бажання людини хотіти прожити життя як нормальна людина: чесно і щасливо, чого і собі бажаю хоч трошки, а то щасливо виходить, а ось інше - не дуже. Умови сучасного життя не дозволяють бути чесним, якби того не хотів і не старався, але і це вже окрема тема.
З повагою до всіх, хто читав і дочитав, а потім ще й відгукнувся.
Богдан ГордасевичЛьвів-Рясне


Ще одне привітання з референдумом 1 грудня 1991 р.
Почув такий закид, що надто багато в нас урочистих дат, які потрібно відзначати на державному рівні: тільки 22 листопада відзначали День Свободи, а вже настало 1 грудня з ювілейним 20-им роком Всеукраїнського референдуму на підтвердження Незалежності України.Справді не встигаю при всій своїй зацікавленості на все зреагувати, але якраз цьому і радію: це є яскравим прикладом і доказом величезного історичного буття України, бо де ще в Європі знайдете храм, який відзначив своє 1000-ліття, як наша Софія Київська - нема. Ми ж таку подію відзначили скромно, наче соромились.Можливо, що справді не варто все відзначати підряд і обов'язково з першими особами держави і регіонів. Так само потрібно припинити смішну практику з радянського часу святкувати якісь свята податківців, бухгалтерів чи механізаторів. Є регіони, де є причина святкувати Свято шахтаря - нехай собі святкують, але не державному рівні відзначати - це смішно. Ще міжнародні свята можна відзначати і то побіжно.Тобто більша частина свят і відзначень дат має відбуватись виключно на громадському рівні, але не державному. Особливо щодо свят професійного характеру. А з релігійних - тільки Різдво і Великдень залишити загальнодержавними.З іншого боку ніхто не повинен чітко розмежовувати: оце ваше свято, а оце - наше. Так 9 березня не є святом офіційно, але воно існує на всезагальному рівні свідомості в Україні, тому важко уявити цей день без покладання квітів до пам'ятника Тарасу Шевченку усіма і державними, і громадськими провідними діячами. Щось подібне приємно вразило на нещодавньому відзначенні 26 листопада пам'яті жертв Голодомору, коли це було зроблено на сугубо духовному рівні: вперше 4 президенти України відзначили цю подію спільним дійством на меморіалі Голодомору в Києві, а потім ще побували у Биківні на меморіалі Жертв репресованих. Все було в цей день суто добровільно, тому і втішає що настільки гарно подали приклад перші особи нашої держави. Не було державних розпоряджень на місця обов'язкового характеру, а була добра воля громади, що особливо стала помітна ввечері величезною кількістю свічок у вікнах квартир. Так і має бути, як на мене, більшість свят - без державного втручання. І тому я не надто переживаю, що про ювілейну дату 20-річчя Всеукраїнського референдуму - добре так, як є. Подібне я казав і про 22 листопада: не має значення як відзначають чи не відзначають День Свободи - головне, що цей день був. Аналогічно і до сьогоднішнього відзначення ювілею: гарно і помірковано - хто хоче, той і відзначає. З боку держави президент України зробив офіційне вітання - цілком достатньо. Взагалі чим менше державні мужі та чиновники будуть брати участь у різних святкових дефілядах - тим краще для держави, бо їх цілодобове утримання надто дорого обходиться суспільству. В завершення трошки особистого: буває находить такий настрій як: "Ну що тобі більше за інших треба? - та живи тихо в своє задоволення і не пхайся, куди треба чи не треба - якось без тебе обійдуться!" Можливо, що так і дійсно для мене було б краще, бо життя вдалося, як то кажуть у фільмах про щасливчиків, яким я і себе вважаю. Не буду вдаватись в розмисли по цій темі, а просто скажу наступне: єдине,  що в цьому світі мене змушує братись до громадської роботи - це діти. Так! І не тільки мої особисто, а от коли бачу оте маля ще таке смішне, наївне і невинне, для якого весь світ ще суцільна "terra incognita" і дитина щиро сподівається у добро від світу, а я вже з вершин свого досвіду розумію у яку далеко не найкращу соціальну та екологічну сферу цій дитині прийдеться увійти, бути, зростати і жити, то відчуваю себе таким нікчемним чоловіком і в саме такий момент вирішую однозначно: все, буду намагатись поліпшити цей світ для майбутніх поколінь, щоб вони отримали після мене світ справедливішим, чистішим і кращим , аніж той, що дістався мені. Знаю, що можу не багато, але знаю і те, що буду робити все можливе в межах моїх сил. Скільки стачить - стільки і буду. А результат - оцінять нащадки. Додам, що не закликаю наслідувати мене, долучатись і т. п. і т. д. Все це не суттєво. Для мене. Це вже суттєво для вас, що обрати, а я вже обрав - 1-го грудня 1991 р. І не тільки я. От і прекрасно. Ще раз вітаю з святом.Богдан Гордасевич
Львів-Рясне19:00 01.12.2011 

Обговорюємо закон про вибори народних депутатів
Відкритий лист ведучому радіо "Єра" політологу Сергію Крижанівському
Вельмишановний пане ведучий, я прослухав вашу програму (25.11.2011) з головою Комітету виборців України і хочу висловити кілька своїх думок для подальшого їх використання, якщо вони вас зацікавлять.Найперше, що ми повинні визнати і припинити хибну традицію постійно переробляти закони про вибори і народних депутатів, і президента України на напередодні виборів, а тим більше - під час виборчої компанії. Це основне. Закон - це стала норма, а не змінна згідно до кон'юнктури моменту.Коли я чую фразу, що хтось підлаштовує "закон під себе", то іронізую в тему, як визнання тим "підганяйлом" власної інвалідності, тому що "під себе роблять" виключно лежачі важкохворі... Не хворі політсили домагаються справедливих норм для всіх.З повноваженнями влади теж однозначно їх не можна самочинно перерозподіляти, тому рішення про відміну реформи положень Конституції 2004 року повинно було вирішуватись щонайменше конституційною більшістю у Верховній Раді Україні, а по-суті це мало бути винесено на всенародний референдум з автоматичним імперативом дії його рішення.Взагалі все існуюче законодавче поле в Україні важко визнати легітимним, коли жодного (!) свого рішення Верховна Рада не прийняла за конституційною нормою "один депутат - один голос", тобто особисте голосування, а не піаністами-кнопкодавами. На жаль, але це рівень нашої політичної культури, точніше - безкультур'я.Однозначно, що політична культура і поводження обранців на пряму залежить від політичної культури виборця. Тому я надзвичайно радий, що у вашій програмі нарешті прозвучало головне, на мою думку, правило для виборця: депутатів обирають не для благочинної діяльності, а для творення законів та умов нормального життя в державі! Те саме в області, районі чи  місті. Але якщо полікультурність на рівні кілограмів гречки чи подачки в 100 - 200 гривень, то результати бачимо вже.Також я вважаю всілякі "звітування перед виборцями" або так звану "роботу в округах" скоріше за фарс, чим серйозні речі, тому що чимало бачив і побачив цей процес без жодних результатів від нього. Навіть якщо траплялись епізоди допомоги з боку депутата, то це не змінювало кардинально самої проблеми як соціального явища, що і є головним завдання обранців: законодавчо робити добро для загалу.І зовсім смішним є бажання "відкликати депутата", бо як вдало було зауважено: а хто його має з виборців відкликати ? - за логікою це мають робити ті, що його обирали, а як їх визначити при таємному голосуванні? Тому як контрольна норма "відкликання депутата" є абсолютно малодієвим засобом, що доказано життям. Це нагадує ситуація, коли таксі найняти з умовою розрахунку після кожного кілометра, бо раптом клієнту щось не сподобається: от і зупиняється таксі, щоб розрахуватись і знову рушати - ох і малоприємною подорож вийде... Тому загальний рівень життя є основним показником для виборця про успішну чи не дуже успішну діяльність депутата, а головною карою для всіх з них було і буде відсторонення від влади. Вибирайте і обирайте вдумливо - це основний принцип контролю за депутатами, а не відкликання.Навпаки, вилучення графи "проти всіх" є погіршенням, тому що це звуження демократичних прав волевиявлення виборця: можу не прийти, можу зіпсувати бюлетень, а можу і висловити своє побажання-замовлення в графі "проти всіх" на нові політичні формації. Власне саме ця графа і стимулює творити нові політичні партії, тому що вказує на факт наявності вільного електорату. Отже графа "проти всіх" хоч і не принципова, але важлива.Щодо норми балотуватись в депутати одночасно і мажоритарно, і в партійному списку - це абсолютно недопустимо і антиконституційно. Чого не можу сказати про вимогу так званих "відкритих списків" - це скорше політологічна мулька, аніж ділова пропозиція, тому що давайте спробуємо уявити численні партійні списки-простирадла з їх повним переліком, де виборець має розібратись і проставити позначки, а тоді ще повинні прискіпливо облікувати цей інформаційний вал у виборчкомах - це абсолютно неможливо навіть технічно, не кажучи просто психично, тому що кожен виборець має уважно дослідити біографії незчисленної кількості претендентів. Поки що відкриті списки не є на часі в Україні.Але, звичайно, що найголовніше у виборах є не закони, а сам виборець! Буде масовим бажання чесних виборів - будуть вони чесні! А буде домінувати байдужість чи за подачку продажно віддаватимуть свій голос - ну тоді не нарікайте, що життя таке безчесне. Теза "Кожен народ заслуговує на ту владу, яку має" - цілком слушна і перевірена часом.Владі ж особливо варто потурбуватись про чесність виборів, тому що з негативними результатами виборів влада ще може знайти компроміси, а ось невизнання виборів як сфальшованих позбавляє владу легітимності в абсолюті як у всього власного народу, так і світової громадськості. Таким чином: хочеш краху - сфальшуй вибори і матимеш крах. Приклади відомі і в нас, і поряд нас.Всі на вибори 2012!
З повагою, Богдан ГордасевичЛьвів - Рясне 


Ще одна жертва Чорнобиля
Чергова жертва чорнобильської мафії: померлий пенсіонер Геннадій Конопльов, який голодував у Донецьку - не був навіть чорнобильцем по своєму статусу. Чому тоді він голодував? З простої солідарності чи тому, що це непогано оплачувалось? На жаль, все будується на здогадках, тому що місцеві журналісти не мають охоти провести час безпосередньо в середовищі голодуючих, щоб проконтролювати процеси протесту і їх моральну сутність.В першу чергу хотілось би знати, чому така обмеженість інформації про які суми грошей йдеться, як і досить красномовним є раптова відсутність в протестних акціях чорнобильців так званих афганців, що не так давно пліч опліч з тими ж чорнобильцями штурмували Верховну Раду. Явно видно, що "афганці" та інші ветерани УБД (учасники бойових дій - ред.) домоглись свого - урвали ласий шматок з бюджету країни  і втекли в кущі, щоб в спокої зжерти власну здобич, яку їм надали налякані нардепи з умовою більше не бушувати та не допомагати чорнобильцями, бо в когось треба відібрати оте бабло, а в простих українських пенсіонерів відбирати реально вже нічого, чого не скажеш про незліченну кількість фальшивих пільговиків з чорнобильської мафії. Давно відомий факт, що особливо за останні 15 років величезна кількість державних службовців і тому подібної номенклатури перед виходом на пенсію раптово ставала "чорнобильцями" з надвисокими соціальними виплатами. І про це чудово знають в Уряді України та Адміністрації Президента, як і чудово розуміють, що таку кількість паразитів прогодувати стає просто неможливо фізично.Недолуга пенсійна реформа може закінчитись глобальною катастрофою Пенсійного фонду, якщо гроші будуть і далі "дерибанити" без належного контролю за їх справедливим розподілом. Принаймні сучасна ситуація з пенсіями абсолютно не стимулює молоде покоління ставати активними платниками пенсійних внесків, а без того ніякі псевдореформи з підвищення віку виходу не пенсію не призведуть до належного справедливого матеріального забезпечення більшості пенсіонерів країни на противагу зажерливій елітній меншості пенсіонерів з чиновників, нардепів, ветеранів-"силовиків" та УБД, чорнобильців тощо. З цього приводу варто нагадати давні знамениті слова ще претендента в президенти України Віктора Януковича: "Эти козлы мешают нам жить" - тепер вже президент України Віктор Янукович повинен визначитись хто саме є всі оті козли і належним чином з ними розібратись.На завершення: висловлюю співчуття рідним померлого пенсіонера-"псевдочорнобильця" Геннадія Конопльова, що намагався підзаробити таким небезпечним шляхом участі в акції протестного голодування.
Богдан ГордасевичЛьвів-Рясне


Роздуми на тему Голодомору
Сама тема не дозволяє вживання слів і фраз як "радісно" чи "мені приємно" тощо, але коли я бачив чотирьох президентів України разом на покладанні квітів до меморіалу Жертвам голодомору, а потім всі вони поїхали до Биківні, де вшанували пам'ять репресованих, розстріляних і похованих тут сотень тисяч людей - це однозначно викликало у мене дуже і дуже позитивні враження.Ще зовсім недавно на урочистий ювілей 20-річчя Дня Незалежності України цього єднання не спостерігалось. Як не було помітним минулого року духовна глибина у відзначенні цієї вічнопам'ятної дати владними структурами, а також в ЗМІ, зокрема - на телебаченні. Цього року все пройшло значно виваженіше, щиріше із співчуттям та пошаною. А що не було масовості заходів та великої кількості людей у процесіях - то цього і не потрібно, тому що головна масовість має відбуватись в душах людей по всій Україні. Мільйони невинних мучеників освячують наше теперішнє буття, той мир і спокій, що є у нас зараз. Коли хтось починає нарікати та бідкатись, як погано йому живеться, то часом так хочеться відповісти: вам все зле зараз тому, що ви справжньої біди не зазнали. Принаймні я ні разу не чув від людей, що пройшли війни та голод, подібних нарікань при всьому їх нелегкому житті, яке насправді в нас є.Наголошую ще і ще на тому, що не потрібно штучної масовості ні заходів, а ні їх учасників у відзначенні такої глобально-трагічної дати, як геноцид українського народу через застосування голодомору, а потрібно саме те, що продемонстрували 26 листопада усі 4 президенти України - добру волю і щире співчуття. Ніхто в цей день з політичних діячів не думав про так званий піар, як і не було якихось протистоянь.Часом лунають нарікання, чому ми в Україні надто багато значення надаємо вшануванню трагічних дат з нашої історії, а не радісним перемогам: чому Берестечко, Крути, Базар, голодомори, Бикивня, Павлокома і Бабин Яр? Чому не Зборів, не Конотоп, не Чортків, не Космач, або ще якісь інші перемоги, які були у нас? Напевно це тому, що поразки значно більше виховують, гуртують і гартують націю, що яскраво засвідчено ще у величній літописній повісті "Слово о полку Ігоревім". Усвідомлення спільного горя, всенародної трагедії спричиняє до духовного очищення нації від усякої душевної захланності, яку навпаки спричиняють перемоги і грабунок майна переможеного. Чи не в цьому першопричина того, що Німеччина стала і є світовим лідером, а СРСР зник з мапи світу, як приклад всім нам.Доречно також зауважити, що вшановуючи трагічні дати з історії українського народу, ніде не звучить ні безкінечних бідкань, що ось які ми нещасні і безневинно знедолені, як і не займаємось злобними прокльонами в бік своїх ворогів-загарбників. Навпаки в усіх таких заходах переважно настрій інший, самокритичний: і чого ж це ми піддались, якщо ми є така велетенська потуга? Хіба зараз на вшануванні жертв Голодомору та репресій прозвучала хоч одна думка щодо помсти чи вимог компенсацій? Не було жодного натяку на те. Виключно одне: як ми допустили подібну грандіозну наругу над собою? Дозволили, щоб мирний народ вимирав мільйонами люду в рідній хаті на рідній землі - що може бути  ще жахливішого?..Плачі та бідкання, як і ненависть і намагання помститись - не мають якоїсь цінності у становленні суспільної свідомості українського народу, але нас єднає усвідомлення того, що подібне лихоліття не має більше повторитись з нами. І в тому плані в черговий раз маємо визнати просту істину: покладатись варто тільки на власні сили. Всі сподівання на чиюсь поміч в біді ніколи не справдились для українців ні в часи Хмельниччини і опісля для Мазепи, ні у революційні часи початку ХХ століття, ні у часи Другої світової війни і подальших повстанських та дисидентських рухів -  усі такі очікування на допомогу різних світових потуг були марними і примарними . На дослідженні трагедії Голодомору можна пересвідчитись навіть в протилежному: світові уряди були чудово поінформовані у правдивому стані геноциду проти українців у 1931 - 1933 роках, але свідомо замовчували цю світову трагедію з власних  корисливих інтересів, бо самі жерли наше збіжжя і тому догоджали Сталіну, як зараз догоджають Путіну заради дешевих енергоносіїв з Росії, віддавши вкотре Україну на поталу. Але ми вже не ті, кого можна легко подолати.
Богдан ГордасевичЛьвів-Рясне27 листопада 2011 р.


День Свободи! Так! І тільки так!

В моєму житті якщо і була якась важлива подія, якою я пишаюсь, то це прекрасна Помаранчева революція.Хто і що б  не казали-нарікали, що то зле, а то не так - мені на всі ці балачки начхати. Як мало важить чи робити цей день святом чи ні - важливо те, що цей день був!Єдине, що хочу відповісти на одне гниле провокаційне питання: "А що  тобі дала та свобода?" - Мені свобода дала відчуття власної гідності, а це - прекрасне відчуття!І ще я надзвичайно гордий своєю країною Україною і нашим українським народом, що тоді в листопаді-грудні 2004 доказав свою силу і волю, як і в 2010 доказав свою мудрість, як це не парадоксально звучить, обравши президентом України Віктора Януковича. Чому так? Подумайте... Моя думка чітка: тому що ми не боїмося! Не боїмося бути демократичними і надавати владу опонентам, які нам не дуже симпатичні. Ми не боїмося!Я можу написати трактат, якою була психологія народу в Україні до Помаранчевої революції і після, але зміст його буде однозначним: 24 серпня 1991 року ми стали незалежними як держава, а 22 листопада 2004 року ми стали державним народом!"Ми не бидло і ми не козли -Ми України доньки і сини!"Наводжу цю знамениту фразу ось чому: по кількох місяцях після означених революційних подій у школі, де вчилась тоді в 4 класі моя донька, стався ось такий випадок: вчителька чимось була на клас злосна і обізвала всіх учнів "що вони не діти, а якась худоба..." і тут весь клас, що до того сидів понуро, без жодної домовленості раптом дружно продекламував вище наведену фразу. Для мене це є головним! Наші діти відчули, що батьки стали вільними людьми! І вони також є вільні!  І це є щастя!Вітаю усіх-усіх з свободою!
Богдан ГордасевичЛьвів-Рясне22. 11. 2011


Гідно продовжити розпочате
    17.11.11, 15:55    Свобода і справедливість    дослідження, майбутнє, україна
Присвячую 20-й річниці Всенародного референдуму про Незалежність України 1 грудня 1991 року
епіграф: "Біда вимучить - біда й виучить"(українське прислів'я)
Вступ
Розпочинаючи щось нове, варто не забувати, що "Все нове - це добре забуте старе", але і водночас варто враховувати, що "Коли двоє роблять одне і теж - це далеко не одне і теж"Тобто досвід варто знати, пам'ятати і застосовувати, а при тому звичайно що потрібно розуміти новизну часу і його потреб, тобто робити модифікацію досвіду, а не тупо копіювати і провадити те, що колись виявилось дуже вдалим у певному минулому часі.Так нещодавно, коли зайшла мова про актуальність багатьох тез Дмитра Донцова в сучасній Україні, - я зупинив апологетику свого опонента тим, що вказав на часову відстань ідей в майже 100 років, отже що було доречним на початках у ХХ сторіччі не може бути таким же у ХХІ віці - інакше де прогрес? А світ реально дуже і дуже змінився, як і Україна, тому Донцова вчити і знати треба, а ось впроваджувати в життя його ідеї маємо досить обдумано і вибірково.Ще пригадую, як давно-давно дивився художній фільм про Сергія Корольова і там мені запам'ятався однин важливий епізод, де Корольов приймає кардинальне рішення припинити розробляти ідею ракет як монокомплексів, а робити їх у вигляді полікомплексу з відкидними ступенями тощо. Зміна була глобальна, що в радянські часи не віталось і Сергію Корольову одразу поставили у провину, що значить величезні народні кошти були витрачені бездарно і за це треба відповідати, на що Сергій Корольов розумно і відповів: завсім не марно були витратрачено гроші, а ми в процесі цієї роботи навчили, випробували на практиці і отримали висококласних фахівців-науковців,  а також вже маємо організовану конструкторсько-виробничу структуру, що сукупно дозволить тепер значно легше і швидше впоратися з новим завданням. І дійсно так відбулось.Не даремно науковці при дослідженнях люблять приказувати: "Відсутність результату також є результат", а ще є гарна сентенція: "Не помиляється тільки той, хто нічого не робить". Тому я наперед зазначу, що все моє подальше монографічне думання я б волів перевести у поліобговорення задля чіткішого дослідження й вияснення досить складної теми, яку я окреслив як "Україна майбутнього в Світі майбутнього"На моє щире переконання ми зараз знаходимось якраз у подібному стані готовності суспільства в Україні до значних соціально-політичних та економічних трансформацій. Питання в одному - у такій "дрібниці", як визначити: "А що ми маємо зробити?" Тобто треба на якась ейфорична "європейська держава Україна", а чітко промальована ціль з ясною для всіх громадян позицією України у Європейському та Світовому обширі.За всі минулі 20 років я особисто не побачив жодної чіткої обгрунтованої програми державності суто для України. Безліч є узагальнених декларацій-прокламацій, але конкретної концепції я особисто не можу віднайти за жодною політичною силою чи окремим лідером. Може хтось знає - то підкажіть і покажіть таку, бо ситуація парадоксальна: всі клянуть і нарікають на сучасну владу, але якби вона раптово впала і пропала - ми б опинились в повній політично-економічні прострації, бо нема чіткої політичної антитези, як немає і відповідних згуртованих сил для переобирання влади. На мою думку: найгірший вид опозиції - це відсутність опозиції, що ми наразі й маємо в Україні.Пройдені нами етапи суспільного поступу в Україні є дуже і дуже важливі, особливо їх мирна-безкровна і водночас революційна насиченість. Особисто я вважаю, що народ України у всій своїй різнобарвній багатонаціональній єдності визрів за пройдений час до становлення як активного громадянського суспільства.  Чи так це насправді - побачимо з часом.Отже я розпочинаю пошук відповіді на споконвічне питання: "Камо грядеши?" - "Куди йдемо?"Запрошую всіх бажаючих до аналогічних дій щодо пізнання існуючого досвіду, наукових знань, аналізу практичного результату і всього дотичного в дослідженні вищезазначеної теми.Одразу зауважу, що і сам буду та інших підтримаю у подоланні різних  ідейних та ідеологічних стереотипів і фобій: для роздумів та дискусії важить думка та її обгрунтування, а не особисті симпатії чи антипатії або щось подібне.Додатково хочу зазначити, що цю працю я розпочинаю в переддень визначної події: відзначення 6 листопада 2011 р.  величного ювілею - 200 років з часу народження Маркіяна Шашкевича, священнослужителя, якого поправу називають "Будителем української духовності".  Спочатку я думав саме цій людині та ювілейній події присвяти наступне дослідження, але вирішив, що проминулі 200 років були тим жертовним шляхом багатьох і багатьох пробудженних Маркіяном Шашкевичем до свідомості українців, щоб відбулись ці вагомі 20 років Української Соборної Самостійної  Держави.Тепер для нас головне завдання: гідно продовжити розпочате!
Богдан Гордасевич5 листопада 2011 р.Львів - Рясне
Подальший план чітко ще не визначений, але найперше хочу обговорити кілька історичних та наукових праць, які вважаю основоположним, зокрема
1 "Історія Русів"2. "Маніфест Івана Мазепи"3. Політологічна теорія держави.4. Історія політичних та правових вчень.5. Фактична і політична економіка України.6. Політична історіографія України.7. Соціальна структура сучасного українського суспільства.Тощо...


14 жовтня 69-та річниця створення УПА
    06.10.11, 14:33    Ми любимо тебе, Україно!    14 жовтня, покрова, упа
Моя позиція є в тому, що вагомою складовою кожного свята є його підготовка, яка і робить свято - СВЯТОМ!Коли надходить Різдво або Великдень, здавалось стільки турбот зайвих добавляється, але всі вони якісь приємні, тому що завдяки ним відбувається творення настрою і вагомості свят для кожного по окремо і всіх разом.І навпаки, манера святкування наскоком, бо за день-два про нього згадали і щось на швидку зліпили-притулили, стрічки й шаровари, квіти й гонорари швиденько відробили - і вмить забули. А іноді й того нема.Не знаю, як кому, але мене дуже і дуже засмучують роздуми над тим, як у Незалежній Україні цьогоріч нікчемно відзначили визначну ювілейну дату, якою є 1000-ліття Софії Київської, а також 150-річчя від часу смерті Тараса Шевченка. Просто дика прірва між значенням події та її відзначенням фактичним в Україні. У тому числі й у любому моєму Львові - щось тут П'ємонтом і не пахне, на жаль.Розумію, що значною мірою суспільна увага прикута до політичної метушні та проблемам побутового виживання, але невже всі такі немічні й убогі? Та начебто ні: довколо себе бачу повно гарних і розумних людей, які добре виглядають і начебто непогано живуть. Бачу тільки одне виправдання подібній байдужості: тоталітарне минуле, яке привчило людей гидувати всіма офіційними святами, як примусовою фікцією свята і почестей. Цим духом негативізму до чогось офіційно-державного просякнуте все наше суспільство і потрібно чимало часу, щоб люди звикли самі йти і вшановувати своїх героїв і державні події заради свого особистого бажання надати значимості цим реаліям.Всі ми є свідомі, що державний прапор чи герб, або гімн - все це банально прості матеріальні речі: шматок різнокольорової матері, графічна картинка чи якась там музика і спів, а їх символічної значимості надає емоційне суспільне ставлення до цих речей, як особливої значимості для кожного окремо цих символів його держави. Подібним чином вшанування померлих нічого не змінює для самих померли - вони ж бо мертві. То для чого про них згадувати? Тільки задля того, що це потрібно не мертвим - це потрібно живим.При тому, що я категоричний противник масовості святкувань, особливо примусово, я також і проти штучної винятковості, коли хтось починає себе вважати за унікального і обраного для месіанської стезі серед стовписька непосвячених і нерозумних чад людських... Для прикладу, такими є масонство, що самоізолюється від людського загалу.Якась патова ситуація виникає. Для прикладу, я цього року 23 і 24 серпня всіма можливими чинами святкував День Прапора та 20-річчя Незалежності України у Львові, де живу, але досить багато з місцевого люду ставились до цього не дуже привітно, бо я таким чином начебто підтримую теперішню "бандитську владу" в Україні. Я відповідав їм просто і однозначно: мені чхати на владу чи ще когось, бо це є МОЄ СВЯТО! День Незалежності України є моїм особистим святом не залежно від обставин життя і влади - це моє святе свято: день мого визволення з неволі, з тюрми народів - СРСР. І я радів та відзначав усі дати-річниці Незалежності від самого початку і буду далі відзначати скільки вистачить мені життя.Доречно зауважити, що більшість такого поміркованого люду і в часи Ющенка не дуже то проявляли активність, як і за Кучми - все знаходили причину своєї пасивності. Особливо модно стверджувати, що то є "примітивна шароварщина", а ми ото вже европейскі естети, нам смішити світ отим тупуватим патріотизмом вже не гоже тощо. З того всього мушу зацитувати Івана Багряного: маємо те, що маємо, але зобов'язані все те виправити на краще.Я закликаю кожного, хто хоче плекати особисту гідність як українця, як людини, що не байдужий до власних етнічних та державних реалій життя, історичних коренів і взагалі до життя - закликаю всіх тих проявляти самостійну активність у подібних починаннях та підтримувати інших - разом ми переможемо!Коли нас закликають об'єднуватись, то я завжди ставлю найпершим запитання: що це має бути за єднання? У нас загалом чомусь домінує думка, що то має бути якесь фізичне єднання в сильний гурт, як єдину партію яко армію чи навпаки з жорстою дисципліною, підзвітністю та організованністю. Я категоричний противник подібного єднання, тому що історія довела його силу фізичну і безсилля розумове та етичне.Для мене єднання може відбутись тільки добровільно і виключно навколо ідеї! Ідеї, а не людини! Ми, на превеликий жаль, досі діємо навпаки, тому у нас немає ні нормальних партій, ні сильних лідерів, ні доброї влади - все якісь фантоми. І все наше життя стає суцільним фантомом, яким ми начебто і не задоволені, але мусимо жити, як вже виходить так жити...Чому я зробив значний акцент на святах? А тому що це є знакові маяки у пізнанні людей як лідерів і потенційних претендентів на державну владу. Лідер має організовувати, збирати, просвіщати, вести людей до святинь, а не до навпаки виглядати коло яких місць люди мають тяглість збиратись і скок-прискок він уже тут піариться, в грудки себе б'є, який він шанувальних цього місця, події, героя тощо.Також і люди, як маса, в процесі творення святкового дійства краще організовуються і заводять знайомства, обмінюються живою інформацією і думками, що є дуже важливо для нейтралізації політично-технологічного зомбування різноманітними ЗМІ і тому подібним чином. Образно кажучи: підготовка і проведення різних державних свят, відзначення важливих дат, історичних персон є для громадськості тим, що для спортсменів є тренажерний зал - м'язи треба тренувати, щоб на змаганнях перемагати.Давно над тим думав, але не бачив потреби виголошувати подібну промову, а тепер навпаки  вбачаю, що вона на часі. Помічаю в Україні значний рух ініціативності окремих людей в бажанні змінювати своє життя на краще власними силами, а не вичікує на "ману небесну". Вже мало хто вірить і живе в очікуванні "доброго лідера"-керманича для держави і нього персонально, що всіх охопить турботою і достатком. Не буде цього ніколи! Сам рухайся і роби щось для цього. Щоб жити радісно і святково, треба ясно зрозуміти, що правдиве щастя людині ніхто не подарує - вона сама повинна його створити. Щастя не можна вижебрати - тоді яке це щастя?І якщо хочеш жити святково - то й живи! Бери і твори це свято: свято поваги до роду, народу, держави, а отже і себе самого, як спадкоємця і сучасника. Власне задля цього і гинули всі ті, кого ми будемо згадувати 14 жовтня на свято Пресвятої Покрови-Богоматері: всіх, хто віддав своє життя за те, щоб зараз ми могли вільно обирати долю, життєву ролю і взагалі бути вільними та щасливими.Цінуючи Чин самопожертви Героїв кожен поглибить зміст та якість свого життя і щастя сьогодення. Давайте будемо щасливі! Занадто багато людей вистраждали нам цю можливість - бути щасливими.Будьмо!Слава Україні!  Героям слава!
Богдан Гордасевичм. Львів

Вітаю з залежністю від Незалежності! Україні виповнилось 20!
Вагома дата, якщо оцінювати її з точки зору просто людини, вік якої обмежений у 2-4 таких періоди. Можна багато доточувати часових розмірів до державницького буття України, але варто визнати, що реально як омріяна багатьма поколіннями українців Самостійна Соборна Українська Держава - це сталось 24 серпня 1991 року. Фактичне державне буття України починається від цього часу, а все інше - то історія державотворення.Водночас потрібно чітко для себе визначити, що незалежність Україні дісталась чисто механічно, як і всім іншим республікам СРСР просто за фактом його самоліквідації. Далі кожен уламок цієї імперії поплив своїм курсом, а Україна обрала за курс - багатовекторність...Що з того вийшло - прошу самим визначатись. Щоб добре було - не скажу, але категорично не погоджуюсь, що все погано аж нікуди. І тут зовсім не "маємо те, що маємо...", а якраз: маємо те, що заслуговуємо! Народне прислів'я каже: біда вимучить - біда й виучить! Подивимось далі, чому нас за 20 років життя научило, бо як влучно сказав Степан Бандера: "Ніщо не зупинить ідею, час якої настав"! А на думку Богдана Гордасевича, для сучасної України настав час такої ідеї: "Якщо у народу немає гідних лідерів, то лідером має стати сам народ" - тільки так! І крапка.
Слава Україні! Героям слава!


Чергова 21-а річниця проголошення Державного Суверенітету України
Сьогодні 16 липня відзначаємо 21 річницю проголошення Державного суверенітету України в межах СРСР. На той час 1990 року це не стало для нашого суспільства надто визначною подією, тому що аналогічні заяви про державний суверенітет зробили майже усі республіки СРСР, а до того ж Україна числилась на той час проголошеної КПРС "Горбачовської перебудови" на весь союз як "оазою застою" під владною рукою першого секретаря компартії України Володимира Щербицького.Однозначно що ніхто ні у нас, ні в світі не очікував такого масштабного обвалу економіки і розвалу СРСР, через що всі працювали над процесом, що зараз мав би назву "реструктуризації"  тоталітарного за будовою держапарату і домінанти компартійного чинника в його структурі. Бо то було дивне утворення, коли існувало два паралельних державних апарати, один з яких мав статус "де юре" на керунок державою як структура Рад і їх виконкомів він низу до гори, а поряд існувала структура КПРС він нижніх ланок парторганізацій до районних, обласних, республіканських і аж ЦеКа, де власне і перебувала реальна влада "де факто".Проблема перебудови Горбачова була в тому, що нормальна за наміром ідея: передати реальну владу від компартії в руки Рад - не набрала потрібної динаміки та підтримки. Однозначно тепер зрозуміло, що реформатор з Горбачова вийшов поганий, а його єдиною найголовнішою заслугою є те, що він свідомо провів надшвидкий вивід радянських військ з-за кордону як з Афгану, так і країн Східної Європи, а друга велика заслуга Горбачова відбулась вже поза його бажанням: він спричинив до мирного розвалу СРСР на окремі держави. За це варто бути вдячним Горбачову всім нам, навіть при всіх інших негативах з його боку. Однозначно мирне звільнення країн від окупації радянськими військами і мирний розвал СРСР - це є заслуга, тому що приклад Югославії показує, як ті самі процеси мають інші етапи і криваві наслідки, а в масштабах СРСР це б набуло масштабів світової катастрофи, тому що ядерна зброя була і то нарізно!Час летить і ми вже давно позабували тодішні реалії і фекалії, що і добре! В мене зберігся значний архів преси з того часу, але не буду займатись його аналізом - надто складне завдання, а простіше відтворити себе у тодішньому форматі.Безперечно на той час я не міг собі навіть уявити Україну - незалежною державою. І в тому нема нічого дивного, якщо до нас приїжджали президент США Буш-старший і прем'єр-міністр Великобританії Маргарет Теччер, щоб умовляти не виходити с СРСР - ці світові лідери не бачили України суверенною державою, то що вже казати про нас, простих смертних, що виросли в "імперії зла" і "тюрмі народів" тоталітарному СРСР...Однозначно я був проти розвалу СРСР! Для мене було безглуздим руйнувати те, що вже збудовано такими титанічними зусиллями народу, включно з єдиною грошовою одиницею та масштабною економічною спеціалізацією регіонів, глобальністю економічних зв'язків і обов'язків тощо. Тим більше була гарна аналогія правильної взаємодії такого державного утворення як США, і до подібної структури Об'єднаної Європи йшлося поряд з нами - чи міг я мислити іншими категоріями? Ні. Просто я був наївним мрійником і не міг розрізнити примусове тоталітарне єднання з добровільним на взаємовигоді і взаємоповазі.Зараз я можу чітко стверджувати, що головною причиною розвалу СРСР попри всі економічні фактори було і є те суб'єктивне явище, яке образно можна охарактеризувати як "імперський великодержавний снобізм великоросов, а особливо - москалів" Не буду вдаватись в деталі термінологічних роз'яснень, але я кажу про "великоросів" як сукупність людей з різних етносів, що денаціоналізувались у формацію "радянський народ" і розмовляючи виключно російською ототожнювали себе з російським народом і його культурою, хоча навіть фізіологічно на є такими. Просто розсіяні по цілому Союзу ці люди яко "русскиє" були носіями великоруського імперського снобізму, але безперечними лідерами цього снобізму і зневаги до інших було у москалів: мешканців цілої Московської області - цього мегаполісу мега-економічного і мега-політичного центру влади в СРСР.Пригадую щодо цього цікавий епізод, коли хлопчина дійсно за всіма фізичними і мовними параметрами росіянин з-за Уралу почувши наші анекдоти стосовно москалів відреагував специфічно на своє розуміння теми і сказав наступне: "А у нас тоже москвичей очень не любят".Не претендую на визнання абсолютності мого висновку, проте я був і є переконаний у першопричині розвалу СРСР лежить суто суб'єктивний фактор "імперського шовінізму", як і в сучасній нам Україні фактори суб'єктивні заважають нам жити і будувати нормальну державу значно більше за всі об'єктивні фактори, про що і хочу далі поговорити у своїх наступних нарисах.Наразі нагадую про подію 21-річної давності, щоб попередити про наближення події важливішої - 20-ліття  проголошення Дня Незалежності України. Вважаю, що варто обговорити цей етап в ретроспекції всім бажаючим, до чого і запрошую.
Богдан Гордасевичм. Львів-Рясне    
Починати діяти потрібно вже
Почув від цікавою людини цікаву думку: даремно ми не дали перемогти Януковичу у 2004. Цікаво було б почути огрунтування такого погляду у минуле, тому що я більше дотримуюсь погляду: добре так, як є, хоча хотілось би кращого. Тобто в загальному плані динаміка розвитку суспільства в Україні як поступ від "зони і її зеків" до громадського співжиття вільних людей - мене влаштовує, особливо у порівнянні з країнами-братами по нещастю перебування в СРСР.В котре переконуюсь, що живе безпосереднє спілкування значно продуктивніше і динамічніше за спілкування в Неті, але водночас воно чисто енергетичне і мало що лишає фіксованого. До того ж спроба фіксувати розмову навіть пост-фактум виглядало б як суцільний сумбур фраз і думок. Описати важко, а не записати означає знищити, бо найперше правило журналістики звучить так: якщо відбулась подія, але про неї ніхто не дізнався - значить події не було.Найголовнішим в цій ознайомчій зустрічі було те, що дві діаметрально протилежні за своєю генезою, а саме: літератор-демагог та інженер-прагматик, - і знайшли повне порозуміння в головних позиціях сучасного державницького стану в Україні:1. Двадцять років українське суспільство зріло-визрівало і зараз настає слушна година для... Для всього, тож від нас простих-непростих громадян України тепер залежить, чи ці зміни будуть позитивні чи деструктивні щодо процесу створення громадянського правового і справедливого суспільства в Україні.2. Ринкова економіка в Україні називається "тіньовою економікою", яка і є головною потугою в майбутньому, а головним завданням є збільшення максимально отої тіньової економіки, щоб можна було без шкоди для держави і людей знищити нікому не потрібну деградовану надбудову державної економіки разом з її анти-анти-анти... державним бюрократичним апаратом.3. Максимально спрямовувати зусилля на соціальне примирення різних верств в Україні, а не на конфронтацію. І багаті, і бідні, і середні, і службовці, і приватні бізнесмени,і навіть депутати - це все наші люди, громадяни України, а тому нам краще домовлятись про умови нормального співжиття, аніж вишукувати гарної ворожнечі. Зміст простий: багаті не повинні платити за бідних, чим нас постійно спокушають, а багаті повинні допомагати бідним перестати бути бідними! Звичайно що при цьому багаті вже не будуть такими аж багатими, але вони залишаться живими, що, погодьтесь, вартує часткових жертв.
Це основні напрямки, а узагальненим було рішення робити регулярно подібні зустрічі зацікавлених людей для обміну думок і вироблення чітких постулатів та керунків щодо співдії на майбутнє.Як літератор, я б обіграв зміст нашої розмови таким чином: був час, коли Слово і було Ділом, але вже надійшов час, коли Слово є початком Діла, щоб по часі Слово постало за результатом Діла.В Україні вже є багато людей, які беруться до діла самотужки на всласний розсуд і їх вже не зупинити, що і добре. Просто варто скоординувати наші зусилля, щоб не плутати справи одне одному. Так я думаю, тому вважаю за потрібне робити подібні до нашої зустрічі-наради в доброму товарствві добрих людей задля доброї справи.

Богдан ГордасевичЛьвів-Рясне

Проект "Центру ідей "Майбутнє України"
гасло "Майбутнє починається з мрії"
Задум проекту полягає в тому щоб збирати і оприлюднювати ідеї стосовно того, якою ми хочемо бачити свою країну Україну в майбутньому.Майбутнє починається з мрії" - тому давайте почнемо мріяти і припинимо бідкатись як все погано і зле.В основу проекту закладено фундаментальну ідею позитивізму світової еволюції, через що деструктивні та антигуманні пропозиції не приймаються і не розглядаються. Критика можлива тільки в якості обгрунтування позитивних пропозицій та задумів.Життя людина залежить від Бога, зміст її життя залежить від людей, а щастя в житті - тільки від себе особисто. Якщо хочеш бути сам щасливим і жити серед щасливих людей - працюй над цим, а для початку - просто по мрій!
Напрямки досліджень і генерації ідей "Майбутнє України"
1. Історична правда про Україну, бо хто не знає і не цінує минулого - той не вартий і майбутнього.2. Культурологічні і громадські проекти та ініціативи, спрямовані у майбутнє:    а) існуючі вже на цей час;    б) задум і проекція нових;   3. Соціально-економічні проекти щодо реформування і розвитку життя в Україні як розвинутої світової країни.4. Політологічні дослідження українського середовища з проекцією у майбутнє.5. Технологічні задуми під загальним гаслом "Зроблено в Україні"6. Наукові і дослідницькі розробки, праці та гіпотези, щоб Україна стала країною генерування інтелекту і знань.7. Творчість у самих різних напрямках і задумах з особлиою увагою на:    а) етнографічну сферу щодо збереження, відтворення і розвитоку-продовження історичної народної творчості в Україні    б) продукування творчості в дитячому і юнацькому середовищі під загальним гаслом "Якою я хочу побачити Україну у майбутньому, щоб жити тут і почуватися щасливим"
Задум проекту укладено Богданом Гордесевичем після наради з Володимиром Маліновським під час святкування Івана Купала 7 липня 2011 р. у королівському місті Львові коло знаменитої "Порохової вежі".
Приєднуйтесь до нас, хто хоче особисто творити своє і майбутнє України!


Безформна і безсоромна "Пенсійна реформа 2011"
Для оцінки будь-якої справи існує одна загальна процедура оцінки: кому це вигідно? Або як казав не забутній Козьма Прутков: "Зри в корень"Не відкрию великої таємниці, коли скажу, що вся теперішня політично-економічна еліта в Україні веде свою генезу з комуністично-номенклатурного прошарку СРСР. Винятки типу бездипломних міністра Зварича чи есбеушника Кислинського не виняток за результатом - їх вилучили з українського владного бомонду.Отже всі-всі від А (Азаров) до Я (Янукович) включаючи сюди і всіх інших аж з Л (Литвин), з Т + Т (Тимошенко і Тігібко), і навіть з Ю (Ющенко) мають однакову "совкову" парадигму свідомості стосовно формування та функціонування системи влади, а саме: я найрозумніший, а інші - не такі. В класичному народному варіанті радянський принцип влади звучав однозначно просто: "Я начальник - ти дурак! Ти начальник - я дурак"Молодому поколінню українців важко зрозуміти і покірне старше "сересерівське" покоління, і те, чому влада в ставленні до людей поводить себе так, наче це збіговисько ідіотів і дебілів, яким можна в наглу брехати і дурити, тому що все одно не зрозуміють обману. І я цілком підтримую нашу владу у їх зарозумілій наглості брехати і обкрадати народ, тому що якщо вони при владі - то народ, що їх обрав, дійсно дурень!В цьому я повністю погоджуюсь з паном Зарубінським, який чітко визначив, що влада є такою, якою її обрав народ. І обиратиме надалі! І не важко нагадати реакцію з Росії на другий тур президентських виборів в Україні: "А нам все одно, хто тепер переможе чи той, чи та..."Що нам з вами не все одно і що ми не є дурні всі як один в Україні, за винятком влади, я і хотів би показати на прикладі ідіотизму під назвою "Пенсійна реформа 2011"Наводжу простий приклад у найбанальному питанні стосовно збільшення віку виходу жінок на пенсію.В Конституції України в редакції 1996 р., яка начебто є чинною на сьогодення, в Статті 24 сказано наступне:"Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорон и праці і здоров`я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям."Отже що ми маємо насправді? Грубе порушення цієї норми основного закону, де під дискримінацію попадають чоловіки! Сучасним законом про пенсійний вік є градація за статтю: жінки на пенсію у 55 років, а чоловіки - у 60. Як це називається? Очевидне порушення конституційної норми рівноправності чоловіків і жінок!Інша справа, що жінки мають право, що теж зафіксовано у наведеній статті, на "встановленням пенсійних пільг" - то і встановлюйте пільги, нешановна влада, але ж не реформуйте і далі антиконституційну статеву дискримінацію!Якби пенсійними реформами займались дійсно розумні люди, то вони б зробили просту юридичну новацію: жінки йдуть на пенсію як і чоловіки у 60 років, але за народження і виховання дитини отримують пенсійну пільгу 2 роки за першу і другу дитину і рік за кожну наступну щодо виходу на пенсію, тобто і державі була б значна користь у питанні демографії, і справедливість соціальна була - чи не так, жіночки? Ви б і в 50 могли на пенсію піти заслужено і почесно.Простий і наглядний приклад, яким я і обмежусь, тому що аналізувати всю дурість псевдо-реформування пенсійного законодавства я не маю ні бажання, ні потреби. Ясно і так формула побудови владної конструкції "розумних щодо дурнів": хай кожен з працюючих віддає нам свої зароблені гроші на пенсію, на освіту, на лікування, безпеку тощо, а ми, влада, будемо вирішувати, як ці гроші з користю для всіх нас використати і що з них повернути у вигляді соціальної допомоги тій людині, що зуміла вижити і дожити, трясця її матері, до цього!..Я майже впевнений, що подумки наші урядовці мріють про стан, як в одній з країн Африки, де є чи не найнижчий вік виходу на пенсію у 50 років, а все тому, що середній рівень життя там обчислюється у 40 років, а за 45 мають рідкісні старожили. Однозначно, що реформування пенсійного законодавства йде у подібному напрямку і це власне наводить мене на просту думку: а чому зі передчасною смертю людини всі її соціальні відчислення включно з пенсійними щезають-розчиняються у суспільному казані-кориті? Чому зароблені ним кошти не переходять до найближчого кола рідних? Де справедливість?Таким чином ми повернулись до того, з чого розпочали: до головного питання "Кому це вигідно?" Для кого ці лже-реформи пенсійні і всі інші? Для людей? Не бачу і не відчуваю "покращення вже сьогодні" ні вчора, ні тепер. І не бачу надій на покращення на майбутнє з такими мудрагелями-реформаторами. Кожній нормальній людині зрозуміло, що це черговий злочинний обман влади спрямований проти народу, а ніяке не реформування законодавства в напряму справедливого пенсійного забезпечення людей.Справедливість пенсій вимагає простої і однозначної дефініції: хай кожен отримує ту пенсію, яку насправді заробив! А для цього потрібно проста форма обчислення: сам робив і з того, що заробляв, сам собі відкладав і має на старість. Якщо завчасно помер - родина має, а не дяді-депутати з урядовцями укупі наше і нас мають як забажають і куди забажають...А ми, народ, маємо що? Ось цю безформну і безсоромну "Пенсійну реформу 2011"
Богдан Гордасевич12:46 07.07.2011м.Львів-Рясне

Святкуємо те, чого нема
Особисто мені дивно, чому у Львові вивісили державні прапори 28 червня без чорних траурних стрічок?.. А ось погода навпаки начебто аполітична, а висказала своє обрурення сповна дощем і буревіями... Над моїм під'їздом так взагалі вітер вирвав прапор разом з гніздом утримувача і той завис полотнищем донизу, зачевившись за якісь дроти...Символічно!Взагалі скільки часу я не пробую зрозуміти - і не можу ні сам осмислити, ні від когось почути розумного пояснення, навіщо Януковичу Віктору, після того, як він успішно і що головне - легітимно прийшов до влади на посаду Президента України, після чого не зовсім легітимно, але підчинив собі Верховну Раду України і Уряд КМУ на чолі з абсолютно покірним Миколою Азаровим, тобто де-факто отримавши всю наявну повноту влади в державі - і САМ добровільно де-юре позбавив себе легітимності, зробивши підлог через рішення Конституційного Суду України. Видно у нього такий фатум: не може жити чесно по закону! Звик Віктор Федорович жити, як єнтот, що "в законє", а по-закону - ну ні в яку, ну просто 95-й квартал якийсь виходить...Що не тільки у мене проблеми з осягненням цього феномену, говорить і запізніла реакція у закордонних держав і їх керівників, що критично прозвучала в адресу Президента України Віктора Януковича на недавньому XVII Саміті держав Центральної Європи у Варшаві, що змусило його клеїти з себе дурника і верзти побрехеньки стосовно неіснуючої в Україні Конституційної Асамблеї, яко активно діючої іституції.Далі я виклав детально свої думки і докази, але всеодно прошу всіх уважно вчитатись в наступні найголовніші рядки Конституції України
Стаття 5. Україна є республікою.Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.Ніхто не може узурпувати державну владу.
Все! Це основа-основ! Прошу зауважити, що введення в дію Віктором Януковичем  Конституції України в редакції 1996 р. на підставі рішення Конституційного Суду є найгрубішим порушенням законодавчої норми Статті 5 частина 3, а також Статті 75 де сказано наступне: "Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України." Отже жоден суд не має права вводити в дію закони або вносити до них зміни, що є правом тільки законодавчої гілки влади, а тим більше - узурпцувати право і змінювати конституційний лад в країні. Президента було обрано за Конституцією України в редакції 2004 р., а діє він за Конституцією України в редакції 1996 р. - отже зміна конституційного ладу відбулась без жодного народного волевиявлення і навіть без участі народних депутатів Верховної Ради України! Тобто фактично існуюча влада сама позбавила себе легітимності, провівши конституційний переворот! Ось які повноваження є у КСУ:Стаття 147. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Зауважте: все, на що максимально уповноважений цей суд - давати "офіційне тлумачення"!!! І тільки діючої Конституції! Суд може відміняти закони, які суперечать Конституції, але КСУ не в праві відміняти саму Конституцію! В цій патовій ситуації КСУ мав право вимагати в правовому полі тільки: або щоб депутати ВРУ провели процедуру через прийняття рішення конституційною більшістю щодо легітимізації через повторну бездоганно правову процедуру підтвердження положень Конституції у редакції 2004 року, або скасувати всі зміни і проголосувати відновлення виключно конституційною більшістю ВРУ з обов*язковим особистим голосуванням народних депутатів Конституції України в редакції 1996 р. - це є мінімальне, що легітимізує Конституцію в разі визнання КСУ незаконності внесених до неї змін.Або ще КСУ мав право вимагати максимально демократичної і легітимної процедури, як Всеукраїнський референдум з імперативним висновком, а не дорадчим, якими є призначення народних референдумів в Україні по сучасному законодавству, тобто його ще має одобрити-затвердити більшість депутатів ВРУ, щоб референдум став дійсним і що є абсурдом: рішення народу нижче за рішення жменьки депутатів, тоді як в Конституції є чітка норма щодо цього:Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.Ще раз звертаю увагу, що всенародні багатомільйонні віче Майдану 2004-2005 років і є отою конституційною нормою "та інші форми безпосередньої демократії"І як зараз для мене є загадкою, чому Віктор Янукович сам позбавив себе легітимної конституційної влади, так до того було і є для мене загадкою, чому Віктор Ющенко не виніс питання затвердлження Конституції України на Всенародний референдум... Загадкова ця країна - Україна... І ми в ній живемо ну такі загадкові! Такі загадкові свята відзначаємо в Україні, що крий Боже, спаси і помилуй: то святкуємо, що один окупант переміг іншого і голод 33 поновився голодом 46 - радості нема меж! Тепер святкуємо наявність відсутності, чинність безчинства...Немає в Україні легітимного законодавства! Нема! Взагалі! І це факт! Особливо наглядно це демонструють наші рідні народні депутати, серед яких вже визріла когорта "кнопкодавів за себе і за того парня", хоча в Конституції чітко і однозначно сказано: депутат повинен голосувати виключно особисто! В іншому випадку всі закони і постанови ВРУ не є чинними!
Стаття 84. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.
А ще є ось яка стаття:
Стаття 79. Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу:"Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників".Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом.Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги.
Як можете легко помітити: порушення присяги не несе покарання для депутата! Порушуй, рідний, скільки влізе, а вони в нас бездонні! І обезбашенні!
Так що ж святкуємо сьогодні, панове, у нашій славній Україні?..А святкуємо те, чого нема!
Богдан Гордасевич28 червня 2011 р.м. Львів-Рясне  

Комунальна гідра
Переслухав масу передач по радіо і телевізору по комунальній тематиці, але корисного з того взнав в об'ємі відомої постанови консиліуму лікарів, де половина висловила діагноз, що пацієнт скоріше мертвий, чим живий, а друга половина заперечила і поставила діагноз, що пацієнт скоріше живий, чим мертвий.Подібний діагноз можна сказати про все, що є у нашій державі, але я зосередився на комунальних проблемах і хочу зробити підсумок темі, щоб не повертатись до неї найближчим часом.  З моєї точки зору всі розмови дивним чином актуальні і розумні за змістом, проте абсолютно нікчемні і безглузді за результатами. Ніхто толком так і не узагальнив: що ж маємо робити в державі Україна, щоб комунальні послуги були якісні за змістом і чесні за оплатою.Особливо мене злостять ті базікали, які радять споживачам контролювати послуги і судитись з їх надавачами. Ото мені робити більше нічого, як день-в-день проводити особисту калькуляцію комунпослуг у всіх їх аспектах, а тоді ще за кожні соті відсотків скандалити і судитись. Не життя - а суцільна інквізиція по винищенню комунального зла... Своєрідний заклик до хрестового зрушення кожного у боротьбі з комунальною гідрою о багатьох головах.Та спершу поясніть мені і собі: для чого людині домівка? Для того, щоб прийти з тяжкої праці додому й відпочити в затишку і спокої коло сімейного вогнища чи щоб з одної роботи перейти до іншої - контролера у під'їзді, підвалі, на горищі тощо і позивача в суді? Переконаний на всі 100 відсотків, що домашній затишок потрібен усім, а комунальна війна - нікому. То якого милого нас якісь шурли-мурли закликають до війни? Знаю чому: бо вони скорше всього і є юристи, які з того живуть, або мають інші корисливі інтереси з тої войни. Тому договір щодо комунальних послуг, який я маю підписати заради виключно прав на контроль і судові позови можете одразу засунути туди, за допомогою чого його і укладено! Такий договір мене не цікавить!Я хочу договір про те, що і скільки: пропозиції та їх вартість. І я хочу сам вибрати послуги і в кого захочу. А зараз мені комунальщики дають, що хочуть по скільки захочуть, а як я не заплачу-у, то запла-ачу, бо на мене вмить нацьковують псів-реелторів. Ідеальний дурдом! Шиза, як складова комунальних послуг. Без неї розумній людині сучасний комунальний сервіс переносити неможливо!Це моє узагальнення всіх розмов на комунальну тему. Тепер кілька зауважень щодо того, про що всі говоруни уважно обминули сказати.
1. Законодавство комунальних послуг є суцільна неузгодженна мішанина законів, постанов, рішень, змін і доповнень, роз'яснень до всіх них тощо. Розібратись в ньому неможливо - це сказав колишній міністр ЖКГ!Хто в цьому винуватий? Однозначно, що Верховна Рада України - вона єдиний законодавчий орган в державі. І що всі дружно визнають: комунальна гідра така прожерлива саме тому, що серед її чисельних голів чимало депутатських, тож поки не постинаємо - добра марно буде очікувати.
2. Проблема вартості послуг. Споживачі стверджують, що оплата послуг перевищує всі можливі межі при нікчемній якості, а надавачі навпаки стверджують, що вони збиткові, що вони просто добрі самаритяни і майже задарма роздають своє добро. При тому всьому кажучи про "економічно обгрунтовані тарифи" ніхто не спроможний це поняття розшифрувати: як визначати економічно обгрунтовані тарифи? Надавач послуги вважає, що він має право вкладати в тариф максимальну вартість всього, чого тільки можна і не можна. Образно кажучи, "Водоканал" візьметься прокладати трубопровід до пустелі Сахари і почне качати звідти воду та виставляти цілком "економічно обгрунтовані тарифи" і спробуй їм заперечити. Навіть в суді вони документально доведуть, що в Сахарі вода дорога як ну, отож треба оплатити їх послугу і не нариватись на неприємності...Одним словом монополізм і безконтрольність у надаванні комунпослуг наявні у нас в  найбрутальнішій формі.    3. Неправомірність обрахунку послуг всіх комунальних підприємств, де проводять оплату не за вартістю конкретних послуги, а з квадратного метра житла - дикість неймовірна, тому і прибуткова надмірно! Бо очевидну дурість неможливо ні проконтролювати, ні заперечити, а ось оплатити - мусиш.Відміна обрахунку за квадратний метр - першочергове в комунальному сервісі.
4. Ніхто не підняв проблеми, що завищені тарифи є такими через долучення до них всіх пільговиків комунальних послуг та боржників. Не зрозуміло, чому активні споживачі, що справно оплачують послуги, повинні покривати борги інших споживачів, якщо вони всеодно будуть змушені розрахуватись колись - подвійна оплата за послугу чи не занадто, а то і потрійна, якщо в надаванні послуги роблять "виховну паузу" для всіх споживачів.Всі пільги мають бути тільки у грошовому еквіваленті, а не відсотках - в сучасному вигляді це обкрадання простих і чесних споживачів комунпослуг, які платять і за себе, і за "того парня"... Особливо огидно, коли пільговики-халявники подібні до наших бідних на совість народних депутатів і до їх керманича голови-снікерса-спікера Володимира Литвина, що має пільгу на дві третини щодо всіх комунальних послуг. Все йому мало, все не нажереться, бідака, з людської біди, собака! Дійсно інвалід і як дитина війни, і як афганець, і як чорнобилець, і як звихнутий член цека компартії УРСР...
5. Ніхто не сказав правди про т. з. кондомініуми - товариства співвласників квартир. А це є колгосп, самий справжній колгосп з усіма наслідками такого урядування. Колгосп з багатих буде процвітати, що і підтверджують товариства у новобудовах, де бідним робити нічого - ціни на квартири не дозволяють там поселитись. Ну а як людині байдуже, чи 1-у, чи 2-і, чи 5-ть тисяч сплачувати до каси, якщо "общак" в їх руках, - вона сплатить без проблем.Але якщо одні будуть в тому шизоїдному кондомініумі сплачувати до спілки і за себе, і за всіх пільговиків - там буде чорт знає що, а не добропорядок. А владі що до того? Вона в стороні...
6. Тема влади, як контролера і відповідального за порядок в наданні комунпослуг теж всіма нівелюється - споживач сам один має відстоювати свої права! З цього приводу полюбляю цитувати слова споживача в телемості одному комунальному начальнику: якщо я сам себе маю захищати в усьому, то навіщо нам взагалі здалась якась там влада? Це її обов'язок контролювати і підтримувати порядок! Для того владу і обирають!"Мені просто дико було слухати голів міськрад, які казали про приватні структури в комунальній сфері як суцільне зло. Шановні, а що на з приватизацією комунальних підприємств місцева влада припиняє своє існування? В Україні тільки всеукраїнських контролюючих управлінь понад 60! Починаючи від прокуратури і завершуючи особистими повноваженнями голови міста чи району. Все можна зробити - було б бажання! Приватник підняв тариф занадто, а ви податки вкатайте йому по всіх верхах і "гоп-стоп" у всіх справах на місцевому рівні - він на другий день прибіжить домовлятись про зниження тарифів. Або з конвертом, щоб "кришували" і тоді... "Ах, ці приватники, такі безпардонні і ми нічого не можемо зробити, шановні виборці, але оберіть нас ще раз і ми вдруге спробуємо і вдруге не зможемо з ними дати ради, але збагатіємо вдруге на противагу вам..."  
7. Заключний висновок, який теж ніхто ніде не озвучив належним чином і я не берусь, але він у старому анекдоті ще з радянського репертуару: До тюремної камери дисидентів посадили простого сантехніка за найжахливішою статтею "заклик до повалення влади", за яку тому світить "вишка" тобто розстріл. Всі дисиденти в шоці, отож розпитують сантехніка як те все героїчне діяння сталось, а він і розповідає: "Послали мене комуняки з нашого начальства до їх райкому прорив у трубі полагодити, а я прийшов, подивився і кажу: "Тут вже зремонтувати неможливо, так все прогнило - тут всю систему міняти треба!"
Богдан Гордасевич

КОМУНАЛЬНА  КОБРА  2011
Образне порівняння сучасного комунального забезпечення скоріше нагадує поводження пітона, що оплутує жертву кільцями свого тіла і стискаючи їх - задушує свою жертву. У нас в Україні споживачів комунальних послуг справді затисли у «люблячі обійми» різних ЖКК та комунальних підприємств, теплопостачання, облгазів,  обленерго та інших їм подібних кровопивць, що тільки й знають дерти гроші за переважно поганенько надані послуги за невідомо знати ким і як «економічно обгрунтованими  тарифами».Проте я вирішив порівняти наше комунальне господарство з коброю, тому що щоб задушити себе - більшість  люду не дається, а ось щоденне життя ця проблема отруює нам постійно. Проте з нещодавнім опрацюванням і наміченим утвердженням нашими народними дебілоїдами якогось Житлового кодексу, я передбачаю таке «покращення життя вже сьогодні», що прямо хоч вже записуйся у чергу на придбання статусу бомжа.Зізнаюсь, що я особисто давно не чекаю від наших депутатів-дебілоїдів всіх рівнів та органів влади всіх рівнів у нашій любій Україні послідовних розумних кардинальних реформ, але все ще якась надія жевріла принаймні на крихту того розуму, щоб зробити нормальну корекцію хоча б в тому законодавчому полі, що існує. Та де там! Марні всі надії...Для кращого розуміння теми, давайте зробимо історичний екскурс у часи СРСР, звідки ми всі маємо нещастя походити разом з комунальним господарством. В радянський час весь житловий фонд багатоповерхових будинків знаходився у державній власності, навіть якщо це було службова будова, тому що все в СРСР належало державі - все! Існуючий тоді приватний сектор житла вважався рудиментарним і мав бути зліквідованим у подальшому процвітанні і зацвітанні «розвинутого соціалізму» при переході з нього до  стадії «недоразвинутого комунізму», але то окрема тема.Як власник житлового фонду багатоповерхівок держава передала повноваження управління і розпорядження ним місцевим виконкомам, які для цього створили мережу житлово-комунальних контор (ЖКК). Житло в СРСР справді роздавали безкоштовно, але далеко не всім бажаючим і потребуючим, а тільки тому, кому влада забажала дати. Зрозуміло, що ця вибірковість (у тому числі за хабарі!) була далека від справедливого розподілу житла, хоча працювали на його зведення всі сукупно, цілою країною. Тому коли після розвалу СРСР одна частина людей фактично за дурно отримала домівки, приватизувавши свої квартири, тоді як інша частина людей отримала великого облизня, якого з «радістю» долучила до конфіскованих Росією вкладів з Українського відділення Ощадбанку СРСР. І про цей хитрий обман мовчок в Україні всі 20 років! Жодних компенсацій нікому! Хоча з людей вилучали податками кошти на зведення державного житла і вони одночасно тратили власні кошти на будівництво хоч якоїсь там своєї хатини, щоб жити по-людськи. Про справедливу компенсацію цього обману - жодних натяків від української влади, жодних! В той час як мали б зробити відповідні нарахування згідно стажу і видати людині, яка не отримала від держави житла, відповідний цільовий рахунок, з якого можна було в індивідуальному житловому секторі принаймні оплачувати газ та електрику. І то якась користь і повага, а то надурили більше за ваучерну приватизацію - просто приховали і замовчали проблему, як і багато інших подібних проблем, а саме: компенсації за всі репресії з поверненням конфісковано майна і коштів Росією, як правонаступницею СРСР, а не Україною. Те саме стосовно ветеранів війни, Афганістану та інших конфліктів, інвалідів Чорнобиля і ще хмару чого. То було б, якби у нас були справді народні депутати, а не безродні дебілоїди.Радянська держава, як власник житла, мала право встановлювати квартплату і вона цілком справедливо взяла за одиницю обрахунку квартплати квадратиний метр житла. Все просто і однозначно: скільки квадратів площі має квартира - така і оплата. Іноді однокімнатна квартира мала більшу площу, аніж трьохкімнатна «хрущовка», але кого то обходило? Тільки електоенергію кожен платив окремо по 2 копійки за кіловат. Фактично виходило, що держава всі свої витрати на утримання житлового фонду складала до купи і ділила його на всі наявні квадратні метри житла в СРСР - звідси і виникав тариф оплати за житло від вартості квадратного метра. Просто, чесно і логічно, бо нагадую: держава була власником усього житла. І наскільки я пам’ятаю, цей тариф квартплати був дійсний на весь Радянський Союз від Владивостока і до Бреста, від Воркути і до Ташкента. Одна такса, хоч умови скрізь різні. Відповідно житлові контори, які збирали квартплату, мали різні умови праці в наданні комунальних послуг, проте різниця була не суттєва: від поганих до дуже поганих. Скрізь по всьому Союзу на ЖКК було чутно одні нарікання і ніде - позитивних відгуків. Не вірите – перевірте в архівах, або можете переглянути тогочасні художні фільми типу  «Афоня» тощо.Також зазначу, що не була квартплата за СРСР такою мізерною, як про це оповідають ностальгуючі «совки», тому що і 10 - 15 рублів при середній пенсії у 40 - 60, зарплаті  60 - 80 у жінок та 80 - 100 рублів у чоловіків - це теж значний відсоток, але звичайно з дикістю сучасних завищених комунальних цін  з  мізерним загальним рівнем пенсій та зарплат то не йде в ніяке порівняння!  А чому так відбулось я і пробую розібратись, тому продовжую історичний екскурс.І от до нас прийшла жадана хвилина щастя:  Радянський Союз розвалився і припинив своє існування в серпні 1991 року за дієвої допомоги України в тому. Настала вистраждана довгоочікувана мить державної незалежності! Відтепер ми самі господарі в своїй господі! Самі усім в державі керуємо у тому числі і комунальною господаркою, тарифами тощо. І ось вже 20 років керуємо так, що скоро без нічого залишимось. Господарі з нас, м’яко кажучи, вийшли не дуже добрі. Де криється причина цього стану? Зрозуміло, що винувата в першу чергу влада, але оскільки владу обирає народ - то...Не хочеться ображати людей, проте я не можу зрозуміти цього сумирного поводження мільйонів громадян України від Луганська до Ужгорода і від Харкова до Сімферополя, коли вони кожного місяця покірно віддають свої гроші за те ніщо, яке має назву «комунальних послуг» або й часто-густо навіть - «квартплати». І це щодо фактичних власників квартир!Особисто мене цей процес оплати «невідомо чого невідомо чому» нервує вже не перший рік, а мої численні спроби розібратись логічно в комунальній господарці взагалі шокували мене своєю безглуздістю. Хто може роз’яснити мені сучасний принцип обрахування комунальної послуги в залежності від квадратури моєї квартири? Це було актуально за радянської системи, але не зараз! Тепер я власник квартири – я! Тому надавачів комунальних послуг має турбувати тільки надання послуг мені, як споживачу, без жодних зауваг до квадратури квартири, окрім хіба що опалення і то через саботаж комунальників по встановленню систем індивідуального опалення та поквартирних лічильників обліку тепла. Однозначно площа моєї квартири є сферою інтересів тільки мене і моєї родини!Та ось я беру «повідомлення на оплату житлово-комунальних послуг за березень 2011 року», які мені наче надало «Львівське комунальне підприємство «Рясне - 402», де чітко і однозначно сказано наступне:Складові тарифу на послуги з утримання будинку та прибудинкової території:
вивезення твердих побутових відходів                           - 0,23920;витрати на дереватизацію                          - 0,00238;обслуговування систем водопостачання та водовідведення     - 0,26335;обслуговування димовентиляційних каналів                         - 0,00546;обслуговування поточного ремонту                     - 0,07182;витрати на освітлення МЗК                          - 0,02148;підготовка будинку до осінньо-зимового періоду             - 0,02727;прибирання прибудинкової території                     - 0,20750;прибирання сходових кліток                         - 0,32056;електроенергія ліфтів                             - 0,10504;електроенергія місць загального користування             - 0,05174;технічне обслуговування та ремонт                     - 0,19203;
тариф без ПДВ - 1,51 ; ПДВ 20% - 0,30; тариф з ПДВ - 1,81
І це тільки частина цього повідомлення, але про то піде мова далі, а зараз я прошу хоч одну не психічно хвору людину знайти логіку і розум у подібному обрахуванні послуг - дуже прошу! Оті гарні й дуже розумні на вигляд дробові числа замало не з вищої математики є гривневим обчисленням послуг щодо одного квадратного метра мого жила. Як на мене, це всеодно, що радіохвилі помножити на кілограми і додати кількість сходинок у пожежній драбині - ось яка логіка в наших «економічно обгрунтованних тарифах»!Простий тому приклад: за графою «електроенергія місць загального користування» я маю сплатити 0,05174 грн. за м. кв. Шановні - це що? Я чомусь вважав і вперто вважаю, що витрати електроенергії рахують в кіловатах і за допомогою лічильника, а не квадратними метрами. Ставлять на під’їзд лічильник і рахують по ньому кількість використаного світла і ділять по квартирно - все чесно і прозоро. А головне - світло буде у під’їзді! Бо від нашого поселення 20 років тому і до тепер якщо я сам не вкручу лампочку на площадці - ніхто її не вкрутить, тому що комунальникам вигідніша темнота: електрика не витрачається і лампочки цілі, а грошики капають однаково! А щоб їх було більше - додано дико-загадкову послугу «витрати на освітлення МЗК - 0,02148», що, як я розумію, і є оті не вкручені лампи. Геніальна знахідка, якій позаздрить сам Остап Бендер: платити за не вкручену лампочку і то в квадратних метрах вашої квартири, хоча мова йде про освітлення площадки у під’їзді!   Те саме стосується використання електрики ліфтом - знову в розрахунку квадратури моєї квартири, а не за лічильником фактично витраченої електрики. І якого милого «технічне обслуговування ліфта» теж обраховано в квадратних метрах? Ясно ж, що кожна технічна проблема має свою вартість і вона абсолютно незалежна від площі квартир мешканців під’їзду.Однозначно і те, що оплата вивозу сміття має бути порахована від його фактичної кількості, а не від загальної житлової площі в будинку. Щонайменше, то від кількості людей, тому що сміття реальні жильці будинку створюють, але аж ніяк не сама по собі площа їх квартир.Не менш дико від житлової площі мешканців будинку проводять обрахунок прибирання прибудинкової території і під’їздів, хоча ясно і дурнику, що тут є своя чітко усталена кількість квадратури площі і власне за неї і потрібно платити, якщо взагалі за ті послуги жильці повинні робити, бо є великі в тому сумніви. Я підрахував, що мій дев’ятиповерховий будинок на три під’їзди тільки за ці дві послуги сплачує понад 3 тис. гривень в місяць! Та за такі гроші можна по двірнику-консьержу на кожен під’їзд винайняти!Про графу послуги «підготовка будинку до осінньо-зимового періоду» я просто не маю слів для обурення, тому що навіть уявлення не вистачає, як таку послугу можна проконтролювати її споживачам і обрахувати на скільки квадратних метрів нашого житла вона потягне по сумі. Для прикладу, якщо розбилось скло в під’їзді – його поміняли і склали кошторис: вартість скла, доставки і роботи склали до купи – і чітка картинка. А в квадратних метрах як це все обчислити? Дурістика явна, але ж саме так обчисляють наші комунальники і їх начальники! І ми платимо за це!Робимо висновки: хоча власниками житла давно вже є окремі особи, але держава у вигляді депутатів та чиновників продовжує робити обрахунки комунальних послуг так, наче все житло є державна власність. Факт! Ми сплачуємо квартплату, будучи власниками житла! І цей стан продовжується вже від початку приватизації з 15 років тому і кінця-краю не видно цьому дебільному стану, про що каже процес прийняття нового Житлового кодексу, який базується власне на цьому дебільному, дурдомівському, ідіотському принципі обрахунку комунальних послуг у квадратних метрах, з чим і вітаю наших народно-безродних депутатів-дебілоїдів всіх скликань, партій і конфесій.Але підемо далі.Дещо розумнішою на цьому фоні повного ідіотизму виглядає оплата наступних послуг, які прописані в іншій частині даного повідомлення, хоча заслуга в тому «розумнішому обрахунку» зовсім не комунальників, а жильців нашого будинку, про що мова далі:
гаряча вода                      - 17,24 за м. куб.холодна вода  в т.ч.відвід підігрітої і холодної води            - 1,37000 за м. куб.постачання холодної води                  - 3,17000   за м. куб.центральне опалення в т. ч.приєднане тепло навантаження             - 1,53000 за м. кв.за фактом спожитої теплової енергії в ГКалл.             -  163,64000
Розумність обліку за показниками лічильника не викликає сумніву, а ось формула обрахунку «економічного обґрунтування» тарифу практично споживачами не контролюється: як скажуть – те і маєш сплатити. Єдина радість, що принаймні можна регулювати об’єм споживання послуги водопостачання, за умови, якщо ви спромоглися встановити лічильники і то виключно власним коштом! Як власним коштом мешканці нашого будинку встановили і будинковий лічильник тепла! Жодної допомоги від комунальників у тому не було, а навпаки – досить відчутний супротив. Ще б! Без лічильника вам начисляли стандартний тариф місячного споживання води на людину, який настільки завищений, що з лічильником в 6 -7 разів менше виходить! От і спитатись: хто подібні тарифи виробляє, якщо вони мають таку різницю? І хто контролює подібне фальшування реальності витрат? Риторичне запитання. Як і дивна вартість водовідведення, тобто каналізації, яку у Львові просто скидають в річку Полтву без жодної очистки – і за те, що безцеремонно природу загаджують ще влада дере з нас гроші і чималі як за один куб стоків – оту гривню явно дописали для себе комунальники, а копійки може й справді йдуть на догляд за каналізацією.Взагалі і дивно, і не дуже споглядати комунальну кобру в сучасній стійці погроз вжалити своїм отруйним жалом різних штрафів та підвищень тарифів, але з того не так страшно, як огидно, тому що за всім цим проглядає огидна пика наших дебілоїдних депутатів та їх породжень-перероджень у вигляді державних  чиновників, що мають тільки одну звивину в мозку на тему як би що вкрасти у людей.А здавалось, що це такий потужний стимул економіці країни проводити маштабну реорганізацію комунального господарства завдяки масовому  встановленню лічильників індивідуального обліку – це ж які глобальні об’єми робіт! Скільки виробничих потужностей можна задіяти! Скільки нових робочих місць створити! Додати до цього утеплення будинків та заміна старих вікон на з склопакетів! А встановлення окремих автономних систем опалення на будинок, чи під’їзд, або квартиру! Артезіанські свердловини бурити і встановлювати побудинкові чи поквартальні компактні насосні станції для автономного забезпечення водою – це хіба зайве?  Навіть малі будинкові автономні системи очистки каналізації та утилізації відходів вже існують в доступних цінах! Все це просто шалені об’єми! І що? Держава у писках чиновників-депутатів і їх посіпаки-комунальники тупо гнилять і продовжують жити і робити за радянським методом праці «латання дірок і обрахунку споживачів за всі свої прорахунки». Навіщо щось міняти, коли  їм і так добре живеться! Як же це осточортіло!Вся модернізація комунального господарства ведеться виключно на індивідуальній ініціативі приватних виробників та особистій ініціативі й грошовому забезпечення жильців будинків в супереч сучасній державній та муніципальній владі, що є дико! Тому у нас і вигляд у будинків дикий: кавалки стін багатоповерхівок мають латки утеплення на фоні не утеплених площ. Вікна і балкони – те саме!  Лічильники і автономні системи – також все самі! І це при дикому саботажі  комунальних служб! А нещодавно прозвучала ще цікавіша новина: новоутвореним «кондоміумам»  влада зобов’язується проводити ремонти під’їздів, дахів та оплачувати значну частку видатків на утеплення будинку. Оце прикол! За наші гроші, які здирають за комунальні послуги, будуть облаштовувати не наші будинки, а тих., хто у комунальну скарбничку вже нічого не платить! Оце так логіка! Ну і держава нам з вами дісталась! Ну і порядки!І то подібне обжучування куди не поткнись. Чергова «геніальність» львівських мудрагелів комунального господарства було введення двоставкового тарифу на послугу теплопостачання. Звичайно, ідея введення своєрідної постійної «абонентплати» щомісячно має певну рацію, але ж на в такому дурнуватому виконанні, коли це не дрібна сумма грошей десь гривень в 10 - 20, а добряча копа грошей від сотки й більше! Знову не знати чому здирають по 1,5 грині за квадратний метр житла, при тому, що про тепло не йдеться! Тільки на технічне обслуговування мережі! Цілої і справно діючої у нашому будинки! А якщо десь у когось тепломережа погана, то чому я повинен оплачувати з своєї кишені її ремонт? І все це робиться під гаслом «енергозбереження», хоча насправді його і близько нема!Ні, я розумію, якщо б ця абонентплата за літній період потім відмінусовувалась в опалювальні місяці, але ж ні! Тепло в зимку проплачуємо окремо в повному об’ємі! Або ці «абонентські» гроші накопичували на модернізацію нашої мережі теплопостачання в будинку, бо давно потрібно на горішніх поверхах поставити регулюючі перемички, щоб можна було зменшувати подачу тепла, а то гаряча вода подається згори і там люди балкони і квартирки мусять відчиняти, щоб не задихнутись, а на нижніх поверхах люди мерзнуть і жаліються на холод в квартирах. Нам теж треба робити свої ремонти в будинку, але ж і тут комунальниками кажуть ні нашим бажанням! Тоді що це, як не саме натуральне здирництво! І спасу від того нема! Влада нагло обкрадає людей – їй можна, тут все законно!   Вона ж – влада!В одній з своїх інтермедій «В греческом зале» знаменитий Аркадій Райкін говорив рефреном від імені простого радянського обивателя: «Дурять, нашого брата, ой дурять!» Держави з того часу помінялись, а обивателі залишились ті самі, і влада мало що змінилась: дурить нас, як і дурила. Інакше я не сприймаю балачки влади про потребу вивести комунальні платежі на «економічно обгрунтований рівень» як «у всьому світі».  Наперед можу передбачити яким буде це «економічне обгрунтування», про що вже йшла мова: метри помножені на літри - от тобі і гривні!І я не дивуюсь і навіть не надіюсь, тому і не збираюсь обговорювати потребу дій влади впершу чергу щодо піднесення життєвого рівня українців до світових норм, про збільшення зарплат і пенсій паралельно зростанню цін і тарифів - це буде розмова живого з мертвим і не інакше. Тому не хочу говорити з мертвими, але хочу сказати дещо живим про можливі виходи з ситуації, але одразу зазначу, що це буде не просто. Тому що розпропаговані тою самою владою «кондоміуми» - інакше кажучи: «товариства співвласників» обставлені владою у такому вигляді, що годі братись добровільно за цю справу. Вкотре владою задіяно формулу: «Вся відповідальність вам, а всі ваші грошики - нам», - але як мудро зауважив один споживач в теледискусії по комунальних проблемах: якщо влада перекладає на нас виконання всіх її обов’язків, то навіщо нам взагалі утримувати таку владу?Проблема створення «товариства співмешканців» найбільше впирається в питання існування величезної кількості пільговиків, які отримують їх у вигляді процентних скидок від загальної суми комунальних платежів - допоки пільги від держави чи установ не почнуть виплачувати живими грошима, доти це питання не буде вирішено. І доти не буде вирішено всієї проблеми комунального господарства. Пільговики отримують послугу, але не оплачують її як належить в повному об’ємі, тобто автоматично перекладають додаткові витрати на тих співмешканців будинку, які пільг не мають. Хіба це правомірно? Пільга від держави у формі крадіжки з кишені у свого сусіда - це огидна пільга! Най всі пільговики зрозуміють, чому їх зневажають, а не заслужено поважають - вони злодії! Їх пільги - не халява! Не дармівщина! Це обкрадання ближнього свого!Не меншою проблемою є монопольне становище надавачів оптових комунальних послуг, коли вони фактично безконтрольні перед споживачами. Ось у нас котельна зацікавлена спалити як можна більше газу і нагнати кількість спожитих гекакалорій, тому навіть коли на вулиці панувало незвичне взимку тепло - батареї були розпечені як вогонь і жодні обурливі дзвінки до адміністрації котельні не доходили, бо що ми їм можемо зробити? А нічогісінько! Як кажуть: жалійтесь Богу чи Алаху, а влада над гвинтелем у нас! А ми в свою чергу підчиняємось керунку вищої над нами влади, яка нас наймає і звільняє! Звідти команда чітка: «Тисни на газ! І без понтів!»Як я вже зазначав, що у нас у Львові кілька років тому так званим «явочним порядком», тобто просто рішенням монополіста теплопостачання, було введено двоставковий тариф оплати послуги з цілорічною її проплатою окремо за тепло і окремо - як абонентплату, вартісь якої просто дико завищенна і ніхто не може дізнатись методи її вирахування. Жодної згоди від жодного споживача на це не було, бо нікого просто не питали про згоду! І це нормально?! Люди обурювались, навіть судились, але толку від того не чутно. І не почуємо, поки владі буде вигідно обдирати людей і люди цьому будуть коритись – змін на краще не сподівайтесь.Як в таких умовах державного «беспредела» пробувати брати на себе якісь додаткові повноваження і зобов’язання? А утворення «товариства співвласників» якраз цього і вимагає. Звичайно, що обдумувати цей варіант потрібно - інших, за нього кращих, просто нема, але однозначно ясно, що допоки не запрацюють належним чином такі державні контролюючі інституції як прокуратура, монопольний комітет, контрольно-ревізійне управління, профільні комунальні інституції облдержадміністрацій, міськвиконкомів та районів, доки  нарешті не почнуть діяти численні контролюючі контори типу Управління захисту прав споживачів, контролю стандартів метричного обліку тощо. Причому всі запрацюють не на користь власної кишені, що вони і так з успіхом освоїли, а запрацюють на користь простих громадян - доти нормального життя  і нормальних комунальних послуг нам не бачити починаючи від своєї домівки і нею закінчуючи.Однозначно також, що самотужки переінакшити на краще таку глобальну махіну по викачуванню з населення грошей, якою є комунальна сфера, - малоймовірна справа, тому я чекаю на допомогу народних мас, які поки що вперто терплять комунальні знущання і вперто платять свої грошики  за ніщо, а при тому нарікають на погане життя - хто вам винуватий? Скажіть дружно місцевій владі: «Досить нас обкрадати! А ну або робіть таку комунальну господарку, де кожен платить справедливу ціну за реально спожиті послуги, або - забирайтесь геть!»То є моя головна порада всім, хто хоче покращення життя на тільки сьогодні, а завтра і позавтра - впливайте на владу всіма можливими засобами, щоб було «Влада для народу, а не народ для влади». Допоки влада ставить за мету обкрадати свій народ, як це робили всі попередні владці і продовжують теперішні, - доти добра нам не бачити. Доти комунальна кобра буде щоденно отруювати нам життя - однозначно!
Богдан Гордасевичм. Львів-Рясне2011 р.

Комунальна   кома  2007
Ось і дочекались ми як і ви новітнього часу платежів за новими тарифами. Вражень одержано значно більше від очікуваних, бо що не кажіть, але такого глобального ідіотизму від наших провладних структур всеж-таки не сподівались. Одночасне підвищення всіх комунальних тарифів в двічі-тричі, а найбільше за спожите тепло при тому, що і раніше це задоволення коштувало недешево - шокує кожного. Це справді можливо хіба що в країнах розвинутого дебілізму колишнього СРСР, з якого ми і маємо нещастя походити. Як раніше ставили народ в ніщо різними реформами, коли міняли гроші за 3 дні, а хто не встиг - той втратив, або взяли і заморозили гроші Ощадбанку, тобто влада нагло пограбувала людей - і що? А нічого: народ не ремствує й мовчить. І кожен поокремо тихцем зі заздрістю поглядає на новітніх олігархів, які ними стали якраз тому, що скористались владними важелями для привласнення людських грошей. І все так само тихцем чекає, щоб хтось, якась незнати яка вселенська сила явилась і навела справедливість на цій землі у цій богом проклятій країні.Ми пережили вже і обманні трасти, і контрасти роботи без зарплати, і злочинну ваучерну прихватизацію, і кучмівську мафіозну приватизацію, і ще бог зна чого включно з поганим продажем та вдалим перепродажем «Криворіжсталі», хоча яка народу користь і де ті гроші поділись з тої оборутки – все одно неясно. А могли з тих грошей спокійно виплатити всім обкраденим вкладникам Ощадбанку вклади до 5 тисяч. Тобто задовольнити майже 90 % вкладників, але навіщо це владі? Хіба не краще для влади вчинити галасливу політичну бучу навколо цієї теми, а мільярди за цей час розчинились невідомо де і спитати нема в кого.Так особисто я добре пригадую, як президент України Кучма продав наш Чорноморський флот Росії за 400 мільйонів доларів, що пішли на погашення боргу України за газ тій самій Росії, але я не можу пригадати і ніхто не пригадає про одночасне списання комунальних боргів за газ простим українцям, хоча Кучма продав народну, а не свою власність! Доля тих грошей невідома, зрозуміло, що для суспільства, а не для їх крадіїв.Тепер та сама історія: газ закуплено по одній сталій ціні і до кожного (кожного!) споживача він доходить за однаковою ціною, але тут відбувається владний «фокус-покус» і опля-ля: в залежності від кількості спожитого газу за минулий рік вам встановлюють несусвітну ціну без жодних пояснень і тим більше - додаткових витрат. Геніально! Навіщо якісь там договори, умови про обов'язки сторін тощо. Як там у байці Глібова про вовка і ягня?І най нам не морочать голову, що тарифи встановлює місцева влада! Ми то знаємо, хто пише партитуру і диригує, чи не так, пане Асахав? Тобто Азазель. Тьху ти: Азаров! Це ви хвалились, що 14 бюджет впроваджуєте в життя, ще й озвучили головні свої принципи: «Да пошли вы!» А не підемо, бо за 13 разів вже вдосталь отам набулись, тож чи не час вам самому туди переселитись? Ви не хочете, бо он як назад до влади дерлись, але підете, ще й як підете.Повернемось, одначе, до своїх баранів, тобто до керівників комунальної сфери. Вас не дивує, що влада полюбляє говорити про позитивні якості товариств співвласників, так званих «кондоміумів» чи як їх там, але насправді зовсім не поспішає докладати зусиль по їх глобальному впровадженню. Чому так? А ви б стали відмовлятись від умов, коли ви нічого не робите, а грошики загрібаєте і то добрі. Хіба не так працюють наші комунальні ЖЕКи або їх різноіменні дублікати: формально на папері вони надають кожному підопічному мешканцю зо три десятка послуг. А фактично? Двірник, вивіз сміття та паспортистка вряди-годи, а більше - що? Сантехник чи електрик? Їм як не схочеш приватно домовитись і заплатити, то матимеш ремонт гірший за попередній аварійний стан - це перевірено на всі сто. Тоді навіщо ми платимо за їх послуги комунальникам? Бо звикли. Так-так: саме звикли. Від нас дотепер вимагають «квартплату», хоча 99% помешкань вже є приватизованим житлом., то як може бути, щоб власники квартир платити комусь «квартплату»? Тільки за звичкою комусь за це платити. Можу вам це твердо заявити, тому що проживаю тривалий час в особняку в м. Львові і плачу за досить пристойне помешкання тільки раз на рік! І зовсім небагато, бо це податок на землю. І ще окремо за газ по лічильнику. Все! Так само і власники квартир повинні платити тільки земельний податок, а усе інше -тільки за власним бажанням! Тільки за індивідуальним договором! Але ніхто його не укладає і не переукладає при зміні тарифів на послуги, а просто з власників помешкань у багатоквартирних будинках вимагають оплати комунальних послуг за так званим «явочним порядком», тобто послуги надаються без попереднього їх замовлення. Приносять рахунок з комунконтори, що ви їм винні стільки і стільки, а послати їх під три чорти, тобто відмовитись індивідуально від цих послуг ви не маєте права - влада не дозволяє, бо нема такого закону: тільки всі мешканці будинку одразу мають право таке зробити за певних умов. Можу це так само досконало оповісти, бо донька вже понад шість років є власницею квартири і ніяк не може вивести свої платежі у якесь нормальне логічно обгрунтоване становище. Безлад повний і просвіту не намічається. А навіщо він? Для прикладу у Львові тема водопостачання і оплати стала буквально трилером: воду подають по три години зранку і ввечері, а оплату проводять за тарифами цілодобової подачі води, але навіть цього керівникам Водоканалу було замало і вони самочинно підвищили оплату, був суд, який відмінив це рішення, але у львівському Водоканалі закони України не діють і там відмовились виконувати постанову суду, однак при тому самі активно звертаються до суду щодо насильного примусу сплати боргів з мешканців будинків. Який тут бардак і деструкція важко переповісти: послуга постачання води надається погано, а оплату вимагають повністю. Мало того: воду відключають взагалі, пояснюючи це недостатньою проплатою всіх мешканців, але тоді ті, хто оплатив вчасно все одно не отримує ні послуги, ні компенсації за її відсутність. А тепер рахуйте: тариф підвищують з врахуванням боргів, але борги не списують, тобто ці гроші рано чи пізно до Водоканалу потраплять і вже будуть повторною оплатою послуги, а відключення води всім споживачам будинку ще раз проводить оплату боргів через ненадання води тим, хто за неї заплатив. Уявляєте? Потрійна оплата за однаковий об'єм послуг. Ну яка влада від такого бардаку відмовиться?Є ще одна улюблена фішка всіх комунальних служб: помилка комп'ютера. Штучка безпрограшна, бо крайніх найти неможливо і якщо після тривалих ходіннях по муках та інстанціях ви зумієте довести свою правоту, то в самому найліпшому випадку перед вами вибачаться, бо про якусь матеріальну компенсацію за витрачений час і гроші на дорогу у нас годі сподіватись - нема на те закону. Багато хто і цього не робить, а просто сплачує ті «незрозумілі» 20-30 грн., а щоб довести справу до суду - то треба бути вираженим параноїком. Небагато підкидають, бо на тому все і тримається: з голого по нитці -багатому ще один мерседес. Мені особисто один колега хвалився, що мав за квартиру боргу 2 тис. гривень, то зайшов до начальника і домовився: 1 тис. йому в руку, а він оформляє відсутність боргу. Класика. Як і заява одного чиновника, що у нас у Львові немає корупції, бо немає випадків, щоб когось ловили на хабарництві. Справді класика: якщо не ловити хабарників, то і корупції не існує.Про надання субсидій взагалі говорити не хочеться: як там над людьми знущаються важко переповісти. А тепер з цими новітніми тарифами взагалі чортівня повна, бо можна відмовити і під приводом: а чому багато напалюєте? А цей самочинний поділ комунальниками оплати за теплопостачання на цілий рік - хіба не підлість? Вийшло значне нарахування всього разом в один місяць - треба субсидію давати, а на кожен місяць порозкинь - вже субсидія не положена.Я перераховую все це не просто так, а хочу показати в цілому, що наша комунальна господарка знаходиться в стані, що у медиків називається «комою», тобто передсмертний стан, який тим жахливіший, чим довше триває. Отож я певен, що чим скорше теперішня комуналка «спочиє в бозі» -тим краще. Справа в іншому: що буде далі. По діях влади, які достатньо продемонстровано вище, і по нашому теперішньому побуті, однозначно ясно, що очікувати чогось доброго від неї годі. Влада не може бути зацікавленою в передачі своїх повноважень комунальній самоуправі, яка ж потім почне допікати владі справедливими вимогами чесного управління. Залишається одне: тільки самоорганізація мешканців будинків і встановлення ними справедливих правил комунальної господарки. А як це буде -питання складне, тому що негативний приклад кооперативів, коли арештовували рахунки за неплатоспроможність когось з його членів, або коли голова кооперативу ставав некерованим самовласником, якого не могли переобрати члени кооперативу просто тому, що голова не давав можливості провести легітимні збори тощо. Багато проблем з тими ж кондоміумами, які добре проявляють себе тільки у будинках з однаково заможними мешканцями, чого нема в теперішніх багатоповерхівках з їх соціальнонерівномірним заселенням.Попервах, на мою думку, краще всього розпочати з домоуправ: від під'їзду жильці обирають одну-дві довірені особи, які з іншими представниками складають домоуправу, обирають голову і заступника. Ті створюють ТзОВ, якому жильці сплачують гроші на утримання будинку і куди звертаються про всі свої квартирні проблеми. При бажанні та потребі кілька будинків можуть об'єднатись домоуправами у більшу структурну одиницю, де буде штат працівників, які повністю будуть залежати від мешканців будинків. А тоді можна добре попрацювати над оптимізацією комунальних витрат: чому приватний сектор може проводити собі воду з артезіанських свердловин, а багатоповерховий будинок мусить залежати від водопостачання з водозаборів десь за сотні кілометрів? А економічні мінікотельні під'єднанні до артезіанських скважин забезпечують автономне і цілодобове постачання води і тепла без зайвої оплати великої кількості побічних проблем. Свій двірник, який пильнуватиме і чистоту, і правопорядок. Вивіз тільки свого сміття, а не кого завгодно. Обладнання дитячого майданчика, а в квартирах, які можуть залишитись після померлих без нащадків, можна зробити класи для своїх дітей або кімнати відпочинку, сімейного дозвілля і тому подібне. Не кажу, що все буде легко і просто, але знаю однозначно одне: хтось комусь гарне життя робити не буде. Тільки самі закасуйте рукави, об'єднуйтесь і беріться до праці по поліпшенню свого комунального побуту. Це єдиний реальний шлях по виведенню з коми нашої комунальної господарки.

Богдан Гордасевич 2007 р.  м. Львів - Рясне

Директору ЛКП «Рясне - 204» п. Козак І.І.Від мешканця буд. 400  м. ЛьвоваГордасевича Богдана Олексійовича
                    ЗАЯВА
В зв’язку з вимогами стосовно підписання договору  про надання комунальних послуг які наразі очолюване вами ЛКП «Рясне – 204» виконує самочинно без моєї особистої згоди, як власника житла, вимагаю надати мені наступні роз’яснення по таким пунктам.1. Чому договори про надання комунальних послуг та теплопостачання надані в одному екземплярі? Що саме я маю підписати і віддати до ЛКП? Де примірники договору, що мали б залишитись у мене, як учасника угоди, як це передбачено ст. 22  і ст. 33 наданих  договорів відповідно?2. Також я не одержав копії роздруківки тарифів згідно п. 2 договору – прошу роз’яснити причину цього. Як я маю цей договір підписати, якщо інформація про його змістовні параметри є утаємничена?3. Згідно договору комунальний тариф складає 1.10 гривні за кв. метр починаючи з січня цього року, але мені  нараховано оплату за послуги: в січні – за тарифом 1.54, в лютому – 1.49, а в березні – 1.51 (все без врахування ПДВ) – прошу пояснити і вказати нормативні документи, якими ви користувались при начисленні значно завищеного тарифу. Оскільки ви надаєте послуги і без підписаного договору, бо ніколи раніше я з вами жодних договорів не укладав, тому  вимагаю пояснень щодо застосування іншого тарифу від передбаченого наданим мені договором..4. Прошу повідомити нормативні акти, які дозволяють вашому ЛКП надавати послуги за сукупністю, а не поокремо кожну з відповідним правом споживача обирати перелік послуг особисто. Якщо є послуги обов’язкові для всіх – то вони повинні бути вказані окремо, як і послуги  за бажанням споживача. Не надання зумисно відповідної інформації при укладанні договору, що передбачено ст. 5 цього договору я розцінюю як шахрайство.5. Як я вказував вам особисто у заяві позаминулого року з вимогою припинити надання послуг ЛКП в повному або принаймні частковому об’ємі, на що отримав безпідставну відмову, то наголошую знову, що однією з головних причин моєї особистої відмови від підписання такого договору окрім вище перелічених недоречностей є також неправомірне надання завищеного переліку різних прав надавачу комунальних послуг (виконавцю) та вимога неправомірних обов’язків від  споживача щодо обов’язкового інформування і дотримання законодавства, у тому числі і вимога цілодобового безперешкодного доступу до житла, що суперечить Конституції України. Такий антизаконний документ я підписувати просто не маю права. З усіх вимог до споживача тільки підпункти 1 і 9 є правомірними для ЛКП і то в іншій редакції: 9. – сприяти завчасній поквартирній технічній підготовці мережі опалення коштом ЛКП. Усі інші вимоги виходять далеко за компетенцію ЛКП. Відмовка про затвердження Кабміном України стандартного взірця договору не є причиною відмови змінювати договір, оскільки угода має юридичну силу тільки в межах сторін, що укладають угоду. Кабмін чи райдержадміністрація жодної юридичної відповідальності за порушення угоди ЛКП не несе і тому не має права обумовлювати директивно зміст конкретного  договору.6. Хочу також знати чіткі умови накладання пені, які зовсім не прописано в договорі: пеня 0.1 відсотка є визначеною ЛКП чи Урядом України або принаймні Міськвиконкомом? І який процес її обчислення? Без цього брати на себе обов’язки щодо сплати пені я не вважаю за можливе.7. В умовах про пеню вимагаю аналогічного статусу для споживача, тобто начислення штрафних санкцій за неякісно надані послуги і щодо ЛКП, а не просто зменшення оплати неякісно наданої послуги. Моральні збитки повинні бути також відшкодовані споживачу в автоматичному режимі, про що має бути вказано в договорі. 


Чи вам не остогидло бути худобою, менти?
Особисто я вже навчився обминати зайве спілкування з органами так званого "правопорядку" України, але тему цю не попускаю, тому що вона небезпечна для нашого життя як зараз, так і на майбутнє.Чому я з недовірою ставлюсь до наших правоохоронців? Тому що вони охоронці бог знає чого, але не правопорядку. І що найстрашніше: себе українські правоохоронці рахують поза законом, тобто їм можна закони порушувати - їм прощено все наперед. І їх родичам, і їх друзям, і взагалі кому їм закортить заступитись. Прикладів кричущих злочинів правоохоронців, які хитро прикривають та закривають інші їх "товарищи по ксиве" безкінечна кількість. І я чудово розумію причину такого стану: оплата українських правоохоронців і соціальний захист є дико мізерними, тому вони і придумали дружно собі таку мульку, що грошей у нас мало, але зате ми, правоохоронці, поза законом! Нам можна все! Окрім моментів, коли "своя своїх не познаша": коли п'яний прокурор зніс насмерть постових даїшників, які, до речі, не раз бачили його нетверезим за кермом і не зачіпали, - тільки тоді  цього прокурора покарали суворо. А простих людей давити можна. Ось збив нещодавно мент автом жінку і поніс  за те "страшне покарання" - штраф у 225 гривень.Як на мене, подібний стан речей надзвичайно тривожний: коли люди в своїй масі остерігаються правоохоронців не менше, аніж справжніх бандитів і злодіїв. Такою є фактична ситуація, при тому що я знаю велику кількість цілком порядних і нормальних чоловіків, які працюють в правоохоронних структурах, але... Якщо бардак є запрограмованим структурно - окремій людині його не пересилити.Простий приклад: у нас у Львові прийнято постанову, що маршутки повинні робити посадку і висадку тільки на зупинках, або їх водіїв будуть штрафувати і штрафують повсякчас. Бардаковість ситуації у тому, що постанову у міськвиконкомі прийняти зуміли, а облаштувати зупинки - ні. Тому і водії зупиняються де завгодно, і пасажири зупиняють маршутки де завгодно, а міліція успішно працює по виписуванню штрафів - план перевиконують, золоті наші охоронці, аж шуршить купюра за купюрою. Ось тільки порядку від того не більшає. Тому що правоохоронцям він і не потрібен: якщо буде порядок, то як вони гроші будуть заробляти. Я вже багато разів звертав увагу на актуальну проблему оцінки роботи правоохоронних структур за здеградованою радянською методою "від виробітку": скільки злочинців затримано і злочинів розкрито. Одним словом міліція перша, хто зацікавлена в існування злочинності, як це не дико звучить. І прокуратура, і судді, і адвокати, і вся інша правоохоронна наволоч зацікавлена у існуванні і створенні чим більшої злочинної ситуації в суспільстві!І це не смішно аж ніяк! Хоч і хочеться сказати: "Як це не смішно звучить, але правоохоронці України продукують злочинність, а не поборюють!" І вже тим паче ніколи її не ліквідують при такому трактуванні своїх обов'язків як репресію за злочин, а не наведення правового порядку в суспільстві.Шановне суспільство України - громадяни нашої держави, якщо ми хочемо нормально жити, то потрібно всім чітко зрозуміти, що обов'язком держави як соціальної інституції є захистити вас, ваше здоров'я і життя, ваше житло і майно, ваших рідних від різних злочинних посягань! ЗАХИСТИТИ! Для того й існує весь так званий силовий апарат держави з гордою назвою "правоохоронні органи". Бо якщо злочин відбувся - держава вже не виконала своїх функцій! Жертві розбійного нападу, побиття, згвалтування, не кажучи про каліцтво або й вбивство, - не дуже потішить і найлютіша покара злочинця. Кожній людині куди важливіше бути так захищеним, щоб ні за яких обставин не стати жертвою злочинних посягань! Особливо жертвою свідомо спланованого злочину!Ось що головне нам всім потрібно зрозуміти: гарні правоохоронці упереджують злочини, а погані - звітують про розкриття злочинів, що відбулись, причому за часту це розкриття є сфальшованим або і сам злочин надуманим, бо для зарплати важить кількість злочинів і їх розкриття, а не захищеність громадян і їх добробут життя. Повний дурдом від А до Я.Тому я не можу обливати помиями міліціянта львівського ДАЇ, який був молодим, красивим і гарно вбраним у білосніжну форму - одним словом був взірцевим на вигляд, що придрався до водія нашої маршутки  47 десь опівдні 3 червня 2011 р. і оштрафував його за зупинку коло Привокзального ринку - він виконує свої дурнуваті обов'язки здирати штрафи. І класикою жанру бардаку було те, що поки він був зайнятий процедурою виписування штрафу - нескінченна кількість інших маршуток зупинялась і забирала своїх пасажирів. І я щиро дякую тим порушникам-водіям всіх маршуток, що так роблять! Там сідають переважно жінки, що накупили харчів на ринку,  з важкими торбами, часто старшого віку - їм ще з тим ходити-мандрувати у пошуках неіснуючих зупинок? А нешановним даїшникам ганьба і сором за місце, де вони "пасуться". До речі, дуже вдале визначення, як для худоби, що пасеться, але ж то люди, а не худоба... Як можна себе так зневажати? Прикро. Мені за них - так. Хоч я не належу до правоохоронців, але і до худоби теж себе не прирівнюю на противагу від тих, що роблять вигляд наче не розуміють що і як має бути по честі і гідності.Не буду повчати самих правоохоронців, які і без мене знають як повинно бути по правді, а навпаки подякую їм за той порядок, що вже є у нашому місті, зокрема вдячний їм за наведення порядку з припиненням розпиття пива де попало у Львові - значно покращало. Ще б з курцями і матюками у громадських місцях дали лад - взагалі місто стало б просто чудовим. Ось чи треба перейматись, а не бути худобою на 9 травня чи на Привокзальній... Богдан Гордасевич
    Львів 9-го травня був полем битви...
Не буду переповідати те, що і без мене відомо про події у Львові 9 травня.Мене більше цікавить суто моральна і психологічна картина подій, тому що я розумію обурення львів*ян, яким хтось вирішив порядкувати у власному місті.Мені, як людині, що народилась і 25 рокі прожила у м. Донецьку, а наступні вже 25 років живу у  м. Львові, не один раз доводилось спростовувати закиди фобій. Я не один раз казав-доводив, що і у Львові, і у Донецьку ви можете спокійно говорити будь-якою мовою з умовою, що ви вічлива і порядна в поводженні людина, але якщо ти поводишся як нагле мурло, то отримаєш сповна по пиці не залежно від мови і національності як в Донецьку, так і у Львові.Тому для мене є психічною патологією, коли люди з Криму чи інших регіонів їдуть відзначати 9 травня як День перемоги до Львова. Поясніть: що це за така Мекка для відзначення цього свята? Є міста-герої Одеса, Севастополь, Керч, Київ, як є Савур-могила і Сапун-гора, Букринський плацдарм - чому ці місця не в шані, а виключно Львів! Тільки там та перемога набуває значення? Цікаво чому?Якщо брати до уваги здоровий глузд, то так званий "Прапор перемоги" після мандрівки областями України мав би зайти на 9 травня до Берліна і там бути розгорнутим у всій своїй красі. Але як видно ультрапатріотам "Русского блока" Берлін був явно не по-зубам і взагалі німці знову друзі, не те що вредниє хохли-бандеровци, а тому вони вирішили замінити Берлін на Львів і поперли сюди "водружать знамя победьі" І що з того вийшло? Як кажуть у Львові: "Дурдом "Веселка", а ось його пацієнти...Також думаю не тільки мене дивує намагання певних верств нашого суспільства в наказовому порядку визначати героїв та обов*язок щодо їх пошани. Герої тим і герої, що їх шанують і поважають душею особисто, а не примусом. Як це має виглядати: хтось врятував людину від небезпеки і в подяку видано указ, щоб цей врятований щодня приходив і дякував своєму рятівникові та привселюно його вихваляв до кінця його чи свого життя... Тут явно якась аномалія психічна, вона і проявилась у Львові 9 травня.Нарешті, ми бачемо, як "дружня Росія", за гроші якої відбулись всі подібні акції-провокації, в черговий раз... не те, щоб підсунула свиню, а зробила конкретне западло президенту України Віктору Януковичи, бо це в його країні громадяни чубляться і нагнітається соціальна ворожнеча, що навряд чи йому довподоби.Взагалі якій людині довподоби, коли його роблять перед світом дурнем і свої, і чужі. Одні підсувають Закон, що явно порушує Конституцію, а інші - підсовують провокаторів для суспільного напруження.  Хіба що Віктор Янукович великий шанувальник Мазоха - о тоді йому явно є причина прибути на святе місце поклоніння до Львова! Я навіть підозрюю, що і всі горе-туристи "дев*ятитравники" їхали до Львова виключно як шанувальники і послідовники їх гуру Захер-Мазоха, а не задля якогось дурного Дня перемоги... І Львів їх не розчарував: прийняв як належить гостинно і задовольнив усі забаганки: "Мордобій замовляли? Як ні? Та ви не переживайте - все уже оплачено! Розслабтесь та отримуйте згідно прейскуранту..."Що буде далі? Те що і було до цього: одні будуть брехати і займатись коньюктурними балачками, а нормальні люди... До речі, такі існують і серед регіоналів, бо саме від одного з них я почув найрозумнішу думку по темі, а саме: "Не в тому справа чи підпише, чі не підпише президент закон про червоний прапор як обов*язковий атрибут, а в тому, щоб свято було як свято, тому нехай місцева влада визначає які прапори вивішувати - їм на місцях краще знати кому і що вшановувати." Я згідний повністю з цією думкою. Сподіваюсь, що далі так і буде.Доречно зауважити, що всі ці вихідні дні з 7 по 9 травня відзначався День міста Львова і  тому була сила-силенна туристів, які були нормальними гостями і я впевнений, що  вони отримали масу позитивних емоцій від відвідин до славного королівського міста Львова.
Богдан Гордасевич


Як вже набрид цей "маестро" Гімнюковський
Не люблю обігрувати прізвища, хоча в українському суспільстві вони зачасту точно відповідають характеристиці особи. А як відомо у воді дві речі ніколи не тонуть: поплавки і гімно. Але поплавки не смердять! У нас же випадок протилежний…Ще коли вперше надцять років тому на поверхню українського медіа і телепростору вискочило оте яко співоче ректореня з піснею «Юний орел», я одразу з огидою поморщився, але не думав і не сподівався, що це так надовго. Не вірив у це і автор слів першого «шедевру», тому явно познущались з виконавця шлягеру Михайла Поплавського, коли в текст пісні вставили слова «Юнний орел, ти іди від джерел до джерел» Погодьтесь самі, що взагалі орли літають, а за римою з ходячих істот тільки один вид  підходить: «козел». Ще осел непогано римується, але то російською і віслюки в Україні хоч водяться, але не родяться, та й ким-ким, а ослом Михайло Поплавський аж ніяк не є. Тоді як козли в Україні існують, здавна живуть і процвітають, вони ж і формують сучасний український теле- і  медіапростір, лідером якого і є наш далеко вже не юний козел: безголосий «співаючий ректор» Михайло Поплавський – козел, це однозначно! Огидно? – огидно! І навіть якщо він дійсно колись піде подалі – сморід залишиться надовго…На жаль, як явище – Михайло Поплавський є неприємним, але закономірним фактом наших реалій, бо хто бував у Києві, той не міг не відчути задухи від важкої культурної атмосфери міста, навіяного етичною потугою деградованого середовища з «русскоязычниых украинцев». Пітер чи Москва – це справді осередки провідної російської культури, але Київ – це убога вторинна переробка щодо російської культури і вкрай кітчева шароварщина щодо сприйняття української культури. Така у нас столиця… Така у нас держава… Скрізь одна смердюча поплавщина…Мене потішають твердженням, що лайно є найкращим добривом, на що я відповідаю: добривом! Але ж у нас воно стало посівним матеріалом!Фолькльоризований бутафорський кіч замінив нам високоякісне мистецтво естрадного шоу, а як наслідок ми втрачаємо українську естраду вцілому як культурне явище. Не треба далеко ходити за прикладами, бо в числених музичних теле-шоу типу «Фабрик зірок» тощо можна легко пересвідчитись як з нормальних і обдарованих на початковій стадії юнаків і дівчат творять психофізичних потвор з повною творчою деградацією особистого потенціалу. А все це явище в загальному і можна назвати «школою маестра Гімнюковського-Поплавського». Якщо хтось вважає, що я не правий, то най перечислить цікаві високоякісні естетично естрадні програми і культурні явища в сучасній нам Україні, не кажучи вже про яскраві персоналії з сучасної молоді. Їх нема! Догорають великі зірки колишніх часів і… Попливли Дніпром-Славутичем поплавки, дрібні і смердючі, але багато-багато…
Богдан ГордасевичЛьвів-Рясне   
Не люблю критики без позитиву, тому поясню моє розуміння прогресивного опрацювання етнічного матеріалу в естрадному мистецтві на прикладі ірландського танцювального колективу "Lord Of The Dance", який виконує народний  танець джигу у надзвичайно красивій сучасній інтерпретації – ось це є мистецтво справжнього високоякісного  естрадного шоу.  Від нього я в захоплені! Дивіться їх тут - http://www.ex.ua/view/732036А потім порівняйте це з тими шоу, якими забито українську телевізію зі "співами" юного козла П.


Перемога як і війна - у кожного своя
Епіграф: "Біда не втому, що правда гірка, а в тому, що брехня солодка" Фелікс Кривін
Давно переконався, що можу спокійно говорити про війну і щодо неї все, що думаю, не турбуючись про образу когось там своєю нетактовністю висвітлення правди щодо тих чи інших подій. По-перше, правда не може ображати, бо вона є Правда. По-друге, хто не хоче знати правду, тому її казати безтолку, а якщо і скажеш, то не нашкодиш, бо тебе просто не почують, тому що і не хочуть чути такої правди - у них вона своя готова.Хоча не товариш Ленін винайшов принцип історичної фальсифікації, але він найчіткіше сформулював і втілив в глобальному маштабі принцип так званої "партійності літератури", який звучав просто і однозначно: "Правдою є те, що вигідно нам". Товарш Сталін зробив геніальне доповнення і розвинув геніальну ленінську думку до абсолюту: "Правдою є те, що вигідно нам безпосередньо зараз". Тобто сьогодні влада може говорити цілком протилежне вчорашнім своїм заявам і люди мали сприймати це як істину, чисту правду без жодного сумніву. І тому дуже точною була назва найголовної газети в СРСР "Правда" - органу комуністичної партії, що керувала країною. Кожен свіжий тираж газети "Правда" повідомляв всіх-всіх що є "правдою поточного моменту" в СРСР і упаси Боже комусь у тій правді засумніватись - а концтабори ГУЛагу навіщо?Вчорашні герої революції і громадянської війни раптом ставала "ворогами народу", а ненависні вороги-фашисти в мить обертались на друзів по зброї тощо. Проте мене турбує не так доказ цього фантому правди-брехні часів "Совка", як утвердження в психиці масової свідомості такого підходу до поняття правди, як: правдою є те, що я хочу! В літературній обробці це звучить наступним чином: "Я ніколи не нав'язую своїх поглядів тому, хто їх поділяє". І що найсумніше, але такого принципу дотримуються не тільки прихильники тоталітарного світогляду, але і значна кількість так званих "демократів" чи "лібералів" тощо, які до смішного тупо ненавидять правду опонентів і не хочуть її розуміти тільки тому, що вона не співпадає з їх хотінням, з їх баченням, якою та правда має бути.А на мою думку правда - це впершу чергу правда факту! Тобто відтворення чіткої, послідовної і аргументованої доказами з максимальним долученням фактів і свідчень матеріального характеру стосовно хронології перебігу подій, тобто дотримання принципу, на якому базується все досудове слідство зокрема по кримінальних справах тощо. Має бути точно встановлено хто, що і як зробив фактично, а  трактування причин всього того вже є хлібом адвокатів. І тут уже ради нема - брехня має бути. В журналістиці стосовно цього існує байка, що про стакан, наповненний до половини водою, можна написати як позитивне: "Стакан був до половини наповненний водою", а як негативну інформацію: "Стакан був наполовину пустий". Але зміст факту залишається однозначним: стакан і вода у ньому. В сучасних дискусіях рівень аргументації зашкалює на рівнях, коли одні доводять, що стакана на столі взагалі не було, а інші - що був і то не просто стакан, а цілий графін. Звичайно що дошукатись правди у таких вияснененнях стосунків справа нереальна, що і доводять чисельні телевізійні шоу-диспути, де відбувається тупе переливання з пустого в порожнє...Не можу невіть перелічити кількості диспутів на тему Другої світової війни та її подій у дотичності до України, але фактично всі вони проходили на рівні розмов глухого з сліпим, тобто протилежні позиції представляли люди, які не просто не розуміли опонентів, але що найгірше - і не хотіли зрозуміти!Простий приклад: скільки вже доводилось чути, як одні казали, що радянські війська є "визволителі", а їх опоненти доводили що вони є "окупанти" - і крапка. " Але шановні,- не один раз хотілось мені сказати,- ви просто робите або підміну понять, або взагалі руйнуєте логічну послідовність, а звідци постає неможливість висновку, як факту правди. Навіть дитині ясно при неупередженому розгляді справи, що радянські війська справді були спершу (!) визволителями, після чого, в другу чергу, стали окупантами - це послідовність! Послідовність, а не  взаємовиключні антитези: або визволителі - або окупанти"Варто навести кілька прикладів, які виникали у мене в процесі подібних розмов і дискусій про війну. Почну з найсвіжішого: не так давно у телевізійному шоу на російському телебеченні Володимир Путін заявив, що у війні з Німеччиною перемогла обов'язково Росія навіть без допомоги республік СРСР, що тепер стали незалежними державами. Тема не нова, бо стільки вже сказано про "мале значення" допомоги СРСР в часи війни по ленд-лізу з США та інших держав-союзників по антигітлерівській коаліції, як і про нікчемність ваги Другого фронту, а тепер дійшла черга і про мізерність внеску республік СРСР у спільну перемогу...  Коментар тут однозначний: звичайно що пан Володимир Путін цілком правий і Росія спромоглась би перемогти Німеччину, як колись спромоглась скинути панування Золотої Орди - хто б сумнівався щодо "країни-переможниці". Дрібниця за малим: часовими вимірами. Справились з Гітлером гуртом усім світом за 4 роки, а могли б знову десь років за 300 самотужки поборювати світову німецьку імперію - ото й усього. Як сказала одна дитина татові після його оповідей про війну з його участю: "Не можу зрозуміти, навіщо ще якісь війська та армії були там потрібні, якщо війну виграв один мій тато"...Однозначно це була дуже і дуже неетична заява, що має генезу з відомої промови Сталіна на честь святкування перемоги у 1945 році, де він привітав з перемогою у війні виключно "русский народ", але не даремно кажуть про язик, що він без кісток...Схожого порядку є загальнопоширене твердження "А що краще, якби переміг Гітлер, а не Сталін?" У мене на це провокаційне запитання було контрзапитання: "А як ви вважаєте, яка хвороба приємніша, краща і гуманніша: чума чи холера?" або "А яка смерть веселіша: розстріл чи від голоду? " Дурні запитання, як і дурним є питати який з тоталітарних режимів кращий: нацизм ніс зло, але комунізм вчинив його не менше для України і світу. Особисто мене шокує рівень соціального безпам'ятсва про голод 1946-1947 років в Україні одразу після отої "великої перемоги", коли застосували принцип "Мир, але смерть" в повоєнній Україні. Здавалось, що може бути жахливішого за війну? Виявляється є таке, що може може бути - радянсько-комуністичне визволення жахливіше за війну, бо у війну все ж гинули вибірково, а в організованому "визволителями" голоді гинули всі поголовно! Гірше від концтабору! І знову, як у голодоморі 1932 - 1933 років у держави хліба було вдосталь, але ешелони і кораблі зі збіжжям йшли від нас до східної Європи для підтримання геополітичних інтересів Сталіна й СРСР... І ось це ми повинні святкувати і з цього приводу веселитись??? Як сказав поет: "Веселитись будемо, як усе забудемо!/ Все, чого не знаємо - ми не пригадеємо!"Воістину для людини, що хоч трошки обізнана з світовою катастрофою на імення Друга світова війна, святкування якогось Дня перемоги є верхом безпам'ятсва та блюзнірства. Факт перемоги є, але якщо узяти до уваги ту глобальну і непомірну кількість жертв та руйнувань, які зазнали ми у цій війні, то подібна перемога може викликати тільки глибоке співчуття і непомірний жаль. Як не може не викликати прикрого співчуття та глобальна різниця у соціальному і світовому значенні країни, що перемогла у війні - СРСР, і країни, що війну програла - Німеччини. Остання - перша в світі за економікою і соціальними стандартами, а СРСР - зникло, а Росія в такому економічному занепаді і злиднях, що навіть в Україні жити цікавіше стає.То хто і що святкувати буде  9 травня з червоними прапорами? Свято маразму? Давайте посвяткуємо: одні, що вони хоч і дурні, але переможці, а другі порадіють, що переможці такі дурні... Все це було б весело, якби не було так сумно.Проте завершити допис хочу на оптимістичній ноті, що стосується червоних прапорів, про які навіть ВРУ щось врушила в розумінні побільшити їх кількість. Анекдот ще з радянських часі: іноземець приїхав до СРСР власним авто і на дорозі попав колесом у вибоїну й розбив машину, а коли повернувся - подав до суду. На суд приїхав радянський адвокат типу Лавреновича з вказівкаю обов'язково виграти процес. Обвинувачення доводить, що їх клієнт зазнав збитків через аварію, бо місце пошкодження дорожного покриття не було огороджено і не мало попередження червоним прапорчиком про небезпеку. Радянський адвокат відповідає у захис: "Коли шановний пан перетинав наш державний кордон, то він не міг не зауважити нашого державного червоного прапора, які є також над кожною заставою по усьому кордону СРСР, отож усе небезпечне місце було огороджене з червоними прапорчиками попередження, а жодними нормами права не передбачено подвійного чи іншого попередження у вже окресленій небезпечній зоні, тому претензії пана є неправомірними"Для сучасної України цілком слушний випадок: побачите червоного прапорчика - будьте пильні, щоб не вскочити в якусь халепу.
Богдан Горадсевим. Львів-Рясне
А дебілоїдам у Верховній Раді треба подякувати, що принаймні вони розуміють всю небезпечність своєї законотоврчої діяльності для України, тому івирішили понатикати скріз червоних радянських прапорів у якості застереження про небезпеку. До перемоги і війни це не має жодного відношення.

Люстрація і репресія - час настає
Мені довелось перечитати масу різнородної літератури стосовно революції і громадянської війни 1917 - 1991 років ( я не помилився з датою: саме так - до 1991 року, до розвалу СРСР). Так от я давно переконався, що масовий терор ленінізму-сталізнізму мав цілком обгрунтованні причини, тому я ніколи не погоджусь з примітивним посиланням всього на вину одної особи: Сталіна або Леніна, як і Гітлера тощо.Громадянська війна відбулась в царській Росії тому, що дворянство і їх владу народ ненавидів масово! І народ виловлював дворян-панів і нищив без особливих цькувань з боку більшовиків, а з власної ненависті. І репресії були соціально підтримані значною масою населення. Як влучно сказав слідчий  на допиті у НКВД майбутньому відомому дисиденту Зиновьеву ( не плутати з жидом з псевдо Зиновьев!): "Мы будем репрессировать до тех пор, пока не будет кого репрессировать!" (твір "Зияющие высоты")І вони свого досягли: станом на час смерті Сталіна 1953 р. в Росії дворянство було знищено абсолютно, як і всі інші опозиційні сили. Не буду описувати деталі, а зосереджу увагу на методології репресій, яку частково розкрив пан Солженіцин у своєму творі "Архипелаг ГУЛаг": репресії проводити не за виною, а за приналежністю до певного прошарку. Так з 20 по 30 роки органи ЧК-ГПУ-НКВД методично відстежували і знищували всіх офіцерів, жандармів, юнкерів, кадетів тощо просто за списками навчальних закладів,  або за списками дворян з відповідних реєстрів, за партійними архівами - тобто все, що було захоплено більшовиками серед архівів у тому числі царської охранки. І те, що потім багато хто з цих людей вірою і правдою воював на боці більшовиків - не мало жодного значення! Репресували всіх однаково! І правильно: хто зрадив раз - зрадить і вдруге! Особливо якщо він вже не потрібний!Я тривалий час не міг повністю усвідомити цей процес, але до його розуміння мене наштовхнула сучасна дискусія в українському інтернетпросторі щодо необхідності люстрації владного прошарку. Я постійно казав, що неможливо проводити люстрацію, спираючись переважно на суб*єктивні фактори: як і головне - хто має право на те, щоб визначати хто є "праведним", а хто "неправедним", хто є "хорошим", а хто є "поганим" тощо.А тепер я знаю принципи люстрації і репресій в Україні! Так!Якщо наш народ піднімиться вдруге, то всі вже знають, що це не буде ремікс Помаранчової революції з її абсолютно мирною стихїєю, коли не було зафіксовано жодного значного  акту вандалізму чи бійок, а однозначно все буде до навпаки: нова хвиля повстання в Україні буде явно на знищення владного прошарку за всю його деструктивну діяльність впродовж останніх 20 років.А репресія народу буде відбуватись за СПИСКАМИ ДЕПУТАТІВ! І то всіх рівнів! Всіх! І головне, що є чітка відповідь на питання "хто?" - народ буде репресувати "кого?" - депутатів! І тільки за те, що є чи був депутатом!Мені почнуть заперечувати, що серед депутатів чимало правдивих людей,  на що я відповім наступним: хороший був депутат, чи був злодієм - не рахується, бо маємо оснований результат - повну руйнацію України і абсолютне зубожіння основних мас народу. Якщо народ вибухнув на повстання - всі депутати винуваті! Всі до одного! Всіх скликань за всі 20 років!І всі міністри! Всі вищщі чини та урядовці! Всі ті, хто мав владні повноваження, але не використав їх належно для благополуччя народу - ВСІ!Я вже не кажу про таку "дірібничку", що практично всі сучасні  українські мільйонери і мільярдери підпадають під цей процес репресій - а на здоров*я, панове! А чи не час вам відчути драйв від українського сафарі під назвою "Коліївщина 2012"?Не знаю, наскільки я правий, але моя думка відтепер така!  
Богдан Гордасевич


Українське відлуння Афганістану
В своєму роздумі про "афганське відлуння" я не хочу жодним чином образити чи тим більше - в чомусь звинувачувати ветеранів війни в Афганістані 1979 - 1989 років. То справа Всевишнього давати правдивий присуд нашим грішним душам...В Афган пішло моє покоління, як міг бути там і я, але у воєнкоматі Будьонівського району м. Донецька мене в жовтні 1979 направили на піврічні курси для допризовників і до лав Радянської армії виконувати почесний обов*язок захищати "Родину-мать" я пішов у травні 1980, коли вже відбулась трагедія вторгнення в Афганістан радянських військ. Яка то виявилась "служба і захист Вітчизни" - то окрема розмова, але завдяки їй я чітко усвідомив, наскільки жахливо важко було моїм одноліткам у тому афганьскому пеклі в такій недолугій армії.Єдине, що хочу додати: я служив у стратегічних військах і не раз казав потім, що якби хоч одна з наших ракет злетіла в бойовому спорядженні і вибухнула на цілі в Західній Європі, то навіть при всій моїй нікчемності рядового в цьому процесі, всеодно на мені було б крові більше, ніж на всіх наших воїнах-"афганцях" разом узятих за всі роки їх війни... І я до скону життя буду вдячний Богу, що цього не сталось.Нікого я не збираюсь, не хочу і не маю права судити, проте маю право і навіть зобов*язаний пояснити тим, хто не розуміється на цій темі. Спершу розповім кілька життєвих епізодів.Перша історія відбулась приблизно року 1998 року: їхав я в майже порожній маршутці по Львову і пиняють її два молоді хлопці, сідають і один платить за проїзд, а другий гонорово тиче водію посвідчення "учасника бойових дій". Водій пересвідчився, що посвідчення не фальшиве і здивовано запитав, деж цей хлопчина встиг повоювати, а той відповів, що в Югославії. Потім обидва хлопці сіли позаду мене і "миротворець" почав оповідати другу, як йому розкішно служилось включно аж до послуг повій, значній оплаті в доларах, що для нас в Україні тоді було захмарною величиною. Додам, що вбраний хлопчина був шикарно і з великою золотою печаткою на пальці та грубезним золотим ланцюгом на шиї, а в руках тримав рідкісний на той час мобільний телефон. І тут я пригадав про свого сусіда-"афганця", що так само мав посвідчення "учасника бойових дій", та чомусь не любив козиряти ним, тому і платив за проїзд, хоч жилось йому нелегко навіть з наданими пільгами, а що вже казати про справедливу оплату служби в Афгані і участь в боях такого пекельного гатунку, що югославські події в порівнянні з ними є хлопчачою забавкою... Але ось вони обидва однакові "учасники бойових дій", ветерани - чи це справедливо?Другий випадок теж пов*язаний з подіями в маршутці: була введена норма не більше 4 пільговиків одночасно може перебувати в маршутці, а тут щось з шість сіло і ще хлоп років 45 сідає і тиче посвідчення, а водій тоді визвірився і став вимагати, щоб цей хлоп вийшов, або він не зрушить їхати далі. Обидва затялись: один - не вийду, другий - не зрушу. Не витримавши, до суперечки втрутився і я: кажу хлопові, що він не правий, бо коли йому держава дала посвідчення за його героїзм, то всеодно лазити по чужих кишенях він не має права, а водіям за перевезення пільговіків і копійки ніхто не дає від держави... Нарешті один з інших пільговиків не витримав і вийшов з маршутки сам, а той хлоп всівся на його місце і авто рушило. Але цим все не закінчилось: хлоп пригрозив водієві, що поїде з ним до кінцевої і там з ним розбереться. Я вирішив теж їхати до кінцевої, щоб "в разі чого" підмогти водієві, але на кінцевій водій хутко зник, а тому хлопака кинувся до мене. Довколо хоч і білий день, але нікого поблизу нема - тільки ми вдвох. Хлопака швидко підійшов до мене в притул, різким рухом витягнув праву руку з кишені, в якій виявився невеличкий ніж, і підніс лезо мені до шиї та промовив: "А это ты видел?" В мому становищі вибір протидій був малий, тому я повільно розвів свої руки і відповів:"Ну бачу". Далі ми постояли в такому положені мовчки кілька хвилин, аж тоді хлопа прорвало сказати з притиском: "Я в Афгане советскую власть защищал!", а я у відповідь просто перепитав: "Ну і як? Защитил?" Далі була ще декілька хвилин німа сцена без руху, а тоді "афганець" різко сховав руку з ножем назад до кишені, розвернувся і пішов від мене, пригрозивши, що колись він мене ще перестріне... А я подумав, що всього-нічого розділяло лезо від артерії в мене на шиї - ось так у Львові через дванадцять років після війни в іншому кінці світу я мало не загинув через "афганське відлуння"...Третій випадок короткий і підсумковий: знову аналогічна ситуація в усьому, але як тільки сварка між водієм і пільговиком-"учасником" почала набирати обертів - я дістав з кишені гроші і з словами "я плачу за нього" - передав їх водієві. Подяки за це не почув, тай й не дуже мені вона треба була. Просто відлуння затихає само-по-собі, а силою його не втишиш...Всі ми тепер розуміємо, що афганська авантюра стала можливою виключно через моральну і фізичну деградацію правлячої верхівки СРСР - це була глобальна помилка. Помилка, яка коштувала великих і повністю непотрібних жертв, а результатом цієї помилки стала остаточна деструкція і руйнація економіки СРСР, що спричинило до його розвалу. Війна в Афганістані забирала величезні ресурси і водночас морально розкладала радянське суспільство включно з глобальним поширенням наркоманії, що масово постачався з Афганістану.Далі - ще гірше: значна частина колишніх воїнів-афганців через життєву безвихідь пішли в кримінальні сфери діяльності. Сумнознаменнитий "братківський вбивця" Онопрієнко саме з таких. Наскільки мені відомо, Онопрієнко був спецназівцем з особливим ухилом спеціалізації - катом (палачом), тобто він розстрілював тих душманів, яких захопили в полон і вже використали-вичавили з них все, що було потрібно... А тепер скажіть, якщо хтось виховав звіра-людоїда, а потім вигнав його напризволяще і той з голоду почав жерти невинних людей, то чи тільки звіра вина в усьому?Коли розпочались війни в Чечні, то я довго не міг зрозуміти, чому російські війська так бездарно гинуть - де їх досвідчені афганські ветерани. Мені пояснили знаючі люди: ветерани-афганці приймали участь в усіх можливих війнах і конфліктах на пост-радянському просторі і в Придністров*ї, і в Карабасі, і в Абхазії та Осетії, і в Чечні тощо - ось тільки вони там воювали як найманці за дуже грубі гроші, а як відомо - у регулярному війську платять дуже бідно. От вам і класичне: "За державу обідно".Добре, що "афганське відлуння" поволі зщезає і вже не чути про міфічних "воїнів-інтернаціоналістів" і вони не так демонстративно "качають заслужені права", яких ніколи не було. Всі ми розуміємо, що то було обманом, підступним навіюванням фантомів "визволителів" та "інтернаціоналістів" у випадках брутальної агресії та окупації. Тому ми повинні вшанувати ветеранів афганської війни, як жертв тоталітарного радянського режиму. А всі пільги і пошану, які надаються їм від держави України, то є подяка за величезний внесок у розвал СРСР і відповідно - за появу Незалежної Держави Україна.Ну а різним "вічним інтернаціоналістам" типу генерала Червонописького і дотичних йому вимогачам незчисленних пільг "за заслуги" я б з великою охотою нагородив усіх почесним орденом "За зраду Наджибули" - нагороду за зраду найвищого ступеня. Як можна було не врятувати таку людину! Він через вас стільки крові пролив, а ви його киданули по-повній, шакали... Мудакі ви останні після такої зради. Все нею перекреслили - всі жертви і втрати, а що найобразливіше - і всі перемоги. Прислужники "Талібана"! Крапка.І вічна шана тим, хто пройшов пекло Афганської війни і залишився людиною, живе і працює як нормальна людина, і робить все, щоб зберегти мир в Україні і світі.Я все сказав, що давно хотів сказати про українське вдлуння війни в Афганістані.
Богдан Гордасевичм.Львів-Рясне   


Націоналізм і анархізм - чи є можливим поєднання?
Одним з головних ідейних постулатів націоналізму є створення національної держави, тобто з домінантою в державі одного етноса, як в Польші - поляки, в Угорщині - угри, Болгарії - болгари тощо. Звичайно там живуть й інші народи, але в загальному на окресліній кордонами території беззастережно домінує один етнос і це його (!) держава.Відповідно з того будується державна структура та ідеологія: Польська держава піклується про добробут поляків, Угорська - угрів, Болгарська - болгар тощо. І тут не виникає жодних протестних емоцій ні у кого, бо то є норма, то є правильна і розумна основа державного утворення - добробут титульної нації. Притому цей добробут держава забезпечує за рахунок праці власної титульної нації, а не за рахунок пригноблення інших націй і країн, бо то є вже державним форматом імперій і націонал-шовінізму, тобто - нацизму. Проте у різних етнічних вкрапленнях в таких національних державах не виникає питання, чому в цтому державному управлінні домінує саме ця нація, а не вони...Отже бути націоналістом означає дбати про націю і державу, тобто це в науковому трактуванні є проявом альтруїзму, такою частковою жертовністю свого «Я» на користь національного «МИ», тобто держави. Як відомо, головним завданням держави є нормативно-регулятисна діяльність, тобто встановлення справедливих правил співжиття людей і суспільства в цілому.Анархізм за своїм природним поняттям є домінатою егоїзму, коли власне «ego» є вирішальним у всіх вчинках людини: роблю те, що хочу, тому що я так хочу! Всі інші соціальні обов’язки є вторинними. Для анархізму будь-яке соціальне утворення від простої місцевої громади і аж до держави включно є скоріше ворогами, чим співдружніми формами життя. Одним словом, при анархізмі на особу не діє жодне зовнішнє зобов’язання чи примус у вигляді законів або прямих наказів - все це можливе тільки з середини особи! З свідомого особистого дотримання певних норм і правил у безпосередніх вчинках і вцілому в житті.Чомусь таке опозиціювання анархізму до державних юридичних норм сприймають як стан беззаконня, сваволі, хаосу, руйнації і деградації. Тобто як суспільний регрес, а не прогрес. Я протилежної думки і спробую це далі довести.Почну з простого і вельми наглядного: прошу вас озирнутись довколо себе, а потім поглянути на світ в цілому - ну і які враження? Є держави, є наддержавні світові організації, а порядку особливого в світі не бачимо, як і у власній державі. Закони є, але їх порушуння такі масові, що легше назвати цей стан «узаконенним беззаконням», аніж певним державним ладом, як демократія, олігархія, диктатура або монархія. Власне тому я давно насміхаюсь з противників анархії такими словами: «Панове, в Україні анархія вже давно, просто ви не хочете її визнати як факт нашого супільного життя! А не визнавати не означає не мати!»Чого варте наше українське законодавство, де навіть народні депутати не розуміють головної функції законів, а саме: стала норма на тривалий період часу. А у нас як? Приймають депутати закон і майже одночасно починають робити в ньому «законні зміни і доповнення» - ну не абсурд? Постійна зміна законодавства, наявність законів, положення яких суперечать одне одному, або взагалі є антагоністичні - яка тут «логіка порядку»?  Що це за «правова держава», де в конституції чітко і неоднозначно сказано, що для громадян країни освіта і медицина є виключно безкоштовною, а далі законодавці виписують закони і нормативи оплати навчання та лікування тими ж громадянами - чи не абсурд?Якими є головні засади життя наших людей? Визначальним є не державні інституції, а свій приватний статус і приватні зв’язки, абсолютно ніким не регульовани. В нашому соціумі людина фактично робить сама своє життя без якоїсь вагомої допомоги інших сторонніх чинників - хіба це не основа анархічного устрою? А більшість наших підприємств існує не завдяки державним нормам і правилам, але навіть навпаки виживає в супереч цим законам. Держава в сучасному варіанті українських реалій виступає по відношенню і простих громадяна, і підприємст не як законодавчий регулятор і стимулятор процесів розвитку та збагачення, а як класичний паразит. Власне тому стає зрозумілим, чому найзаможнішим класом в Україні стають не виробники і промисловці, а депутати, держслужбовці та правоохоронці.Більше не буду розписувати наше життя - розумний сам побачить, обдумає, проаналізує і визнає...Також не буду проводити теоретичні обгрунтування змісту анархізму та його ідейного і соціального застосування. Дисткусія з цих питань була детально і досить плідно обговорена в ХІХ - першій половині ХХ століть, тому можу порадити читати ті праці, хто зацікавиться загальною теорією питання анархізму.Я хочу обговорити і розповісти дещо інше.Коли починались  розмови про внесення змін до Конституції України, то я вирішим детальніше вивчити це питання, для чого узявся читати дуже цікаву книгу «История политических и правовых учений» - учебник для вузов под общей редакцией профессора В.С.Нерсесянца, Москва, 1998 р. Я уважно прочитав і опрацював цю книгу, навіть засів за реферат, але докінчувати його не стачило снаги. Проте розуміння предмету дало грунтовне, тому коли я дивлюсь на сучасне наше лже-законотворчість - розумію наскільки деструктивний процес правового розвалу і обвалу відбувається в державі Україна.І відверто визнаю, що не знаю і не бачу якогось однозначного курсу на майбутнє, який би дав позитивні результати в розвитку нашого суспільства. Можливо, що це і добре - відсутність однозначності. Як, цілком можливо, що недолугість наших теперішних «державотворців» за минулі 20 років і багато віків до того дасть нам можливість перетворити сферу нашого соціального життя в дійсно в сферу позитивного добробуту громади і народного благополуччя.Власне тому, коли я чую про необхідність жертовності громадян задля створення якоїсь там «сильної України, могутньої держави, світового лідера тощо», то сприймаю це дуже скептично і задаю просте питання: «А людям яка буде з того користь? З тої могутності та лідерства?» Що з того доброго було людям, що Російська та Австрійська імперії були світовими потугами найвищого рівня? А спочивший в бозі Радянський Союз був світовим гегемоном - ну і що? Голодомори, масові репресії, війни й інші безкінечні соціальні експерименти, що вартували трагедій життя сотень мільйонів (!) людей - задля чого? Щоб був якийсь там віртуальний фантом «сильна світова держава».Як не мене - подібна ідеологія побудови розуміння добробуту людини як окремого громадянина тільки від того, що він мешкає у «найкрутішій в світі дережаві» є одною з найдурніших ідей. Тому якщо хтось вважає націоналізм як домінанту держави над особою, то я проти такого націоналізму. Моє розуміння націоналізму, як пріорітет людині! Це лад, де все в державі влаштовано так, що надає найкращі умови для особистого життя людини і збереження нею своєї національної ідентичності як складової частини свого задоволення від життя. В мене є дивне переконання, що кожна людина приходить в цей світ, щоб жити щасливо. Оскільки розуміння щастя є суто суб’єктивною категорією і виключно індивідуальне, тобто анархічне за своїм основним принципом, тому я вважаю і суспільний лад, збудований на анархічному підгрунті найбільш досконалим і доцільним. Одним словом, я не вбачаю проблеми в поєднанні націоналізму та анархізму. Вся проблема полягає тільки у свідомості людей як окремих одиниць соціуму.Щоб мене краще зрозуміли, я наведу цитату з вже названонної вище книги: «...Аристотель, згідно поглядам якого східна деспотія - це є недорозвинуте до височин політики «варварське» правління з безправ’ям та рабством підданих. Аристотелівська характеристика людина як політичної особи якраз й означає, що тільки в своїй розвинутості (розумовій та моральній) люди, будучи вільними, можуть організувати своє спільне життя на політичних засадах.»Читаючи рядки роздумів древньогрецького філософа, я водночас споглядаю на наше сьогодення і розумію, як мало ми просунулись вперед з отим особистим рівнем розуму і моралі, особливо у верхніх ешелонах влади, але таку селекцію обумовлює сама структура нашого суспільного ладу, де права і повноваження окремої людини фактично нульові. Мене це не влаштовує! Я віддаю всю владу - Людині!І не безпідтавно: я бачу і переконаний, що більшість сучасних людей дотримуються правил порядного життя не тому, що бояться покарань за порушення, а тому що самі хочуть того від елементарного бажання внутрішньо мати душевний спокій з життя, де ти нікого не ображаєш, не обманюєш і не обкрадаєш, як і тебе також інші. До речі, доведено не раз історією, що жодна найжорстокіша покара ніколи не була причиною зменшення чи зникнення злочинів, а також - не призвела до встановлення правової свідомості, тому що людина зосереджувалась не на моральності змісту дотримання закону, а на тому, як уникнути кари. Тільки усвідомлення громадянами поокремо моральної потреби дотримуватись особисто правил і норм співжиття давало позитивні результати. Анархія чи назвіть цей лад якось інше, але його зміст у високій моральності і самовідповідальності особи за свої вчинки.Слово «монархія» означає досліно «один най», тобто вищій ступінь над іншими когось одного, начальник над іншими. Зрозуміло, що «анархія» означає дослівно «нема най», тобто абсолютна рівність всіх, навіть якщо хтось і виконує за обов’язками функції керівника. В принципі світ до того наближається, коли двірник чи кур’єр може спокійно привітатись за руку з президентом держави і нікого ця подія зараз не буде шокувати. Навпаки зараз простежується всенародна тенденція до зневаги урядовців і депутатів вищого рівня, що має під собою цілком вагомі підстави, але не будемо деталізувати. Просто я вважаю це ще одним доказом процесу демонополізації влади і  відмирання держави, як унітарно-тоталітарного апарату. Влада повинна перейти від можновладців у центральному апараті до безпосередньо людей, які в низових абсолютно добровільних об’єднаннях і будуть організовувати своє життя і життя держави вцілому.Одним словом ставайте націонал-анархістами : живіть власним життям і покладайтесь на власні національні сили, а не чекайте, що вам хтось має сприяти, щось дати, допомогти тощо. Дармовщини не існує в світі: кожен, хто щось дає, той унезалежнює і робить рабом. А жити треба вільною людиною! Тож я у нікого нічого не прошу - я беру своє! Чого сам досяг і заробив власною працею. Тим і щасливий.
Богдан Гордасевичм. Львів-Рясне11.02.2011 р.
Давно в дитинстві я прочитав в художньому оповіданні сцену, коли підступно схопленого і зв’язаного Івана Богуна привели до Ярем Вишневецького і той наказав стати перед ним на коліна, на що Богун відповів: «На коліна стаю тільки перед Богом і то з власної волі».Власне це і стало моїм дивізом націонал-анархізму в далекц вже  80-ті. Просто не все можна сказати вже - іноді потрібно зачекати. Думаю, що зараз саме той час, коли люди стають самостійними свідомими одиницями Всесвіту у нашій славній Україні.


Початок кінця або "Слава анархізму!"
Епіграф: Свобода - мати анархізму
Від Долі не втечеш - це відома істина, а якщо так, то чи не краще піти гордо Долі на зустріч?Якщо українцям не везе з керманичами на чолі держави, то може ну її в біса ту державу і тих керманичів?!І нехай замайорить над Україною чорний прапор АНАРХІЗМУ!І я не жартую, а серйозно обмірковую шляхи  дій для українців у разі виконання своїх антиукраїнських обіцянок новообраного президента України Віктора Януковича. Ми всі визнаємо право демократичного обрання влади і визнання програвшою стороною легітимності влади опонентів за умови, що і переможці виборів визнають необхідність толерантного ставлення їх влади до переможених. Вибори - не війна і тут принцип "Горе переможеним" задіювати безглуздо, бо переможені є такими самими громадянами країни, як і переможці, а не завойованим народом. Але якщо нова влада в силу своєї недалекоглядності  почне ставитись до частини своїх громадян як до поневолених рабів, то ці люди мають всю повноту суверенних прав на повстання і вчинення опору такій владі. Бо влада існує для народу, а не народ для влади!Я належу до тих громадян України, які змушені погодитись на керівництво державою Україна новообраного президента Віктора Януковича, бо такими є результати загальноукраїнських виборів, демократичність і легітимність яких визнано світом і мною особисто теж. Мною теж! - це особисте визнання легітимності влади кожним громадянином є визначальним, як на мене, у добровільному погодженні особи тій владі підчинятись і виконувати її розпорядження. Наголошую, що це моє добровільне визнання влади, а не примусове! Також ще раз наголошую знову, що влада існує для народу, а не народ для влади! І що за конституцією саме народ є найвищим сувереном-розпорядником державної влади, а сам народ є сукупністю одиниць громадян держави.Як частина народу я маю повне суверенне право особи-громадянина на протест проти дій влади, якщо вони, дії влади, мене не влаштовують, а від сукупної кількості таких одиниць постає загальна воля народу, що вказує владі на її реальне місце. Власне виходячи з усього вже сказаного я хочу заявити наступне "urbi et orbi"(місту і світу):[ Читати далі ]

 

 

Веб-напрямки на 2015 р.Богдан Гордасевич, львівський літератор
модератора сайтів

ВБФ Галини Гордасевич 

fondhg.io.ua/fondhgdilo.io.ua/

Бібліотека Богдана

biblbogdan.io.ua

Елітарний Львів

artlvivbest.io.ua

Фронт Справедливості

spavedfront.io.ua/

СПУ "Гарт"

gartua.io.ua/

Тарас Шевченко - 200!

taras200.io.ua

Військова бібліотека В-1«Рясне»

warbibl.io.ua

ТО "Сходи"artshodu.io.ua

 

Богдан Гордасевич

bogdan061961.io.ua

 

Творчий майданчик 'Світлячок' м. Львів

svitlyachok.io.ua

АДЕМУ ЛОВ

ademulov.io.ua

альманах "Наш Львів"

nashlviv.io.ua/

альманах "Хто ти є, Україно?!"

https://htoukraina.io.ua/



Обновлен 10 дек 2018. Создан 01 сен 2018



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником